22.02.2018р. Б. / Святого мученика Никифора

Святого мученика Никифора

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Никифор,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Любові сув’яззю зв’язавшись, Никифоре, знищив ти явно злобу ненависті і через усікновення голови мечем, мучеником божественним воплоченого Спаса став ти. Його ж моли за нас, оспівуючих славну пам’ять твою. 

або сей, глас 8: Озброївшись, славний, і Його хрест на плечі взявши, осоромив ти хитрощі диявольські. Постраждав ти аж до смерті і істинним переможцем явився, воїном і таїнником благодаті. 

В Антіохії Сирійській жили у великій приязні два мужі-християни, священик Саприкій і мирянин Никифор (що значить “побідоносець”). Та злий дух став між ними, і вони порізнилися: стали гніватися один на одного і взаємно сторонитися. Однак, коли Никифор вичитав у святого Йоана, що той, хто ненавидить брата, є чоловіковбивцею, то зворушилося серце його; він наперед послав до Саприкія просити в нього прощення, а потім і сам прийшов, припав до його ніг і благав його: “Прости мені, отче, Христа ради!” Та серце Саприкія кипіло ненавистю, він навіть глянути не хотів на Никифора. 

Прийшов час страшного переслідування за імператора Валеріяна та його сина Ґаллієна і Саприкія одного з перших поставили перед судом. Він сміливо визнав святу віру і готовність прийняти смерть за Христа, переніс усі муки, кати розтягували його на колесі, а потім, після присуду, повели його на місце, де кати мали стяти йому голову. Аж раптом до ніг його припав Никифор: “Мучениче Христовий, прости мені провину мою!” 

Удруге вже благав його Никифор про це. Однак Саприкій не простив. Диявол ненависти і гордости заволодів його серцем, і той, хто задля Ісуса терпів муки і смерть готовий був прийняти, задля Імени того ж Ісуса не хотів простити дрібної образи. На місці смерти Никифор знову припав до ніг Саприкія і з плачем молив його: “Прости мені, Христа ради, бо ж написано є: «Відпустіть, і відпуститься вам!»” 

І цього разу Саприкій відвернувся від нього. Та тепер і Бог відвернув своє лице від закаменілого і поміч Божа покинула гордого. В останню мить, коли кат вже підніс меч, Саприкій закричав: “Стійте, я готовий принести божкам жертву, я зрікаюся Христа!” (А хоч би й не зрікся Спасителя, та, попри муки і мученицьку смерть, через закаменілість свого серця був би пішов до пекла, бо Святе Письмо так каже: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі” (1 Кор. 13,3)). 

Никифор, почувши, що Саприкій зрікся Христа, припав до ніг його і зі сльозами просив його: “Що робиш нещасний? Ось ще одна мить, і ти приймеш вінець нев’янучої слави!” А коли слова його були даремні, тоді святий Никифор став голосно кричати: “Я – християнин, накази імператора – ніщо для мене, ваші божки – одна гидота. Мене вбийте замість цього відступника!” 

І так сталося: Саприкія відпустили на волю, а Никифора стяли мечем. Було це близько 260 р. 

З цієї історії стає зрозуміло, звідки святі мученики брали силу терпіти такі нечувані страждання. Сила небесна, рука Божа їх скріпляла. А ще бачимо, що смирення і покора підносять до неба. Гордість, натомість, – це найбільший диявольський гріх, що передає душу дияволові; смиренний Никифор іде до неба, а гордий Саприкій стає відступником. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.02.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 лютого

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 лютого 2018р. Б.

Греко-католицький календар: Віддання Стрітення
Вмуч. Теодора Стратилата; прор. Захарії

Іс. 2,3-11.3

І сила народів піде туди, і скажуть: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і він покаже нам свої дороги, і будемо ходити його стежками, бо з Сіону закон вийде, і слово Господнє з Єрусалиму.» 4. І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. 5. Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім! 6. Так! Ти відкинув люд свій, дім Якова, бо в них повно чарівників і знахурів, як у філістимлян, і вони з синами чужоземців у побратимстві. 7. Край його повен срібла і золота, і нема ліку його скарбам. Край його наповнився кіньми і нема ліку його колісницям. 8. Край його повен ідолів. Вони падають низько перед ділом своїх рук, перед тим, що пальці їхні виробили. 9. І похилився чоловік, понизилась людина. Ти не простиш їм цього. 10. Сховайся у скелі, зарийся в землю зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі. 11. Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу.

Бт. 1,24–2,3 

24.Тоді сказав Бог: “Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом.” І сталося так. 25. І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. 26. Тож сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі.” 27. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. 28. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі.” 29. По тому сказав Бог: “Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. 30. Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав.” І так сталося. 31. І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок – день шостий.

Прип. 2,1-22

1. Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе, 2. вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце, 3. о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку, 4. коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб, 5. тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога. 6. Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість. 7. Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно. 8. Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних. 9. Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру, 10. бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї. 11. Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме, 12. щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком, 13. від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити; 14. від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття, 15. яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять; 16. та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами, 17. що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула, 18. бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней. 19. Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться, | ані не досягне стежки життя. 20. Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих, 21. бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити; 22. лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.

Джерело: CREDO

20.02.2018р. Б. / Преп. Партенія, єп. Лампсакійського; Преп. Луки Елладського

Преподобного Партенія, єпископа Лампсакійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 3: Чудес прийняв ти божественну благодать, богомудрий священний Партеніє, чудотворче богоносний, всіх вірних пристрасті очищаючи, духи лукавства, отче, виганяючи, тому й оспівуємо тебе як великого таїника божої благодаті.

Ім’я Партеній – означає “діючий”. Народився цей святий у місті Мелітополі, на кордоні Витинії і Мисії, в Гелеспонті. Його батько Христодул (або Христофор) був дияконом. Уже з дитинства Партеній посвятився молитві, він не пропускав жодного богослуження. Сім’я його була бідна, то ж Партеній ловив рибу, а що заробив, те роздавав убогим. Його життя мало бути надзвичайно святим, якщо Господь уже в 18 років дав йому ласку творити чуда. За побожним життям юнака спостерігав тодішній єпископ Мелітополя Филет (або Филип) і висвятив його на священика. Але й після цього святий жодним чином не змінив свого життя, а його чуда навертали багатьох до Христової віри. Хворих він оздоровляв молитвою, молитвою також проганяв бісів. Коли одного разу собака якогось вельможі зірвався з ланцюга і кинувся на святого, той зробив знак святого хреста і собака впав неживий біля його ніг.

Архиєпископ міста Кизика Ахсалій (або Ахилій) покликав Партенія до себе і поставив його єпископом міста Лампсак. Тут жили переважно погани, та святий Партеній дуже швидко навернув їх до Христової віри, а сам поїхав до імператора Костянтина Великого з проханням, щоб той дозволив зруйнувати в Лампсаку поганські святині і побудувати Божі церкви. Імператор не тільки дозволив, а ще й дав святому єпископові на це велику суму грошей. Коли в Лампсаку будували церкву, Партеній вибрав один камінь з розваленої поганської божниці, щоб використати його для святого престолу. Оброблений камінь лиш поклали на віз, запряжений волами, як диявол налякав волів, ті враз шарпнулися і віз переїхав візника Євтихіяна, розторощивши йому кості, так, що той зразу ж помер. Святий Партеній, почувши про це, прибіг на місце нещастя, став на коліна і почав гаряче молитися – і покійник враз підвівся та зі словами: “Слава Тобі, Христе Боже, що і мертвих воскресаєш!” – живий та здоровий узяв віжки й поїхав тим самим возом до церкви.

Коли одного разу біснуватий на ім’я Алан, за намовою диявола повісився в притворі церкви, святий Партеній своїми молитвами воскресив його і прогнав з нього злого духа. Зі всіх сторін приводили до нього біснуватих, і він зцілював їх. Чудес таких було дуже багато, і ворог спасіння нашого завжди упокорений мусив утікати перед силою молитви святого Партенія. Якось подався слуга Божий до Тракії відвідати в Іраклії хворого архиєпископа Іпатіяна.

Тут Господь йому об’явив, що хвороба архиєпископа – це кара за його скупість і жадобу майна. Святий Партеній упімнув архиєпископа, а той наказав занести себе до церкви святої Гликерії, де все своє майно роздав убогим. Бог його за це оздоровив, але Партеній провістив йому, що він не житиме довго, а його спадкоємцем стане архидиякон на ім’я Іпатіян. Провіщення сповнилося і архиєпископ помер свято і по-Божому. В Іраклії Господь прославив святого Партенія багатьма чудами. Невдовзі святий повернувся в Лампсак, де, після довгого життя у святості, помер у глибокій старості 7 лютого 360 р. На його похорон прибуло кілька єпископів і численний наповп людей. Мощі святого поховано в церкві, яку він сам побудував. Вони прославилися численними чудами; тут біснуваті і прокажені повертали своє душевне і тілесне здоров’я! 

__________
У той самий день

Преподобного Луки Елладського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милості Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 8: Бог перед сотворенням вибрав тебе у своє благоутробіє, Йому самому відомим промислом. Прийняв тебе від лона матері і освятив і рабом своїм явив тебе, направляючи стопи твої, Луко, як чоловіколюбець, а ти Йому нині у радості предстоїш. 

В Елладі, коло Тессалії, в селі Касторія жили убогі хлібороби Стефан і Євфросинія. Вони поселилися в цьому селі, бо на їх батьківщині, на острові Еґіна, через напади агарян не можна було спокійно жити. Бог дав їм сина, котрого вони назвали Лука. Уже з дитинства хлопчик відзначався великою побожністю і пощенням, у середу і п’ятницю до заходу сонця він нічого не їв, а м’яса, солодощів і риби не їв ніколи. Xліб і свою страву давав убогим, а часто й одежину свою з плеча віддавав потребуючим, за що родичі сварили на нього, а бувало й били, та тривалий час не справляли іншої одежі. Якось батько послав Луку сіяти пшеницю, та дорогою хлопець роздав усе насіння бідним, так, що залишилася ледве пригорща зерна. Однак, коли він посіяв ту пригорщу, пшениця зародила на тій ниві так рясно, як ніколи. 

Після смерті свого батька він почав пильно читати Святе Письмо, навчався і віддавався побожним розважанням, довгі години клячав на молитві, під час якої в чудесний спосіб не раз був піднесений угору, так, немовби клячав у повітрі. Бачила це його мати Євфросинія і під присягою зізналася перед сусідами. Однак замало було тієї побожності святому Луці, він конче хотів прийняти монашество, щоб на самоті служити Богові. Якось два монахи, йдучи з Риму до Єрусалиму, завернули до села Касторія. Святий Лука став їх просити, щоб узяли його з собою, однак спочатку вони навіть чути не хотіли про це, бо ж йому йшов щойно 17-ий рік. Та, зм’якнувши від його гарячих прохань, пізнали в тому Божу волю і взяли хлопця з собою до міста Атен, де доручили його ігуменові одного монастиря. Той, побачивши велику побожність хлопця, уділив йому малий монаший постриг, а Лука став дивувати всіх своєю ретельністю в дотриманні монаших правил. Тимчасом його мати не могла вгамувати свого жалю за сином. Бог об’явив це ігуменові, і той покликав до себе Луку і велів йому йти додому й утішити матір. Хлопець так і зробив, побув з матір’ю чотири місяці, а потім, з її благословення, пішов на приморську гору, що звалася Йоанова, і там поставив собі маленьку хатину, де цілковито віддався молитві. Він споживав лиш ячмінний хліб і корінці, а для спання викопав собі в хатині гріб, аби вічно пам’ятати про те, що сон – образ смерті. Цілими ночами Лука бив поклони і молився словами: “Господи, помилуй”, – а коли втомлювався, то якийсь час молився, лежачи хрестом на землі, а потім продовжував бити поклони. Коли ж довелося йому терпіти страшні тілесні спокуси, то три дні святий стояв на одному місці непорушно й молився, і так прогнав від себе диявола. 

Біля своєї хатини він доглядав городець і садок, плоди з якого давав подорожнім і бідним, які часом туди навідувалися. А коли олені наробили йому шкоди, то він Іменем Божим заборонив їм сюди приходити і німе сотворіння послухало слів святого. Якось отруйна гадюка вчепилася йому в ногу. Тоді святий Лука відірвав її від ноги і сказав: “Ми обоє сотворіння Господа і без Його волі одне одному нічого не вдіємо”. І здоровий повернувся до своєї хатини. 

Бог дозволив йому прийняти тут образ великого монашого постригу, який йому вділили два мандрівні монахи. Преподобний Лука відвів їх до берега моря, а коли стали біля води, дві риби самі вискочили з моря і впали до ніг монахів. Так Господь допоміг своєму слузі, який журився, що не має чим пригостити дорогих гостей. 

І дав йому Господь силу творити чуда, провіщати майбутнє і виявляти те, що люди приховували. Одного разу святий Лука сказав до свого учня: “Ось іде до нас чоловік з великим тягарем”. Після тих слів святий пішов у пустелю і молився там упродовж семи днів. Щойно він відійшов, як появився незнайомець і чекав святого, аж доки той не повернувся. Коли святий Лука повернувся, побачив чужого чоловіка і спитав: “Чого ти прийшов сюди? Чи довго ще приховуватимеш гріх убивства, якого ти допустився?” Чужинець, почувши це, впав до ніг святого і визнав свою страшну вину, бо він справді вбив чоловіка. Молитвами святого зворушилося і розкаялося серце грішника, і преподобний Лука, наказавши йому покутувати усе життя, відіслав його до священика сповідатися. 

Через сім років святий Лука покинув свою хатину і поплив кораблем до Коринту, де впродовж 10 літ прислуговував одному стовпникові, що проживав на стовпі у Патрах. Після цього святий Лука повернувся до своєї старої хатини на Йоановій горі. Одного разу у високого імператорського урядника в Коринті вкрали багато золота, яке він віз до царської казни в Царгороді. Урядника замкнули у в’язниці, та, за молитвами святого Луки, з’ясувалася його невинність. Святий Лука сам прибув до Коринту, і там несподівано сказав до одного службовця: “Навіщо ти вкрав і закопав царське золото? Іди й негайно принеси крадене добро, якщо хочеш бути помилуваний!” Злочинець упав до ніг святого і визнав свій гріх, а невинного урядника відпустили на волю. 

А коли Господь наділив святого Луку силою зцілювати хворих і зі всіх сторін стали приходити до нього люди, то він знову покинув свою хатину і зі своїм учнем Германом осів у безлюдному місці, що звалося Калавіє. Тут трудом своїх рук вони утримували себе впродовж трьох років. Згодом, коли погани захопили ті околиці, вони перебралися на безводний острів Ампиль, де також прожили близько трьох років. Потім святий Лука подався на місце, що звалося Сотиріє, і там, зібравши біля себе кількох учнів, заснував маленький монастирець, при якому один благочестивий чоловік на ім’я Криніт, побудував церкву. Сім літ святий Лука тут молився, постив, навчав монахів, творив чуда. А по цьому Господь об’явив йому день його смерти. Він, не кажучи про це нікому, відвідав у пустелі всіх братів-монахів, помолився з ними і благословив їх. Коли повернувся до свого монастиря, за тиждень до смерти занедужав. 

Він заповів, щоб після смерті його тіло кинули в дебрі на корм диким звірам, але потім, з Божого веління, змінив свою останню волю і сказав поховати себе на тому місці, де вмре. 7 лютого, при заході сонця, святий возніс свої руки вгору і після слів: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”, – його чиста душа пішла до неба. Сталося це близько 945 р. Над його гробом було побудовано церкву. А Бог прославив мощі святого, бо з них стало текти благовонне миро, яке оздоровляло хворих і прокажених, сліпим повертало зір, а біснуватих звільняло від влади злого духа. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР