Слово Архиєпископа Львівського
в день пам’яті святого священомученика Йосафата, Архиєпископа Полоцького
Євр 4,14-5,10; Лк 6,17-23.
в день пам’яті святого священомученика Йосафата, Архиєпископа Полоцького
Євр 4,14-5,10; Лк 6,17-23.
Достойна, люба, молитовна громадо, вдячний вам за те, що ви знаходитеся
у церкві, яку любите й до якої приходите постійно молитися. Очевидно,
що своїм приходом бажаєте показати своє служіння Богові, від якого
сподіваєтеся отримати нагороду. І це - справедливо, бо й сам апостол
Петро, одного разу відізвався до Спасителя й запитав: «Ось ми покинули
все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт. 19,27). У кожному
випадку йдеться про вічність, а менше про життя на землі, тому що
проживанням на цьому світі, якраз і здобуваємо вічну щасливість. Цим
дорожили святі, наші попередники, батьки, матері та прабатьки, які
подібно як і ми боролися за своє вічне спасіння. І ті, хто гідно
змагалися, хто відкидав підступи диявола, хто щиро каявся за свої
духовні промахи, очевидно, отримали нагороду.
Свята Церква кожного дня ставить перед нашими очима різних святих осіб,
різних століть та різного віку, щоб ми відважно та з великою довірою до
Бога змагалися за наше спасіння. Таким був святий Йосафат,
священомученик, який сміливо без жодних вагань вийшов назустріч тим, хто
намірялися його вбити. Він про це говорив наперед, але не ховався, не
боявся, бо давно переміг смерть у самому собі, цілковито надіючись на
Бога. Його любов до Бога та свого народу, до своєї Церкви та правди,
стали важливішими від життя. Не знаємо докладно його року уродин, але
відомо, що народився в місті Володимирі на Волині у небагатій родині.
Виховувався доброю християнською матір'ю, яка прищепила йому любов до
Бога та Церкви. Згодом став монахом, священиком а в 1607 році єпископом.
Доля його звела із світичами нашої Церкви митрополитом Іпатієм Потієм
(+1613) та митрополитом Венямином Рутським. Великим противником Йосафата
був нез'єднаний із вселенською Церквою єпископ Мелетій Смотрицький,
якого патріарх Єрусалиму що перед приїздом у Київ побував у Москві,
призначив єпископом Полоцьким, де служив праведний Йосафат. Цей дуже
воював із чистим Йосафатом. Йосафата противники малювали із рогами на
голові та гаком у руках, називаючи - «душехватом». І це була правда, бо
він дорожив людськими душами, часто сповідав людей й роздавав їм
милостині. Простолюддя дуже любило праведника.
Коли трапилося Йосафатові, як монахові, бути у київській Лаврі,
спочатку тамтешні монахи нападали на нього й кричали. Притихши, слухали
його голосу, а він лагідно повідомив їх, що він готовий перейти на їхню
сторону, лише бажає, щоб хтось довів йому правоту їхнього нез'єднання із
Вселенською Церквою. Не знайшлося жодної особи із 200 монахів, щоб
переконати його. Коли він ще промовляв до них, тоді він так приєднав їх,
що усі вийшли проводжати його до брам монастиря. Звичайно, це був час
після проголошення віднови єдності нашої Церкви із Вселенською або унія,
що означає єдність. Тому подібно, які в наші недавні часи, багато із
людей були противниками святої Церкви, яка знаходиться під проводом
Святішого Отця, Римського Папи. Архієпископ Йосафат мав дуже багато
праці, коли прибув у Полоцьк, де обняв свій престол. Крім цього, що він
багато молився, сповідав вірних, йому приходилося забирати церковні та
монастирські добра, які прибрали до рук певні миряни. Дуже багато зусиль
докладав він до цього, щоб підняти низький рівень духовенства. Увесь у
праці та служінні, не мав часу для відпочинку й не шукав собі цього. Був
цілковито відданий святій Церкві та своєму народу. Проти нього велику
колотнечу піднімав православний не з'єднаний єпископ Смотрицький М. Той
знайшов певних людей, які відверто постановили вбити Йосафата. Праведник
знав їхній задум і, коли перебував у Вітебську, противники реалізували
свій гріховний намір - вбили Святого сокирою, вдаривши по голові.
Відвага святого священмученика, його вірність Богові та святій Церкві,
стали перемогою над страхом й смертю. Це сталося 12-го листопада 1623
року. Приблизний вік святого Йосафата 43 роки. Це були роки панування на
нашій території польсько-литовського Князівства. Король призначив
розслідування, бо це було нелюдське вбивство невинної людини. Багатьох,
що завинили у цьому - покарали. Головний винуватець, єпископ Мелетій С.
втік у Царгород. Митрополит В. Рутській про цю втечу сказав, що винного
буде переслідувати осуд Божий. Як вчена особа, архієпископ Смотрицький
М., пізнав свій блуд, покаявся, приїхав у Русь й помер у 1638 році як
син вселенської апостольської Церкви. Цікаво, що сам король Польщі на
той час говорив, що унія триватиме до цього часу, поки живе митрополит
Рутський Венямин. Але, дякувати Богу, деякі із нас пережили жорстокі
недавні часи, що були скеровані проти нашої Церкви, однак, правда завжди
на Божій стороні. Наша Церква жива, розвивається й служить своєму
народові. Один із істориків опису життя святого написав, що дивно те, що
такі речі повторяють люди, які називають себе синами католицької Церкви
(див. І. Я. Луцик «Життя святих» 1907 стр. 487). Відомо, що більшість
із урядовців нашої країни та чимало різних церковних діячів бажали б
зникнення нашої Церкви, але дякуємо Богові, який запевнив свою Церкву,
що «пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт 16,18). Молімося до
святого священомученика Йосафата, щоб «захищав нас від заколотів та
усякого лиха й напасті».
Дуже важливо те, щоб наша Церква мала святих та мужніх священиків, які б
не пристосовувалися до немудрих бажань певних осіб, а вміли боронити
своєї Церкви, її вчення та обряду. Тому потрібно багато молитися за
покликання добрих й праведних служителів Церкви та, щоб Господь посилав
їх нашому народові. Від священика дуже багато залежить духовний стан
вірних, яким він служить. Господь грозив спустошенням Єрусалиму, коли
народ разом забув про свята й суботи «і відкинув у палкому гніві царя та
священика» (Пл Єр 1,6). Велику провину несли за це священики, які не
напоумляли людей про святі дні та принесення жертв. Господь устами
пророка жаліється на те, що «священики його святи осквернили, закон
згвалтували» (Соф 3,4). А пророк пригадує, щоб не попадати у розпач, бо є
вихід із найгіршої ситуації: «Надягніть, о священики, вереття і плачте!
Слуги жертовника, ридайте!» (Йоіл 1,13). Потрібна покута й покаяння за
різні сподіяні злочини. Коли пророк звертається до посвячених осіб, то
це означає, що їхня покута й каяття мають вплив на цілий народ, якого
Господь готовий пощадити й направити на спасенну путь. Ми стали свідками
народження священиків, яких ставить Бог для свого служіння рукою
єпископа. Священик може принести дуже багато добра, як з іншого боку й
вчинити велику загальну руїну, коли його життя направлене проти закону
Бога. Святий апостол Павло пригадує про волю Божу, як святість нашу, щоб
уникати злочинів проти правила (пор. 1Сл 4,3). Дуже важливо, щоб
священик зберігав гідної й достойної практики життя у Христі. У нього
повинно бути непохитне бажання освятити свою душу, що можливо для кожної
особи, інакше ми б не почули відповідних закликів. Святий Альфонс
пригадує, що «слабеньке бажання не заведе нікого до святості» (св. А.
Ліґуорі «Велич і обов'язки священика», розд. II «Як можна належати
Богові» п.7). Звичайно, що святі завжди мали великі перешкоди здобувати
праведність і це існує до сьогодні. Часом потрібно терпіти від своїх, як
це було із святим Іваном від Хреста. Хто намірився здобути вершину,
така особа, повинна подолати усі труднощі на своєму шляху. Іншим це
вдавалося, бо вони цього дуже бажали й довіряли своє освячення Богові.
Тому закликаю усіх, а особливо, поставлених сьогодні у священство, щоб
їхньою першою метою було подобатися Богові, а потім зважати на це, ще
люди будуть говорити. Люди часто помиляються у своїх твердженнях -
Господь ніколи! Тому, достойні слуги Бога, зважайте на волю Господню й
щиро виконуйте її, в такий спосіб осягнете вічну нагороду. Хай святий
священомученик Йосафат буде вам завжди добрим прикладом до освячення!
Віддаю вас в опіку Пресвятій Богородиці та святим вашого Згромадження,
щоб берегли вашого гідного служіння Богові та людям!
+ Ігор
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
25 листопада 2011 р.Б. Храм Святого священомученика Йосафата. м. Львів.
Джерела: www.ugcc.lviv.ua
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар