ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділю, 2 жовтня 2016 р.

02.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.4,6–15:  «А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас»

Коли подивитися на апостолів, вони не були дуже вченими чи освіченими серед тогочасних людей. Якщо ж подивимось на весь Божий люд в історії Церкви, то хоч і багато святих були вченими й освіченими, але часто люди у світі мали більші знання. Однак бачимо, що святі часто мали більший вплив на суспільство і людей, політику світу, аніж усі вчені. Чому? Тому що сам Господь діяв через них. 

З цього погляду і ми маємо дивитись на свої слабкості та немочі й розуміти. Що хоча своєю силою і потугою ми не можемо змінити щось навколо себе, в Церкві, суспільстві, державі, та якщо дозволимо Богові діяти через себе, Він змінюватиме нас і все навколо нас. Святі не були іншими, ніж ми. Вони були такими ж немічними та слабкими як кожен з нас, але щораз більше у своїх немічних глиняних посудинах дозволяли діяти великому Богові. 

* * *
Мт.22,35-46:  «Люби ближнього твого, як себе самого»

Дуже часто, коли говоримо про ці Христові слова, то звертаємо увагу лише на першу частину – про любов до ближнього. Однак Господь вказує нам, що критерієм любові до ближнього має бути любов до себе самого. Ближнього можемо любити лише тоді, якщо любимо себе самого. 

Що значить любити самого себе? Це не нарцисизм, чи якась самозакоханість. Це вміти приймати самого себе як того, кого сотворив Господь. Адже всі таланти, які я маю, усі мої позитивні риси не є випадковими. Так само щодо моїх слабкостей чи недоліків – за тим також стоїть Бог. Потрібно вчитися прийняти себе самого як Божий дар, з вдячністю, що Господь призначив мені народитися саме в цю епоху, серед цього народу, саме в цих батьків. 

Звичайно, приймати себе тепер з усіма недоліками – не значить погоджуватися бути таким завжди. Я бажаю змінитися, стати іншим, ліпшим. Але приймаю те, що є зараз, бо такий я є реально, в той же час потрібно також пізнавати себе і вдосконалюватися. 

Якщо я навчуся приймати й любити себе таким, яким я є в цю конкретну хвилю свого життя, то лише тоді зможу прийняти й любити інших.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар