Москва визнала Данилів спадок?
Минулий тиждень приніс Львову, а, можливо, і цілій Галичині нову
«інтригу»: як назвуть Львівський аеропорт: Степана Бандери, Андрея
Шептицького чи короля Данила. Щоправда, думати тут було не конче
потрібно. Бандера – занадто національний, Шептицький - занадто
католицький. Українське суспільство могло би вдавитися і войовничим
Бандерою, і пацифістом Шептицьким. Очікувати, що аеропорт назвуть ім’ям
Пінзеля так само не доводилось. Навіть пересічний львів’янин не конче
собі уявляє, хто ж то такий Пінзель.
А от постать історично далекого Данила Галицького, якого вважають
засновником міста, у цьому гармидері в самому старті виглядала таки
реальним претендентом на «честь» дати аеропорту своє ім’я. Саме так на
«честь» в лапках. Адже в теперішньому часі, в якому звання, нагороди,
символи, слова втрачають свою реальну вартість, честь назвати своїм
іменем аеропорт в Україні виглядає скоріше, як знущання, аніж реальна
честь. Але, як би там не було, факт залишається фактом: львівський мер
запропонував, а Київ «высочайше соизволил» надати львівському аеропорту
ім’я першого галицького короля Данила.
Цікаво, якби теперішня влада мала розуміння того, що саме король Данило
є символом галицької відрубності і католицької ідентичності галичан, чи
пішла б вона на такий крок? Адже саме Данило оформив Галицько-Волинську
державу, як королівство, саме Данило перед самою монгольською навалою
заволодів Києвом, віднісшись до нього, як до далекої провінції своїх
володінь. Саме Данило був коронований папським легатом Опізо, як король
Руси. Саме Данило є символом спротиву Руси проти Орди і її спадкоємиці
Москви. І саме він накреслив європейський вектор Галичині. Адже
завдячуючи його династичній політиці, титул короля Галичини і Волині
перейшов до Габсбургського цісарського дому, ставши серйозною причиною
входження Галичини до складу Святого Римського цісарства німецької
народності. І саме Данило є символом відвічного прагнення Руської Церкви
до порозуміння з Римом, попри інтриги сусідів.
Не дивно, що Іван Франко у своєму вірші представляє свій народ перед московським офіцером, як Данилів спадок.
Саме Данило є символом української європейськості й українського
католицизму. Тому, можливо, і сама того не бажаючи, теперішня влада
підтвердила галицьку європейську та католицьку ідентичність. У цьому
контексті істерика ВО «Свободи», що аеродрому не надали ім’я саме
Степана Бандери, виглядає, м’яко кажучи, дивною, навіть де в чому
антиєвропейською, антикатолицькою і антиукраїнською. До певної міри це і
не дивує. Для багатьох наших націоналістів католицькість, попри їхню
буцімто прокатолицьку риторику, не є заборолом перед денаціоналізацією, а
перешкодою до цементної єдності абстрактної української нації. Можливо,
саме цим і обумовлені штучні конфлікти «Свободи» і УКУ, чи такі
дивовижні факти, що звернення деяких західноукраїнських рад, де
«Свобода» має більшість, як дві краплі води подібні до відповідних
догналівських послань.
А що Данилів спадок не є застиглою історичною реальністю, а динамічним живим організмом свідчить і заснування УГКЦ трьох нових митрополій:
Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської. І це не просто
піднесення звичайних єпархій до вищих титулів для їхніх предстоятелів –
це реальна розбудова структури Церкви, яка не тільки є
Святоволодимирівськім, але й Даниловим спадком. Адже управляти усією
діяльністю галицьких єпархій з далекого Києва не все було легким
завданням. А існування УГКЦ, як конгломерату слабко централізованих
єпархій, призводило до розброду навіть у деяких фундаментальних
питаннях. Тепер митрополії з суфраганними (підпорядкованими) єпархіями
складатимуть нормально структурований організм, який краще зможе
задовольняти потреби Данилового спадку.
Тому й зовсім не дивує перша реакція РПЦ на цей факт. Представник
Відділу зовнішніх справ Московського патріархату – секретар з питань
міжхристиянських відносин, о. Дімітрій Сізонєнко заявив, що створення
УГКЦ нових митрополій – загроза католицько-православному діалогу. Це
дійсно би виглядало смішно, якби не вказувало на розуміння РПЦ
важливості цього кроку у розбудові УГКЦ, яке може стати «загрозою» для
української православної ідентичності, як безальтернативного варіанту.
Але, якщо така заява більш-менш знаходиться у фарватері до теперішньої
політики РПЦ та Кремля стосовно України та УГКЦ зокрема, то недавня
заява патріарха Московського Кіріла дещо мусіла би насторожувати.
Предстоятель РПЦ заявив наступне: «Поки
що конфлікт залишається неврегульованим, але в цей же час необхідно
відзначити, що останнім часом відбулося покращення відносин між
православними та греко-католиками в Україні» О-па… О на маєш… А
додати до цього «помилку» московських ЗМІ, які заявили, що УГКЦ створює
митрополії у Львові, Тернополі й Одесі… На фоні цього і заяви
патріархового підлеглого усе це виглядає дуже і дуже дивно. Чи дійсно
усі три джерела обмовились: патріарх, о. секретар і ЗМІ? Чи це
завуальоване Москвою визнання Данилового спадку? Чи натяк на те, що у
Москві порішили розділити Україну? Виглядає на те, що дуже скоро ми це
побачимо.
P.S. Коли вже матеріал був готовий, то закрався в мене маленький
сумнів: чи не протлумачать медіа-«проффессіонали», які роблять огляд ЗМІ
чи то читаючи лише заголовки, чи перші абзаци і цю колонку у
характерному для них стилі?
Тому вирішив додати роз’яснення, для особливо обдарованих «проффессіоналів»:
запитання у назві цієї колонки, зрештою так як і в назві «Єпископи УГКЦ закликали українців до повстання проти режиму Януковича?», таки і є запитанням. Що більше, у цій колонці я не даю відповідь на поставлене в заголовку запитання, а просто запитую, на відміну від попередньої.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар