24.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,24–28:  «Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох»

Непросте для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, учинених до Його розп’яття і після цього. Велика любов до нас привела Його до смерті на хресті.

Хрест – знак нашого спасення, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, які б не робили промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасення. Господь нам дарував спасення, воно вже наше. Потрібно лише, щоб цього спасення ми забажали. Нам його дано, лиш маймо відвагу повсякчас прагнути його.

***

Мр.8,27-31:  «А ви, – спитав їх, – що скажете про мене, хто я?» 

Добре, коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Завіти, твори отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріплені нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших.

Кожен з авторів Євангелія – Марко, Матей, Йоан, Лука – написав те, що особисто досвідчив, і передав нам ці свої особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто бачили й пережили, як відкрили для себе Бога.

Для кожного з нас дуже важливо усвідомити: ким Бог є для мене особисто? У Євангелії, коли Ісус Христос питає: «Що кажуть люди, хто я є?», учні відповідають, що одні вважають Його тим, інші думають про Нього інакше. Тоді Господь конкретизує запитання: «А ви що скажете? Хто я є?» І будьмо певні, що це запитання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.03.2018р. Б. / Св. Софронія, патр. Єрусалимського

Святого Софронія, патріарха Єрусалимського

Тропар, глас 8: Православ’я наставниче, благочестя і чистоти вчителю, вселенної світильниче, архиєреїв окрасо богонатхнена, Софроніє премудрий, вченнями твоїми всіх просвітив єси, трубо духовна, моли Христа Бога, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 8: Божественною ревністю захопившись і в істинних повеліннях уста отворивши, основи церковні благоузакнив ти і присутнім з тобою монашим особистостям передав, премудрий серед патріархів, Софроніє єрусалимський, всемудрі слова по світу поширив ти. Ними ж напоумлені співаємо тобі:«Радуйся світла православних похвало». 

Святий Софроній народився в місті Дамаску, батько його називався Плінтос, а мати – Мира. Вже в молодості він прославився великою мудрістю і вченістю. Однак найціннішою для нього була мудрість Христова, і він, пізнавши, що дочасне життя – це лиш короткий нужденний відблиск, вирішив цілковито посвятитися служінню Богові. Покинувши рідню, він, в упованні на небесну поміч, пустився в дорогу до святої землі побачити святі місця. Поблизу Єрусалиму він познайомився з благочестивим монахом, священиком з монастиря Теодосія Великого, Йоаном Мосхом. З того часу були вони нерозлучні, аж до смерти Йоана. Якийсь час вони подвизалися в монастирі Теодосія, згодом помандрували оглянути лаври Єрусалимської пустелі, що над Йорданом, а звідти дійшли аж до Антіохії, де обійшли навколишні пустелі і пізнали життя тамтешніх самітників. Свою подорож вони описали в книзі під назвою “Лимонар” (Цвітник). 

Коли ж ті землі захопили перси, а потім їхній правитель Хозрой Молодший здобув Єрусалим, чесне дерево Хреста Господнього переніс у Персію, і патріярха Захарію тримав в неволі, далі підкорив ще Сирію і Фінікію, то святий Софроній разом з Йоаном Мосхом перебралися до Єгипту, в Олександрію, де Софроній прийняв монаший постриг. Патріярхом Олександрії був святий Йоан Милостивий (його пам’ять вшановуємо 12 листопада), обох мандрівників він залишив біля себе, а вони з усіх сил працювали, аби подолати злу єресь євтихіян. Тут, завдяки мощам святих Кира і Йоана безсрібників (їх пам’ять вшановуємо 31 січня), святий Софроній був чудом оздоровлений з тяжкої хвороби очей. Коли перси стали наближатися і до Єгипту, то святий Йоан Милостивий, разом із Софронієм і Йоаном Мосхом, вирушив до Царгорода, але в дорозі, в місті Аматунті, помер (616 р.). Тоді обидва Божі служителі подалися до Риму. У Римі Йоан Мосх помер, а святий Софроній перевіз його тіло й поховав у монастирі Теодосія, поблизу Єрусалиму, і сам залишився в цьому монастирі. У 628 р. з неволі до Єрусалиму повернув патріярх Захарій. Після його смерти патріярхом було обрано Модеста, але коли той невдовзі помер, то на патріярший престол, 634 р., був покликаний святий Софроній. 

Єресь євтихіян тоді дуже стрімко поширювалася, бо сам імператор Іраклій був її прихильником, і патріярхи Кир з Олександрії та Сергій з Царгорода також тягнули за єретиками. Святий Софроній для оборони Христової віри скликав місцевий собор до Єрусалиму. На цьому соборі єпископи засудили єретиків і викляли їх, про що патріярх повідомив папу, а також інших патріярхів і єпископів. Крім того, він вислав до Риму Дорійського єпископа Стефана, щоб той особисто представив брехливе вчення єретиків. Наслідком цього посольства став Лятеранський собор (649 р.), на якому єресь євтихіян було засуджено, однак сталося це вже після смерти святого Софронія. 

У 636 р. сарацини облягли Єрусалим, і хоч мешканці міста 2 роки мужньо оборонялися, та врешті-решт мусили здатися. Святий Софроній випросив у вождя сарацинів Омара, щоб той не палив Божих церков і не чинив кривди народові. Омар ставився до патріярха Софронія з великою повагою, та невдовзі на місці, де стояла святиня Соломона, завойовники стали будувати магометанську мечеть, яка донині носить назву “мечеть Омара”. Це приниження Христової віри дуже боліло патріарха, він заливався гіркими сльозами і молився Богові:“Отче наш, що єси на небесах, не дай мені дивитися на приниження святої Церкви, зімкни навіки мої очі, візьми мене до себе! Я молю Тебе про це, та, однак, нехай буде воля Твоя!” 

Бог вислухав щирі молитви, і 638 р. (за іншими джерелами – 644 р.) патріарх Софроній помер так свято, як свято жив усе своє життя. Він залишив на письмі пояснення Божественної літургії, житіє святої Марії Єгипетської, житія святих Кира і Йоана безсрібників та багато пісень. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Мучч. Кондрата, Кипріяна, Анекта і Крискента та тих, що з ними

Іс. 45,11-17

11. Так говорить Господь, Святий Ізраїля та його сотворитель: «Ви питаєте мене про майбутнє моїх дітей, і в діло рук моїх втручаєтеся наказом? 12. Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я повеліваю всьому його війську. 13. Я його підняв для перемоги. Я йому рівняю всі путі. Він відбудує моє місто, випустить на волю полонених, та не за викуп і не за дари, слово Господа сил.» 14. Так говорить Господь: «Дорібок Єгипту й прибуток Кушу та савеї високорослі перейдуть до тебе й стануть твоїми, підуть слідом за тобою, пройдуть у кайданах. Перед тобою падуть ниць, будуть тебе благати: Лише в тебе Бог, і немає іншого, немає іншого Бога! 15. З тобою ж – Бог тайний, Бог Ізраїля, Спаситель! 16. Усі вони окриються ганьбою й стидом, і підуть геть застиджені майстри кумирів. 17. Ізраїля спасе Господь спасінням вічним; ви не зазнаєте стиду та сорому по віки вічні.»

Бт. 22,1-18

1. Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: “Аврааме!” Той же відповів: “Я тут!” 2. Бог сказав: “Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу.” 3. Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог. 4. На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце, 5. сказав своїм слугам: “Побудьте тут з ослом, а я з хлоп’ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас.” 6. Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі. 7. Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: “Батьку!” – А той: “Що тобі, сину?” “Ось”, каже він, “вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?” 8. Авраам же: “Бог подбає собі ягня на всепалення, сину.” І йшли вони обидва разом. 9. Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах. 10. Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. 11. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: “Аврааме, Аврааме!” Той відповів: “Я тут!” 12. І сказав (Бог): “Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене.” 13. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. 14. І назвав Авраам те місце “Господь явився”, як то й посьогодні кажуть: “На горі, де Господь явився.” 15. Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба; 16. і сказав: “Клянуся мною самим – слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, 17. я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів. 18. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу.”

Прип. 17,17–18,5

17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя. 18. Не має глузду той, хто зобов’язується | і дає запоруку перед ближнім. 19. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає. 20. Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє. 21. Хто народжує дурня – собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає. 22. Веселе серце – ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості. 23. Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя. 24. Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться. 25. Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила. 26. Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту. 27. Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна. 28. І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи. 1. Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради. 2. Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє. 3. Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором. 4. Глибокі води – слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце. 5. Воно не добре – вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.

Джерело:      CREDO