Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь
Коротка історія
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.
Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір'я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір'я, царські часи, велике повечер'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Єлици" і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий ( V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов ( V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей..."
Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
Про ікону
Іконографія празника Різдва Христового на християнському Сході — це не сентиментальна сценка народження маленької дитини, а зображення приходу на світ Сонця правди, яке просвічує цілу вселенну. Дитятко Ісус в самому центрі композиції, на тлі темної печери, бо Він — світло світу, щоб розвіяти темряву (Йо. 1, 9). Христові ясла нагадують гробницю, а пеленки — погребальні пов'язки, бо Він своєю смертю має перемогти темряву, гріх і смерть. Христос народжується у пустині поза містечком Вифлеєм, бо від самого початку грішний світ Його не прийняв (Йо. 1, 11). Богородиця лежить, відпочиваючи на величному ложі, застеленому символічним червоним диваном, бо ж вона стала матір'ю Царя Христа. її вираз гідний, поважний, як годиться новій Єві, матері нового, відродженого людства. Її задума нагадує нам про те, що вона зберігала всі Божі таїнства у своєму серці (Лк. 2, 19). Вгорі видно небесний півкруг, з якого світить путеводительна звізда. Це символ Божої всюдиприсутності у цій спасительній епохальній події.
Йосиф зображений віддалік — знак того, що він не є природним батьком Ісуса. До нього підходить спокусник під виглядом старого пасту ха й збуджує в ньому сумніви. Однак Йосиф, як знаємо зі Святого Письма, залишився вірним Богові. Тому він є для нас прикладом віри, покори та відданості Божим планам спасіння. Ангели з дивом споглядають на Боже Слово в людській природі. Вони оспівують цю незбагненну подію та виявляють готовність служити Йому. Пастухи та мудреці символізують неосвічену та високоосвічену частини людства, які вірять вістці про народження Христа. Вони представляють як ізраїльський, так і неізраїльські народи. Навіть звірята, віл та осел, впізнають свого Сотворителя — Боже Слово (Іс. 1, 3).
Жінки, які купають Дитятко Ісуса, нагадують нам, що це було справжнє, природне народження. Купіль також є прообразом Хрищення Христа. та всіх вірних.
Праворуч на іконі — пастух, який вислуховує благовість ангела, він є представником вибраного народу, того народу, якого шукав сам Бог, і цей Бог тепер сходить як добрий Пастир, щоб зібрати своє стадо, до якого Він промовляє вже кілька століть, "багаторазово і багатьма способами" (Євр. 1, 1). У центрі розміщена вифлеємська яскиня, в якій у повноту часів з'явилася благодать Спасителя, нашого Бога (див. Тит. 2, 11), щоб примирити усіх, далеких і близьких (див. Еф. 2, 17).
Дерево на передньому плані нагадує пророцтво Ісаї, що Месія буде гілкою з дерева Єссея, батька царя Давида (Іс. 11, 1). Воно також нагадує нам, що Христос відкупить людство на новому дереві — дереві життя, тобто на хресті.
Наша східна літургія велично оспівує Різдво Христове майже безчисленними стихами й гимнами. Вона вказує, що хоч грішний світ не прийняв Христа, зате представники всього небесного й земного сотворіння, яке є слухняне Богові, вітають нового Адама й Спасителя світу.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.
Послання святого апостола Павла до Галатів 4,4-7
Браття, коли скінчився час, Бог послав Сина Свого, що народився від жінки, народився під законом, щоб відкупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває: Авва - Отче! Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець Божий через Ісуса Христа.
Євангеліє від Матея 2,1-12
Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, ото мудреці зі Сходу прийшли в Єрусалим, кажучи: Де є роджений цар юдейський? Бо ми виділи звізду Його на сході, і прийшли поклонитися Йому. І почувши це, Ірод цар стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. І зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, випитував від них, де Христос має народитися. А вони сказали йому: У Вифлеємі Юдейськім; бо так було написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юдова, нічим не менший єси між владиками Юдовими, бо з тебе вийде вождь, що пастиме люди Мої Ізраїля. Тоді Ірод тайкома призвав мудреців і випитував від них про час явленої звізди. І, пославши їх у Вифлеєм, сказав: Ідіть і розпитайте совісно про дитя; і як знайдете, звістіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому. А вони, вислухавши царя, пішли. І ось звізда, яку вони бачили на сході, ішла перед ними, аж поки прийшла і стала вгорі, де було дитя. А побачивши звізду, зраділи радістю великою вельми. І прийшовши в храмину, побачили дитя з Марією, матір'ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, і ладан, і смирну. І прийнявши вістку у сні не повернутись до Ірода, іншою путтю відійшли у край свій.
Проповідь
Хороший звичай вітати один одного різдвяними листівками одного разу приніс і мені не лише приємність, але й викликав роздуми, якими я хотів би поділитись. Не так саме привітання, як зображення на ній. Ось що було там намальовано.
Ніч. Невеличка убога стаєнка десь на околиці села, що несовля на руках молодої жінки, що, здається, тільки ось-ось щасливо звільнилась від тягару вагітності. В яслах зготоване місце, куди має бути покладено дитя, та поки що воно мирно спочиває сном ангеляти, надійно примістившись на руках породіллі. Яскраво-бліде світло нічної зорі, протискуючись крізь щілини стін й стелі, розчиняє жовто-багряне мерехтіння запаленого факела; і разом заливають усе, створюючи незбагненну палітру кольорів. Дивна зоря і дивне поєднання кольорів створюють зачаровану атмосферу. До глибини душі западає та зворушує замріяно-ніжний вираз обличчя молодої матері, яка ледве схилившись усією поставою, лагідно притискає рожеволице немовля до своєї щоки. І неначе підсвідоме згадуємо візвання з канону до Пресвятої Богородиці Одигітрії: "Простри дланія твоя, іміжи всіх Владику яко младенца прія-ла єси, за множество благости".
Цей опис видається описом правдивої святости, ба, навіть і більше — божественності. І навіть убога стаєнка видається царськими палатами, а не стійлом для худобини чи звичайною сільською господарською спорудою. Жодної крихти натяку на очевидний в таких випадках дискомфорт, котрий вочевидь був і продовжує бути. Почуття, які народжуються від споглядання такої ідилії, не можуть бути не святими.
А разом з тим важко не помітити, окрім цього позитивного, яке читається начебто саме собою, цілу низку прозаїчного, важкого. Народжувати дітей в таких непристосованих умовах видається для нас взагалі чимось жахливим та нереальним.
Немає світла, води. Нічний холод, який пробирає кожну клітинку виснаженого пологами тіла; вітер, що нагло по-зимовому вривається крізь щілини стін й стелі; притрушені сіном ясла, що стали ліжечком немовляти; волаюча убогість,— все це разом узяте не може не збентежити наше почуття.
Ці останні слова написані не для того, щоб спаплюжити в уяві людей такі ніжні почуття, викликані спогляданням картини Різдва Христового. Я хотів лише звернути увагу, яким дивним поєднанням лагідного і страшного, ніжного і грубого, містичного і земного, сповнений цей сюжет. Та все ж він анітрохи не відірваний від реальності, бо сама реальність — це і є таке дивне й незбагненне поєднання протилежностей. Однак, усе відходить на задній план, оскільки центральною фігурою цього сюжету є Христос — немовля. Саме Він і робить цю картину ідилічною, всупереч грубого свого оточення.
Ось тепер, коли ми описали картину, зображену на листівці, стає зрозумілим, що саме, або Хто саме її прикрасив. Так і вселенна, хоч сотворена Богом, та через первородний гріх стається проклятою і видимі ознаки цього прокляття сфокусовані в убогій стаєнці, її образ неначе ввібрав у себе усю вбогість світу. Поле, що волею людини повстало із саду, в повній мірі виявляється в його полишеності, нестатках, грубості, непристосованості, незахищеності, і ось в таких обставинах на ньому народжується Той, Хто здатний його прикрасити, надати йому нового сенсу. А ніч, темрява — традиційний час демона — виявляється побореним. Наступає велика зміна світу і Христос це підтверджує, коли каже: "Я переміг світ!" І вже не зимовий підступний вітер пробирає до найменшої клітинки наше єство, але радість Різдва Христового. А ще, огорнені такою благодаттю, мимоволі застановляємося над тим, як же ж багато ми значимо для Бога, що воплочується в Ісусі Христі, задля нашого спасіння і як мало ми робимо для того, щоб підтримувати власну гідність на рівні достойних причасників Божого Вочоловічення.
Ми кажемо, що людина це образ і подоба Божа. А коли так, а це дійсно так, тоді і ми, подібно як Христос, маємо стати прикрасою світу і переможцями його. Всі ці думки примушують нас в цю різдвяну ніч поставити питання про своє служіння. А з огляду на час, місце і обставини нашого життя це служіння вимагає справжнього християнського героїзму. Слушним буде порівняти таку людину із відчайдушною маленькою квіткою, котра вперто виривається з-під землі, щоб прикрасити пустир, на якому вона живе.
Цінність людини визначається мірою, якою вона прикрашає світ, а ціленаправленість виявляється мірою її перемоги над ним. Будь яке інше заняття нечесне, несправедливе і нечестиве. Самоцінність і самоціль — це і є святість, до якої завжди закликає Христос. Таким чином бажання святості, це бажання удосконалити світ і одночасно залишитись його переможцем. І той, хто зміг все це сповнити, отримує привілей “ вести торг з Богом ” , подібно як старозавітній Авраам вів торг з Богом за два міста Содому і Гомору. Це привілей святих Божих, висловлюючись мовою Володимира Соловьова: "Заступатися за світ, щоб він передчасно не став пеклом".
Що можемо побажати іншого один одному з нагоди Різдвяних свят, як не бажання прикрасити сплюндрований гріхом світ і не спокуситись його примарною красою. Коли ж таке бажання стане кредом життя, — тоді вистачить волі сповнити його. А де бажання і воля — там є і Христос, котрий в тисячу разів побільшує силу людини і при цьому запевняє: "Ось я з вами до скінчення віку". Амінь.
Для створення сторінки використано такі видання:
о. Орест Мокрик
"Сівач", cічень 2004 Ч. 1 (51) рік 6
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Христового Різдва храму Преображення ГНІХ, м. Львів.
Немає коментарів:
Дописати коментар