15.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.10,23–28:  «Ніхто хай не шукає для себе користі, лише для другого»

Ці слова ставлять перед нами важливе запитання: чого ми шукаємо у своєму житті? Щиро зізнаючись, побачимо, що шукаємо дуже багато чого для себе. Може, не такі ми користолюбні, егоцентричні, але часто критерієм своїх досягнень в житті ми ставимо ті чи інші земні цілі. Рідко у своєму житті критерієм успішності ми ставимо служіння Богові та служіння іншим. 

Апостол Павло вказує нам на те, щоб ми шукали користі для інших, постійно шукали, що можна доброго зробити для ближнього. Для цього намагаймося дивитися на кожну ситуацію з перспективи того, що я можу зробити доброго для Бога і для ближнього.

***

Мт.24,34-44:  «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години…»

Перші апостоли й учні Ісуса Христа мали живе сподівання та очікування другого приходу Спасителя. Через різні історичні обставини сьогодні ми, зазвичай, дуже мало роздумуємо про цей другий Господній прихід. Як каже Євангеліє, ми не знаємо ні дня, ні години, коли це може статися. 

Проте в інший спосіб прихід Ісуса Христа відбувається в житті кожного з нас щомиті. Щомиті Господь входить у наше життя через ті чи інші ситуації, події, обставини, людей… Пригадаймо, як Ісус Христос каже: «Що ви зробили одному з ближніх моїх, ви мені зробили». І для нас важливо здобувати досвід зустрічатися з Богом у всіх обставинах нашого життя. 

На жаль, за роки, місяці, години свого життя маємо небагато таких зустрічей. Хоч, здавалося б, ходимо до храму Божого, сповідаємося, причащаємося – і мали б зустрітися з Богом. Але чи ці зустрічі справді відбуваються? 

Очікуючи другого приходу Ісуса Христа, маємо в цьому очікуванні зустрічатися з Господом Богом у кожній події, у кожній обставині. Адже Господь приходить до нас повсякчас. Та чи готові ми з Ним зустрітися? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.09.2018р. Б. / Св. муч. Маманта; Св. Йоана Посника, патр. Царгородського

Святого мученика Маманта

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Мамант,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 3: Жезлом, від Бога тобі даним, святий,* ти пас людей своїх на пасовиськах життєдайних.* Звірів же невидимих і невгамовних скинув ти під ноги* тих, що тебе оспівують.* Бо всі вони мають тебе за ревного заступника в бідах, Маманте. 

У Пафлагонській землі жив багатий, славного і дуже знатного роду християнин на ім’я Теодот. Його жінка називалася Руфина. Коли в тому краї почали переслідувати християн, то староста наказав ув’язнити Теодота і відіслав його до Кесарії Кападокійської до правителя Фавста, а той замкнув слугу Божого у в’язниці аж до суду самого імператора. Руфина, як добра жінка, добровільно пішла за своїм чоловіком і тут, у в’язниці, Бог дав їй сина. Однак у день своїх уродин дитина залишилася сиротою, бо прийшла на світ через кілька годин після смерти батька, і того ж таки дня померла мати. Вони обоє, як ісповідники Христової віри, отримали вічну небесну нагороду. 

Знайшлася одна благочестива жінка християнка на ім’я Аммія, яка поховала тіла святих ісповідників, а дитину взяла до себе. Хлопцеві виповнилося п’ятнадцять років, коли за імператора Авреліяна знову почали жорстоко переслідувати християн. Тоді навіть дітей, що ходили до школи, змушували приносити жертви божкам. Мамант ходив до школи, і цей час, коли християн переслідували, публічно визнавав Христа Спасителя. За це правитель Кесарії Демокрит казав його ув’язнити, а що хлопець походив зі славного роду, то мучитель не мав права сам його судити, тому він відіслав його до імператора, який тоді перебував у Киликії. 

Лютий імператор не відав про милосердя, він, не зважаючи на молодий вік Маманта, наказав його немилосердно бити і палити свічками. Юнак переніс усе це радісно задля Імени Ісуса Христа, а Той звільнив його з рук мучителів. Мамант знайшов собі печеру в одній горі серед пустелі, в Кесарії, і тут посвятив себе самітницькому життю. Його чесноти були такі великі, що Бог дав йому незвичайну силу приручати диких звірів, а ті без страху приходили до нього, лизали йому руки, а дикі кози прибігали до його печери, щоб він їх подоїв. Святий юнак побудував невеличку каплицю, а слава про його святе життя привела до нього кількох людей, що, за його прикладом, хотіли посвятити своє життя служінню Богові. І жили вони у безнастанних молитвах та постах. 

Та погани донесли про них Олександрові, правителеві Кападокії, а той послав вояків, щоб схопити святого Маманта. Вояки не знали святого, і коли побачили його біля печери, то запитали, чи він не знає, де тут живе пустельник Мамант? А святий запросив їх до печери, пригостив сиром і молоком, а потім сказав, що він і є той, кого вони шукають, та пішов з ними на суд. На судилище збіглося багато поган, аби побачити того, як вони казали, чарівника, що не боїться диких звірів. Мамант вголос прославляв Христа Спасителя, і з молитвою на вустах пішов на нові тяжкі муки. Умираючого його християни перенесли за місто, де в одній з печер святий мученик віддав Богу свого духа. У тій же печері вірні і поховали його. Сталося те близько 275 р. 

Мощі святого прославилися багатьма чудесними оздоровленнями, а почитання його пам’яти почалося зразу ж після його смерти. Коли Юліян Відступник не був ще явним поганином, і ще не обійняв царський трон, то разом зі своїм братом Галлом (обидва виховувалися в Кападокії, поблизу Кесарії) вони прикрашали гроби Христових мучеників, а над гробом святого Маманта задумали звести величну церкву. 

Попри перепони, які чинив Юліян, що лиш про людське око вдавав зі себе християнина, як розповідає про це святий Григорій Богослов, церкву таки було побудовано. Саме в ній святий Василій виголосив проповідь на честь святого мученика Маманта. Імператор Лев (457-474) після страшної пожежі, що тривала, як кажуть, аж шість місяців і знищила весь Царгород, звів на честь святого мученика Маманта храм. Христова Церква і сьогодні прославляє святого мученика, який за життя “мав лиш мішок та палицю і мешкав під голим небом” (св. Василія Великий), та натомість після смерти він утішається небесною славою. 

__________
У той самий день

Cвятого Йоана Посника, патріярха Царгородського

Тропар преподобного, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Йоане,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак преподобного, глас 3: Божественною посудиною стриманості,* скарбом благочестя, який неможливо викрасти,* показав ти себе, Йоане блаженний,* бездоганно прожив життя своє,* збагативши потребуючих милостинею, отче преподобний.* Моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Святий Йоан народився у Царгороді в побожній ремісничій родині. Вже з молодих літ він відзначився надзвичайним благочестям і милосердям до бідних. Пізніше він запізнався з одним монахом і почав жити на самоті у таких строгих постах, що його стали називати “Посник”. Висвячений на священика, він цілковито посвятив себе служінню хворим і бідним. Навіть коли, за волею народу, він став патріярхом Царгорода, то жодним чином не змінив свого життя. Цілими днями святий Йоан перебував на молитві, спав дуже коротко, і то сидячи. Бог наділив його даром творити чуда і провіщати майбутнє. Так, згідно з переказом, Господь лиш завдяки його молитвам зупинив пошесть, що косила кожного десятого мешканця Царгорода. Одному сліпому святий Йоан Іменем Ісуса повернув зір, а своїми молитвами прогнав з нього дияволи. Помер святий близько 595 р. Жив він у такій убогості, що коли після його смерти імператор прийшов поклонитися його мощам, то побачив, що весь його маєток складався з простого ліжка, полотняної сорочки і верхньої ряси. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.1,7–17:  «Не перестаю дякувати за вас і згадувати вас у моїх молитвах»

Можемо зауважити, як апостол Павло тішиться за ефесян, що вони пізнали Ісуса Христа. Він дякує Господеві за те, що навернулося стільки душ. Цей уривок нас вчить найперше радіти за Божі справи на землі, радіти й дякувати Господеві, що вони стаються за нашим посередництвом, що ми можемо бути співучасниками Божих чудес. 

Ми більше думаємо про Бога, коли є проблеми, труднощі, клопоти. Але ми рідко дякуємо Господеві за те добро, яке ми отримали від Нього. Не кажучи вже про все життя, яке є великим даром. А якщо розглянути навіть один-єдиний день зі свого життя, хоча би й найгірший, то побачимо однак, скільки всього Бог нам дає, вже навіть через те, що не допускає гіршого, аніж могло б бути. Коли ввечері стаємо на молитву, подякуймо Богові за все, що Він дав, і дякуймо за те, що Він нам ще хоче дати.

***

Мр.8,1-10:  «Шкода мені люду»

У житті так складається, що маємо дуже різні взаємини з людьми: когось дуже любимо, шануємо, з кимось товаришуємо, когось не сприймаємо, а то й ненавидимо, вважаємо ворогом. Але буває й так, що вороги стають друзями і, навпаки, друзі – ворогами. Часто наші почуття, емоції стосовно інших людей змінюються. 

Позиція ж Господа від створення світу аж дотепер є незмінною. Він не перестає любити кожну людину, якою вона не була б і що б не робила – добро чи зло. Зі своєї любові Він створив людину, і навіть коли вона відпала через свій гріх, Бог дав свого Сина Єдинородного, який викупив людину від неволі гріха. І дотепер Бог дає кожному з нас усе для нашого освячення і спасення. 

Ці слова Ісуса Христа в Євангелії: «Шкода мені люду» – виявляють велику Божу любов до кожного з нас. Маємо повсякчас пам’ятати про це в будь-якій життєвій ситуації. Бог не перестає любити, Він так само, як тоді, коли творив чудеса і нагодував чотири тисячі людей, не перестає діяти й тепер. Бог постійний у своїй любові до кожного з нас. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР