ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 12 червня 2018 р.

12.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,14–8,2:  «Я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю»

Бачимо скільки в нашому житті різних добрих намірів, думок і рішень. Але й бачимо, як часто це все залишається невтіленим. Гріховна людська природа дає про себе знати, а ще часто нам бракує наполегливості та рішучості. Погляньмо на життя святих, особливо мучеників, наскільки вони були категоричні у виконування заповідей Божих. Наскільки вони були тверді в бажаннях слідувати за Богом. 

Хтось може думати, що святі були з іншого тіста, ніж ми, однак, вони посідали таку ж гріховну природу, мали схильність до гріха, як кожен із нас. Вони завжди мали вибір. Утім вони також мали сильне бажання дотримуватись заповідей Божих і жити у святості. Коли ми маємо такі сильні стремління, то Бог неминуче дасть нам свою благодать для цього!

***
Мт.10,9-15:  «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, ─ бо робітник вартий утримання свого»

Часто ми ділимо своє життя на половини: перша – наше церковне життя, у якому ми ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося вдома; друга – це наше щоденне життя, стосунки в родині, наші обов’язки, праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують, як паралельні світи. 

Це засвідчує, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Адже християни вірять у Бога не лише в церкві, а покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах і також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя. 

Коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя переображується, бо ми знаємо, що Господь усе дає у свій час. Якщо ми є вірними робітниками для Господа, то Він дасть нам свою поміч у всіх обставинах нашого життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2018р. Б. / Преп. Ісаакія, іг. об. Далматської

Преподобного Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ісаакіє, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як угодник Божий вірний, розпалився єси ревністю за Церкву Христову, вудила Валентові вдержавши, пророчо йому смерть пагубну за закриття церкви передрік єси, преподобний, тому моли за нас, які пам’ять твою, Ісаакіє преподобний, почитають. 

Було це в часи імператора Валента, закаменілого єретика-аріянина. За його наказом замкнено всі православні церкви, прогнано владик, мучено й ув’язнено священиків. Тоді серед інших пустельників свою самотню келію покинув і преподобний Ісаакій та поспішив до Царгорода, щоби боронити святу віру. Коли Валент вибирався на війну проти ґотів, святий заступив йому дорогу і сказав: “Царю, якщо хочеш перемогти, то накажи віддати православним їх церкви, бо інакше загинеш!” Валент не зважав на його слова. Наступного дня слуга Божий знову заступив дорогу цареві і сказав те саме. Розлючений імператор наказав його кинути в глибоку болотисту дебру. Та Бог уберіг святого від неминучої смерти, а на третій день він знову появився перед царем, схопив за поводи його коня і перестерігав, щоб покорився Божій волі, бо інакше буде спалений живцем. Імператор наказав двом вельможам, Сатурнину і Віктору, закувати святого Ісаакія в кайдани і кинути до в’язниці, аж до його повернення. 

Але лютий цар уже не повернувся. Над Дунаєм вороги вщент розбили військо Валента. А сам імператор, утікаючи, сховався в одній стодолі. Вороги ж спалили ту будівлю, навіть не знаючи, що там переховувався сам імператор. 

На престолі сів благочестивий Теодосій Великий. Він упокорив ворогів держави й у славі в’їхав до Царгорода. Тут він став побожно просити у преподобного Ісаакія благословення для себе, своєї родини й усієї держави. Святий поблагословив його радо, бо імператор відібрав церкви в аріян й утвердив православну віру. Преподобний Ісаакій хотів повернутися в пустелю, та Сатурнин і Віктор впросили його, щоб він залишився в Царгороді. Для нього побудували монастир, де під мудрим проводом святого зібралося багато монахів. Проживши святе й ангельське життя, святий Ісаакій помер 383 р.
Поховав святого патріярх Нектарій. Тіло, посеред великого плачу численного народу, було внесено до церкви святої Ірини, а опісля до призначеної гробниці. А коли було побудовано церкву святого первомученика Стефана, мощі преподобного Ісаакія перенесли туди. Ігуменом монастиря після смерти святого Ісаакія став Далмат, якого призначив сам преподобний, звідси й пішла назва монастиря “Далматський”. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 11 червня 2018 р.

11.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,1–13:  «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У нашому житті ми ухвалюємо рішення, постанови, правила і закони. І це важливо, бо вони допомагають нам упорядковувати наше життя. Однак також важливо зазначити, закон – загальний, а кожна життєва ситуація – інша. І Господь очікує, щоб ми саме в цій конкретній ситуації, в якій ми є, приносили плід. 

Тож стараймося менше нарікати, менше бути невдоволеними, а розуміти, що Бог хоче, щоб я в цьому місці, де Він послав мене, плодоносив. І якщо Він цю ситуацію допускає, то знає, що я це зможу! І сам Бог зробить все, щоб нам допомогти, але мусимо самі цього хотіти!

***
Мт.9,36–10,8:  «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте»

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Господа були спроможні творити величні речі. І зовсім не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл, а через їхню віру, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко й вільно діяти через своїх учнів. 

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі вірять у Нього і довіряють Йому. 

Чим ми, сьогоднішні християни, відрізняємося від апостолів? Тільки тим, що не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звернені сьогодні й до нас: «За вірою вашою дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і за нашою вірою Господь буде творити великі знаки!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР