ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 16 липня 2011 р.

16.07.2011р. Б. / Всеукраїнська та молодіжна проща до Зарваниці за участь Блаженнішого Святослава та кардинала Луїса Мартінеса Сістача

Зарваниця
Щороку Марійський духовний центр у Зарваниці, що на Тернопільщині, збирає сотні тисяч паломників. Зокрема багатолюдними є паломництва, які відбуваються під час літніх місяців. Цього, 2011 року, Всеукраїнська та молодіжна прощі УГКЦ проводяться разом і відбудуться 16-17 липня. У паломництві бере участь Київська архиєпархія, Бучацька єпархія, Одесько-Кримський, Донецько-Харківський та Луцький екзархати, деканат міста Тернополя, а також паломництва з численних інших місцевостей України та з-за кордону.

Передбачена окрема зустріч з молоддю, спільне проказування вервиці, Молебень до Пресвятої Богородиці, концерт духовної пісні, хресна дорога, нічне чування, архиєрейські Святі Літургії.
14-15 липня прочанські колони вже почали долати шлях, що веде до Зарваниці.
У прощі візьме участь Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук, та, на його особливе запрошення, кардинал Луїс Мартінес Сістач, архиєпископ іспанського міста Барселони, де цього року відбуватиметься Всесвітній день молоді. Разом з ним прибудуть митрофорний протоєрей Йосиф Казанова-і-Марторель, іспанський священик, що був душпастирем, а потім засновником численних українських греко-католицьких громад в Іспанії, ректор семінарії в Барселоні, монсеньйор Йозеф Турулль, о. Гектор Зіммер, парох греко-католицької громади святої Моніки в Барселоні та інші.
Блаженніший Святослав Шевчук запросив кардинала Луїса М. Сістача, щоб висловити вдячність за його душпастирську підтримку та постійне дбання про українську греко-католицьку громаду в Барселоні та про українських семінаристів, які навчаються в місцевій семінарії. За словами Глави УГКЦ, які цитує прес-комюніке Барселонської Архидієцезії, ці відвідини стануть доброю нагодою для ще більшого поглиблення братерських стосунків, які зможуть сприяти плідному обмінові духовними дарами, що збагатить обидві Церкви.
Кардинал Луїс Мартінес Сістач відвідає Львів, де буде гостем митрополита Мечислава Мокшицького, архиєпископа Львівського римо-католицької Церкви в Україні, також відвідає собор святого Юра та Український Католицький Університет. Після участі у Всеукраїнській та молодіжній прощах у Зарваниці Архиєпископ Барселони від’їде до Києва, де відвідає ряд церковних інституцій, а на 19 липня передбачена його зустріч з кардиналом Любомиром Гузаром.

Джерела:
Радіо Ватикан
Мандрівники Христа Царя

Маю надію, що членство ВО "Тризуб" ім. С. Бандери, як завжди, з честю і гідністю виконають довірені Церквою почесні обов'язки й на цій молодіжній Прощі та одержать від своєї Небесної Заступниці безліч ласк та надхнення у боротьбі за УССД...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

пʼятниця, 15 липня 2011 р.

15.07.2011р. Б. / «Якби не було попиту, не було б «товару», - о. Василь Поточняк про «жінок вулиці»

«Якби не було попиту, не було б «товару», - о. Василь Поточняк про «жінок вулиці»

Яке щоденне життя жінки легкої поведінки? Що вона говорить, чим займається, який у неї стосунок з Богом?
«Уявляв, що повія – це людина, котра усіма думками заглиблена у порнографію, еротику, статевість, вона хвора, не дбає про себе, а займається цим із бажання, чи примусу», – говорить о. Василь Поточняк, сьогодні виконавчий секретар ПМВ УГКЦ, колишній Пасторальний координатор українців греко-католиків в Італії, на практичному місійному семінарі для семінаристів УГКЦ, котрий відбувся у кінці червня 2011 р. у Львівській духовній семінарії Святого Духа.
Священик розповідає про ситуацію у цій ділянці праці, яка має різний «текст» за кордоном та в Україні.

«На чужині ти гостро розумієш, що ці люди, – твої вірні. Те, що відбувається там з ними, – не на рівні  жартів. Деякі розповідають, що цілу ніч сидять, прикуті до батареї, обслуговують клієнтів. Наприклад, в селі, в якому живе 500 людей, чоловіки після роботи приходять ввечері на каву, відтак піднімаються до цієї жінки на другий поверх – і так роками», – розповідає священик.
– Торкаюсь цього питання, бо ми зустрінемось з цим і в Україні. Тут також є «жінки вулиці», але ними ніхто не займається. У нас, звичайно, менше, бо заробітки не такі аж великі, та й ці жінки більше скриті в готелях, а ось за кордоном це дозволяється в багатьох країнах, або толерується, тому там це дуже видно. У нас, в Україні, цими людьми ніхто не займається, можливо, священики, монахи, чи монахині приватно. Я особисто не зустрів жодної праці з жінками легкої поведінки в Україні ні у Католицькій Церкві, ні в Православній. Був один симпозіум на цю тему, який організовувала Конгрегація у справах мігрантів та іммігрантів, на який з УГКЦ Блаженніший Любомир делегував мене. Не знаю більше жодних організацій, які займаються ще цими питаннями.
– В Італії, натомість, цілі структури опікуються тими людьми, тому що ми розуміємо, що це найбільш нещасні люди, бо у в’язниці термін перебування – 10 років, а тут – до  смерті. Служачи в Італії нашим вірним, зголосився помагати Римо-Католицькій Церкві. Мене попросили опікуватися жінками легкої поведінки, серед іншого, тому, що володів слов’янськими мовами і міг з ними спілкуватися. 
– При Католицькій Церкві в Італії є кілька церковних товариств, які займаються виключно жінками легкої поведінки. Таке товариство колись заснував священик Дон Бендзі і за своє життя «з дороги  забрав» 10 тисяч жінок легкої поведінки, з котрих, за його словами, близько 500 залишили цю справу, понад 9 тисяч повернулися назад до цього «ремесла». У Римі, наприклад, є монастир, який має 10 двоповерхових будинків, де таких жінок поселяють на місяць-два, відтак  приховано десь переводять. Є також монастир, який тільки ними займається. Так є по різних містах.
Ділячись особистим досвідом, прийшов до запитання без відповіді, яке постало перед ним: «Чому ці жінки не можуть це залишити, навіть маючи бажання?»
- Належав до церковної організації «Дерево Киринейчика». Це було церковне товариство, зареєстроване в державі. Наша праця полягала на тому, щоб могти поспілкуватися з ними. Моїм першим шоком було те, що 90 % дівчат-проституток, котрим ми ставили запитання, чи ти хочеш з нами поспілкуватися, бачачи священика, не відвертались, а відповідали – «Радо». Ми виходили, ставали в коло, давали каву тій людині, котра говорила, що замерзає,  і починали розмовляти, запитувати. Ми не говорили про гріх, не говорили про Бога, про це не йшлося, а просто запитували: «Як ти почуваєшся?», – на що вона одразу відповідала: «Не маю виходу».
– Мене вразила одна старша жінка, котра сказала: «У мене восьмеро дітей в Румунії, я не можу заробити на них, поможіть мені якось фінансово, я завтра звідси піду». Пригадую, як інша говорила, що як іде на таку працю – завжди молиться, бо знає, що це може бути останній день в її житті. Майже кожна просить порятунку. Одна полька говорить: «Я вже хочу повертатись у Польщу, чоловік каже привести гроші, а я не можу заробити: вдень прибираю, а ввечері – тут». На загал люди говорять: «Я не знаю, чому я тут є». Вони запитують про Бога, про віру. Багато з них є «нормальними» людьми, котрі потрапили туди або внаслідок примусу, або себе ментально так примусили, що не можуть повернутися. За ніч в середньому розмовляли з 30 особами. Запитували: «Чи не хотіла б залишити», –  усі відповідають: «Так, радо». Давали візитку, де була адреса Церкви, яка займається цими людьми. Завершенням нашої розмови була пропозиція разом помолитися. Ставали в коло – і молилися. Важко було молитися, було таке враження, що це наруга над Богом, «перли свиням». Коли ти бачиш жінку легкої поведінки, спершу це асоціюється з еротизмом, збудженням. Коли ж починаєш з тими людьми спілкуватися – відчуваєш співчуття, драму, смерть, трагедію. Це «живі трупи», які  стоять на дорогах, там вже давно немає нічого жіночого, вони переводять через своє тіло велику кількість людей, за їхніми словами, 20-30 осіб за ніч. Ці люди не знають, як туди зайшли і не знають, як звідти вийти. Та маленька розмова до п’яти хвилин, яку ми мали з ними, давала їм хоч крихту радості. Я був приємно вражений і дуже здивований, що вони після цього приходили до нас у будний день сам на сам на розмову. Одна із них, котра дуже важко пережила цю драму, аж після чотирьох років почала зі мною відкрито розмовляти. Допускаю, що у тих людей, котрі тим займаються, щось відбувається на рівні психіки. Закликаю не судити їх, не сміятись з них, бо наркотик – це слабше, дія пройде і людина може якийсь час спілкуватись, а ці люди як в тумані, вони до себе «не пропускають».
– Пригадую, як одна жінка із Сербії попри наші переконання, вмовляння, говорить: «Я маю онкозахворювання, завтра іду на операцію, може, і не виживу, помоліться за мене, але я інакше не здатна заробити».
– Відповіддю на наші слова-вмовляння і переконування залишити цю справу, була реакція однієї негритянки: «Ви християнська країна, ваші чоловіки християни, католики, нас експлуатують, а ви хочете нас спасати? Ідіть до ваших чоловіків, котрі нас купують, бо мають гроші, і спасайте їх, бо вони будуть мати у своєму житті більше пекло, ніж ті, котрих вони використовують тільки тому, що мають гроші. Ви, Західна Європа, нас експлуатуєте, бо ви все зробили, що «гріш» керує в цьому світі», – «кричала» її душа.
– На кожній конференції піднімаю питання: «Ми завжди говоримо про жінок легкої поведінки, але не говоримо про чоловіків легкої поведінки, католиків, християн, православних, котрі користають, бо мають гроші. Якби не було попиту – не було б товару», – зауважує священик.
«Для мене з цього досвіду постало найбільш загадкове питання: «Чому вони з того не бажають виходити?» Склалось враження, що ці люди закодовані», – завершує о. Василь. 
Довідка:
В Італії на даний час є від 50 до 100 тисяч проституток, серед них не лише українки: найбільше з Нігерії, є також румунки, африканки, польки, росіянки, чешки. Це не пов’язано з національністю, а з ментальністю.

Іванна Рижан

http://catholicnews.org.ua/%C2%AByakbi-ne-bulo-popitu-ne-bulo-b-%C2%ABtovaru%C2%BB-o-vasil-potochnyak-#point

четвер, 14 липня 2011 р.

14.07.2011р. Б. / Владика Йосиф Мілян: «Монополія певної парафії чи конфесії на поховання на цвинтарях Києва - грубе порушення рівноправності конфесій перед законом»


Владика Йосиф Мілян: «Монополія певної парафії чи конфесії на поховання на цвинтарях Києва - грубе порушення рівноправності конфесій перед законом»

Як стало відомо, на засіданні Президії Київради, що відбулось 5 липня 2011 року, розглядалося питання щодо виділення Свято-Іллінській парафії Української Православної Церкви в фактично безоплатну оренду по 3 кв. метри строком на три роки приміщень у місцях оформлення замовлень на ритуальні послуги щодо поховання, в тому числі на міських кладовищах та у крематорії.
У зв’язку з цим керівництво Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви звернулося з офіційним листом до Київської міської влади у якому висловило свою стурбованість таким підходом та закликом на ділі забезпечити рівні права для віруючих усіх конфесій, в тому числі й УГКЦ. З таким же проханням звернулись й  очільники Київської єпархії Української Православної Церкви – Київський Патріархат.
Єпископ-помічник Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви Преосвященний Владика Йосиф (Мілян), прокоментував цю подію наступним чином: «Президент України на зустрічі з Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій 21 квітня цього року заявив про те, що державні органи влади в Україні, місцеве самоврядування та він особисто будуть розвивати рівні відносини до всіх офіційно зареєстрованих Церков і релігійних організацій. Це значить, що усі будуть мати можливість розвиватися, будувати парафіяльні спільноти та вдосконалювати душпастирську обслугу, користаючи з духовного окормлення свого душпастиря. Тому надання монопольного права певній парафії чи навіть конфесії на поховання на цвинтарях Києва було б грубим порушенням як рівноправності усіх релігійних організацій перед законом, так і релігійних прав кожної людини зокрема на духовну обслугу своїм душпастирем”.
«Українська Греко-Католицька Церква почувається в обов’язку задовольнити духовні потреби наших вірних, зокрема тих, які звертаються з проханням про останню послугу для своїх рідних чи близьких, які відійшли до Господа, тобто – просять про уділення Чину християнського похорону священиком тієї релігійної громади, до якої вони належать», - заявив єпископ-помічник Київський Йосиф Мілян.