Четвер дев'ятого тижня
Євангеліє
Мт.20,17-28: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити…»
Ми дуже часто жаліємося на обставини нашого життя – все нам не так:
не так хтось глянув на нас, не так хтось відізвався, не так хтось
віднісся, не так хтось відреагував, не так нас оцінили, не врахували
нашу думку і багато іншого.
Ми ж дуже часто хочемо, щоб усе нам якось сприяло, допомагало,
служило нам, було б «для мене». Ісус каже цілковито іншу думку: «Я прийшов, щоб послужити». Бог, Творець усього видимого і невидимого, який є альфа і омега, початок і кінець, приходить на землю, щоб послужити людині.
Мені пригадуються слова одного міністра (не українського), який
сказав: «Коли я був звичайною людиною, я міг послужити одиницям. Тепер я
міністр і хоча знаю, що завжди ним не буду, але тепер я можу послужити
тисячам або й мільйонам». Дуже важливо бути свідомим, що те місце, яке
мені дав Господь – є місцем служіння для інших, місцем, де я можу щось
зробити для когось, де мене Бог поставив, де Бог на мене розраховує і
покладається на мене. Де Бог очікує від мене співслужіння так, як і Сам
прийшов послужити, так і хоче, щоб ми служили.
Ми часто маємо претензії до інших «чому інші нам не служать», хоча
ми цього прямо і не говоримо, натомість треба попробувати, ризикнути,
відважитися просто наслідувати Христа у служінні іншим особам, які
оточують нас. І найважливіше – найближчим, тобто родині: чоловік жінці,
жінка чоловікові, жінка і чоловік дітям, батькам, близьким, друзям та
кожній людині, яку поставив на нашій дорозі Господь. Треба пробувати
побачити чого Бог хоче від мене, в якій спосіб я тій людині можу
послужити. Часто достатньо просто вислухати, приділити час. Не треба
багато. Але Бог чогось очікує від мене, щоб я саме тій людині, в тій
конкретній ситуації послужив. І я маю для цього всі спосібності та
здатності.
Апостол
1Кр.14,6–19: «Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих
духовних дарів, – старайтесь їх мати подостатком на збудування Церкви»
Кожна чеснота, яку ми здобуваємо, кожна добра риса, кожен наш добрий
вчинок – це не лише наша приватна справа, а справа цілої Церкви. Так
само й кожен наш гріх не є лише нашою приватною справою, яку ми, коли захочемо,
можемо залагодити в сповіді, бо поки ми цього не зробимо,
його відчуває уся Церква.
Маємо завжди дбати і пильнувати стан своєї душі, розуміти, що наше життя – це є життя цілої Церкви. Так само, якщо члени цілої Церкви сповнюються святістю, праведністю, і це відчуває уся Церква.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар