ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 3 січня 2016 р.

03.01.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

31 Неділя 

Євангеліє
Лк.18,35–43:  «І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”»

Не думаю, щоб хтось з нас колись кричав на молитві… І цього не треба робити. Але сьогоднішній уривок з Євангелія показує нам приклад сліпого, який дійсно кричав. І не просто кричав – коли його заспокоювали апостоли, він кричав ще більше і голосніше, аніж перед цим, як каже Євангеліє: «дужче почав кричати». І бачимо, Ісус почув його і оздоровив.

 Отже, чого ми можемо навчитися сьогодні, роздумуючи про того сліпого, це те, що Бог нас завжди готовий почути. Але цей крик душі має народжуватись у нас всередині. Тим криком душі ми маємо Богові засвідчити свою потребу і своє бажання отримати від Нього зцілення. Доки ми не «закричимо» з глибини свого серця щодо своїх труднощів і проблем, Бог нам не зможе відповісти.  Бо Він потребує, щоб ми самі усвідомили і сказали Йому, що в нас болить. Сліпому «боліло», що він не бачив. Як знаємо, що фізичні  вади і біль швидше спонукають квилити до Бога. Однак наші гріхи, наші недосконалості не менш болісні для нашої душі, як фізична хвороба для тіла, тому прохання про допомогу на дорозі покаяння, навернення і святості, також мало би бути воланням з глибини нашого серця. 


Апостол
Тим.1,15–17:  «Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший»

Апостол Павло, апостол народів, називає себе найпершим грішником. Чи це було лише знак його приниження, самоупокорення?  Звичайно, що ні. Бо що більше людина духовно зростає в Господі, то більше вона бачить свій правдивий стан. Така є не мила дійсність, що ми дальше ми від Бога, то більші ілюзії ми маємо про себе.

Наше життя має бути стремлінням шукати Бога, наближатись до Нього, зростати в Господі. Лише тоді ми будемо пізнавати свій правдивий стан, свої сильні та слабкі риси.

Як апостол Павло, пізнаючи свою обмеженість і гріховність, починав однак розуміти «що все може в укріпляє чому Христі», тоді йшов ще з більшою певністю голосити Слово Боже. Так і ми будемо ставати сильнішими зі знанням про себе, зможемо тоді вказувати шлях до спасіння іншим людям!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар