Тільки дурень може думати, що створить ідеальне суспільство
завдяки розширенню свободи окремих людей чи їхніх груп. Не вийде. Тому
чим більше наші політики наголошують на свободі кожного індивіда, щоб
іти за його власним баченням реальності, тим більше уряду потрібно буде
контролювати громадський порядок, щоб не розвалилася система.
Однак як ліберали, так і консерватори Заходу схильні вбачати прогрес
саме в індивідуалістичних термінах. Ліберали наголошують на праві бути
вільними від перешкод до самореалізації, а консерватори — на правах
власності. При цьому обидві сторони типово зосереджені на подоланні
індивідуальних обмежень, як на ключі до соціального прогресу.
Причина в тім, що людина не може діяти вільно, допоки не буде
сформована морально. На жаль, популярні тепер соціальні, культурні та
політичні тренди більше схильні усувати моральну формацію як перешкоду
до самореалізації. А в результаті отримуємо суспільство без спільної
мети, в якому поза ціллю економічного процвітання, кожен займається
своїми справами, тобто суспільство, яке воює з собою.
" Людина не може діяти вільно, допоки не буде сформована морально.
Наголос на усуненні всіх перешкод тільки видається найкоротшою стежкою
до свободи. Насправді воно не працює. Навпаки, завжди потрібно обирати
довгий шлях до свободи, шлях морального формування, котрий єдиний може
зробити нас здатними обирати добро. У книзі Вихід (13,17) читаємо: «Як
відпустив фараон людей, Бог не повів їх по дорозі до землі
Филистимлянської, хоч вона і ближча». І причина подана у цьому ж вірші:
«Бо, сказав собі Бог, народ розкається, як прийдеться йому воювати, та й
захоче повернутися в Єгипет».
Навпаки, Бог повів ізраїльтян на сорок років у пустелю, щоб вони
розвинули чесноти, необхідні для свободи, щоб вони підняли свій погляд
вище за «сісти навколо казанів з м'ясом та їсти хліба досхочу» (Вихід
16,3). Це і є довга дорога до свободи. І немає коротшої, бо ми
невільники, якщо керуємося власними апетитами і пристрастями. Більше
того, суспільство, яке складається з таких людей постійно ганяється за
ілюзіями і розвалюється через хаос. Це реальність людського життя.
Внутрішня свобода веде до суспільних цілей
Ось що потрібно собі чітко усвідомити. Правдива «соціальна» мета — це
не перетворення суспільства, щоб воно служило моїм егоїстичним інтересам
чи навіть сумі всіх егоїстичних інтересів. Через велику кількість
теорій, які лежать в основі західного лібералізму, нас привчили думати
про соціальне благо як таке, що автоматично виростає з необмеженої
особистої свободи, неначе направлене різноманітними «невидимими руками».
Тобто, розглядаємо ми ідеал консерваторів (повну ринкову свободу
спекулювати як нам хочеться тим, чим володіємо) чи ідеал лібералів
(універсальна освіта, в якій кожен гравець починає з однаковою кількістю
фішок), за цим все одно стоятиме одна і та ж ідеологія: визволити
індивіда від зовнішніх перешкод, щоб обробити і пристосувати утопію.
Немає нічого безглуздішого. Справжня «соціальна» ціль — це та, яка
слушна для socius, тобто для компаньйона і партнера, для зростання всіх
компаньйонів і партнерів у більше суспільство, частиною якого є ми самі.
Це ще один спосіб сказати, що соціальна мета завжди добивається
спільного блага, і так вже трапилось, що це наріжний камінь як класичної
політичної теорії, так і католицького суспільного навчання. Термін
«спільне благо» є важливим, бо він одночасно зосереджений на тому, що
спільне і на тому, що добре.
" Доки ми в першу чергу керуємося власними пристрастями, доти ми не здатні дбати про соціальне благо, яке є спільним для усіх.
Тепер можна ввесь день доводити, де саме маємо знайти концепції добра,
але щонайменше приймемо те, що не вийде досягти добра, затверджуючи
егоїзм, як загальну мету. Навіть за глибокої сучасної наївності, яка
зосереджується на духовній слабкості людської природи, мало хто
заперечить, що більшість із наших апетитів і пристрастей не мусять бути
задоволені для того, щоб досягти благо (чи навіть бути «успішним»). Ми
могли не погодитись, коли воно стосується нас самих, але не як загальний
принцип. Ми постійно бачимо, що обмеження є необхідними для пристрастей
інших людей.
Це ж очевидно, доки ми в першу чергу керуємося власними пристрастями,
доти ми не здатні дбати про соціальне благо, яке є спільним для усіх.
Без дисциплінованості, яка включає деяку звичну безкорисність, нам дуже
важко оцінити, які ж суспільні пріоритети собі поставити на будь-якому
гармонійному і плідному шляху.
Повертаючись до сім'ї
Вже зазначалось, що можна безкінечно дискутувати про найкращі ресурси
для розуміння блага. Ліпше його взяти у тій чи іншій релігії, у
філософії чи зі школи власних «граблів»? Я б хотів залишити цю дискусію
на інший день. Однак, вже зараз можемо побачити, що перший будівельним
блоком суспільного порядку мусить бути той, в якому ми вчимося панувати
над прагненням власного блага заради добробуту всіх.
Очевидно, що цим першим і найбільш універсальним блоком не може бути індивід. І так само очевидно, що це має бути сім'я.
Навіть у божевільному суспільстві, яке керується ідеологією
індивідуалізму, майже всі ми отримали основні норми моралі в сім'ї. Саме
там ми вперше вчились прагнути спільної мети, поважати потреби інших і
пересвідчуватись, що «спільне благо» не буде порушене, якщо ми підемо за
власними бажаннями. Перше правило, яке ми вивчаємо в сім'ї чи у групі
сімей, це вгамувати свої пристрасті і ділитись, що, в свою чергу,
пом'якшує нашу вроджену слабкість до того, щоб все було по-нашому.
Другим правилом є співпраця, а третім — підпорядкувати власні інтереси
заради спільного блага, щоб насолодитись перевагами групи.
" Коли ми усвідомимо, що сім'я є будівельною одиницею суспільства, тоді відкриємо наскільки нерозумними стають спроби покращити суспільство через ідеологію і політику, яка зосереджується виключно на індивіді.
Індивідуалістичне відхилення щодо самореалізації веде багато батьків до
мінімізації основного морального виховання. Особливо у сім'ях з одною
дитиною, хіба якщо батьки дуже обережні і не розпещують її. Ще гірше з
цим у розбитих сім'ях, де у свідомості й серці дитини закарбовується
перший урок, що мама чи тато знехтували спільним добром заради власного.
Добре відомо, що дітей розлучених батьків мучать відчуття небезпеки,
фрустрація, гнів і навіть моральна нестабільність. Тому згуртовані
родини необхідні для економічного добробуту.
Коли ми усвідомимо, що сім'я є будівельною одиницею суспільства, тоді
відкриємо наскільки нерозумними стають спроби покращити суспільство
через ідеологію і політику, яка зосереджується виключно на індивіді.
Насправді, коли применшують важливість сім'ї, тоді ж і погрожують
основоположній внутрішній свободі, яка одна забезпечує належне
сприйняття і досягнення спільного блага.
Це означає, що якісний суспільний лад завжди глибоко закорінений у нашу
прокреаційну ідентичність, яка здійснюється у непорушному подружжі і
стійкому сімейному житті. Це не один варіант із багатьох, бо виникає із
того, що значить бути людиною. Просто так є.
Переклад: Кічаєва Ольга, СREDO
Фото: www.noahslightfoundation.org
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар