28.09.2013р. Б. / Слово Митрополита Львівського в день празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Слово Митрополита Львівського в день празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

1Кр 1,18-24; Ів 19,6-11,13-20,25-28,30-35

Всесвітлі та всечесні отці,
Достойні сестри і брати, сьогодні наша Церква святкує Воздвиження, тобто, піднесення, хреста Господнього, вказування на нього, як на знак спасіння. Знайдення Хреста Господнього приписують, святій Олені, матері цісаря Костянтина Великого (326). Увесь віруючий світ гуртується навколо хреста Господнього, бо з нього, немов промені сонця розповсюджується спасіння та освячення людського роду. Христос, Син Божий,  помер на хресті: «І був розп’ятий за нас… і страждав..», - так щоденно велично промовляємо у «Символі віри». Хрест – основа християнського життя. Хрест – знак любові Бога Отця до своїх людей. Хрест – очевидний знак слухняності Ісуса Христа для Небесного Отця. Хрест сам собою нічого не несе ані позитивного, ані негативного, подібно, як приготований хліб для освячення на Службі Божій. Колись на ньому розпинали розбійників та усякого роду злочинців, тому він був погордою для людей. Люди боялися хреста, бо знали, що це – жорстоке та соромне місце покарання. Крайні юдеї бажали розіп’яти Ісуса Христа на хресті, щоб виставити його на великі терпіння, але ще більше, за їхнім судженням, показати його усім, що він останній із людей, бо вмирав на ганебному місці. І святий апостол Павло згодом написав: «Ми проповідуємо Христа розп'ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган» (1Кр 1,23). Коли святий апостол Павло опинився в Афінах (Атени), там бачив багато ідолів, але, також і жертовник, на якому виднів напис «невідомому богові». Він почав присутнім вченим мужам говорити про існування Бога, як Сотворителя світу та всюди присутнього Духа і до цього часу його слухали. А, коли він сказав про суд на людством після його смерті, де натякнув про Ісуса Христа та воскресіння з мертвих, греки сміялися та відізвалися: «… Про це послухаємо тебе іншим разом» (Ді 17,32). Це для поган було дурнотою, подібно, для юдеїв терпіти покарання на хресті – ганьбою.

Ісус Христос добровільно прийняв терпіння на хресті, він сам ніс свого хреста на гору, чого не чинили правдиві злочинці, бо таких усе чекало на місці, щоб бути розіп’ятими. Можемо зрозуміти злобу тодішніх юдеїв, вчених у Писаннях, які бажали найбільшої помсти для Спасителя світу. У книзі Второзаконня написано, що непокірливих та бунтівників старійшини міста могли засудити на смерть і їх закидали камінням, щоб викорінювати зло з-поміж Ізраїлю (пор. Втор 21,18-21). Інших злочинців карали повішанням на палі: «… бо повішений (на палі) - то прокляття Боже…» (Втор 21,23). Злобні люди бажали найбільше помститися на Ісусі Христі, як Месії, бо вони його не вважали за такого, тому повісили його на дереві. Отже, по задумах юдеїв, не міг бути Спасителем той, хто помирав на хресті, бо Господь проклинав таких. Вони не полюбили Сина Божого за правду, за навчання, за те, що він докоряв негідним юдеям і говорив народові: «Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять» (Мт 23,3). Ісус Христос попрікав юдеїв за те, що вони накладали на людей тягарі, а себе, натомість, виставляли на показ через «філактери й китиці», займання «перших місць на бенкетах і перших сиджень в синагогах», любили вітання на майданах та назву учителів, а самі в напрямку чинити добро ближнім й пальцем не порушили (пор. Мт 23,4-8). Такий Месія не був вигідний  юдейській старшині, вони твердили: «Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» (Ів 11,48). А провідники не уболівали за народ, їм ходило про те, щоб добре жити, мати авторитет у  людей, тримати усе під контролем та не допустити інших проводирів. Ісус Христос був дуже не вигідний тодішнім старшим Ізраїлю, бо своїми промовами, правдою життя, зближенням із народом, творенням чудес тощо, ставив людей на правдивий шлях здобування Небесного Царства. Тому зібралася старшина на чолі з первосвящеником Каяфою та: «Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити» (Ів 11,53). Спаситель світу своєю смертю освятив дерево хреста, яке від того часу уже не було ганебним деревом, а стало святим деревом, знаком освячення й спасіння для християнського люду. Вмираючи на хресті Син Божий промовив такі слова: «… Отче, у твої руки віддаю духа мого!...» (Лк 23,46).  Знову на хресті Ісус Христос заявляє своє відношення до Небесного Отця, він - його Син. Люди відкинули Ісуса Христа, який вдавався до свого Отця, виявляючи тим самим слухняність Богу Отцю. Він твердив: «Я і Отець - одно» (Ів 10,30), «…  Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його» (Ів 5,23). Отже, хто відкидає Сина, той відкидає Отця. Мимо розп’яття людьми Божого Сина, Небесний Отець не відкидає людей, бо хрест став місцем любові Отця до свого Сина, який «вмер на хресті ради нашого спасіння». Тому таке велике місце займає святий хрест у життя Божого люду, якому ми поклоняємося, любимо та шануємо його.

Хай знамено хреста Господнього глибоко закарбується у наших серцях, щоб зростала любов до Ісуса Христа, Спасителя людського роду! Під хрестом стояла Божа Мати, Марія, яка не цуралася свого Сина, навпаки, визнавала його Божество та прийняла його слова до свого серця, визнаючи усіх людей за своїх дітей (пор. Ів 19,26). Чинімо волю нашого Господа й покажімося йому «братами, сестрами і матерями». 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
27 вересня 2013 р. Архикатедральний собор Святого Юра. м. Львів

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя