20.02.2017р. Б. / Преподобного Партенія, єпископа Лампсакійського; Преподобного Луки Елладського

Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 3: Чудес прийняв ти божественну благодать, богомудрий священний Партеніє, чудотворче богоносний, всіх вірних пристрасті очищаючи, духи лукавства, отче, виганяючи, тому й оспівуємо тебе як великого таїника божої благодаті. 

Ім’я Партеній – означає “діючий”. Народився цей святий у місті Мелітополі, на кордоні Витинії і Мисії, в Гелеспонті. Його батько Христодул (або Христофор) був дияконом. Уже з дитинства Партеній посвятився молитві, він не пропускав жодного богослуження. Сім’я його була бідна, то ж Партеній ловив рибу, а що заробив, те роздавав убогим. Його життя мало бути надзвичайно святим, якщо Господь уже в 18 років дав йому ласку творити чуда. За побожним життям юнака спостерігав тодішній єпископ Мелітополя Филет (або Филип) і висвятив його на священика. Але й після цього святий жодним чином не змінив свого життя, а його чуда навертали багатьох до Христової віри. Хворих він оздоровляв молитвою, молитвою також проганяв бісів. Коли одного разу собака якогось вельможі зірвався з ланцюга і кинувся на святого, той зробив знак святого хреста і собака впав неживий біля його ніг. 

Архиєпископ міста Кизика Ахсалій (або Ахилій) покликав Партенія до себе і поставив його єпископом міста Лампсак. Тут жили переважно погани, та святий Партеній дуже швидко навернув їх до Христової віри, а сам поїхав до імператора Костянтина Великого з проханням, щоб той дозволив зруйнувати в Лампсаку поганські святині і побудувати Божі церкви. Імператор не тільки дозволив, а ще й дав святому єпископові на це велику суму грошей. Коли в Лампсаку будували церкву, Партеній вибрав один камінь з розваленої поганської божниці, щоб використати його для святого престолу. Оброблений камінь лиш поклали на віз, запряжений волами, як диявол налякав волів, ті враз шарпнулися і віз переїхав візника Євтихіяна, розторощивши йому кості, так, що той зразу ж помер. Святий Партеній, почувши про це, прибіг на місце нещастя, став на коліна і почав гаряче молитися – і покійник враз підвівся та зі словами: “Слава Тобі, Христе Боже, що і мертвих воскресаєш!” – живий та здоровий узяв віжки й поїхав тим самим возом до церкви. 

Коли одного разу біснуватий на ім’я Алан, за намовою диявола повісився в притворі церкви, святий Партеній своїми молитвами воскресив його і прогнав з нього злого духа. Зі всіх сторін приводили до нього біснуватих, і він зцілював їх. Чудес таких було дуже багато, і ворог спасіння нашого завжди упокорений мусив утікати перед силою молитви святого Партенія. Якось подався слуга Божий до Тракії відвідати в Іраклії хворого архиєпископа Іпатіяна. 

Тут Господь йому об’явив, що хвороба архиєпископа – це кара за його скупість і жадобу майна. Святий Партеній упімнув архиєпископа, а той наказав занести себе до церкви святої Гликерії, де все своє майно роздав убогим. Бог його за це оздоровив, але Партеній провістив йому, що він не житиме довго, а його спадкоємцем стане архидиякон на ім’я Іпатіян. Провіщення сповнилося і архиєпископ помер свято і по-Божому. В Іраклії Господь прославив святого Партенія багатьма чудами. Невдовзі святий повернувся в Лампсак, де, після довгого життя у святості, помер у глибокій старості 7 лютого 360 р. На його похорон прибуло кілька єпископів і численний наповп людей. Мощі святого поховано в церкві, яку він сам побудував. Вони прославилися численними чудами; тут біснуваті і прокажені повертали своє душевне і тілесне здоров’я! 

__________
У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Луки Елладського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 8: Бог перед сотворенням вибрав тебе у своє благоутробіє, Йому самому відомим промислом. Прийняв тебе від лона матері і освятив і рабом своїм явив тебе, направляючи стопи твої, Луко, як чоловіколюбець, а ти Йому нині у радості предстоїш. 

В Елладі, коло Тессалії, в селі Касторія жили убогі хлібороби Стефан і Євфросинія. Вони поселилися в цьому селі, бо на їх батьківщині, на острові Еґіна, через напади агарян не можна було спокійно жити. Бог дав їм сина, котрого вони назвали Лука. Уже з дитинства хлопчик відзначався великою побожністю і пощенням, у середу і п’ятницю до заходу сонця він нічого не їв, а м’яса, солодощів і риби не їв ніколи. Xліб і свою страву давав убогим, а часто й одежину свою з плеча віддавав потребуючим, за що родичі сварили на нього, а бувало й били, та тривалий час не справляли іншої одежі. Якось батько послав Луку сіяти пшеницю, та дорогою хлопець роздав усе насіння бідним, так, що залишилася ледве пригорща зерна. Однак, коли він посіяв ту пригорщу, пшениця зародила на тій ниві так рясно, як ніколи. 

Після смерти свого батька він почав пильно читати Святе Письмо, навчався і віддавався побожним розважанням, довгі години клячав на молитві, під час якої в чудесний спосіб не раз був піднесений угору, так, немовби клячав у повітрі. Бачила це його мати Євфросинія і під присягою зізналася перед сусідами. Однак замало було тієї побожности святому Луці, він конче хотів прийняти монашество, щоб на самоті служити Богові. Якось два монахи, йдучи з Риму до Єрусалиму, завернули до села Касторія. Святий Лука став їх просити, щоб узяли його з собою, однак спочатку вони навіть чути не хотіли про це, бо ж йому йшов щойно 17-ий рік. Та, зм’якнувши від його гарячих прохань, пізнали в тому Божу волю і взяли хлопця з собою до міста Атен, де доручили його ігуменові одного монастиря. Той, побачивши велику побожність хлопця, уділив йому малий монаший постриг, а Лука став дивувати всіх своєю ретельністю в дотриманні монаших правил. Тимчасом його мати не могла вгамувати свого жалю за сином. Бог об’явив це ігуменові, і той покликав до себе Луку і велів йому йти додому й утішити матір. Хлопець так і зробив, побув з матір’ю чотири місяці, а потім, з її благословення, пішов на приморську гору, що звалася Йоанова, і там поставив собі маленьку хатину, де цілковито віддався молитві. Він споживав лиш ячмінний хліб і корінці, а для спання викопав собі в хатині гріб, аби вічно пам’ятати про те, що сон – образ смерти. Цілими ночами Лука бив поклони і молився словами: “Господи, помилуй”, – а коли втомлювався, то якийсь час молився, лежачи хрестом на землі, а потім продовжував бити поклони. Коли ж довелося йому терпіти страшні тілесні спокуси, то три дні святий стояв на одному місці непорушно й молився, і так прогнав від себе диявола. 

Біля своєї хатини він доглядав городець і садок, плоди з якого давав подорожнім і бідним, які часом туди навідувалися. А коли олені наробили йому шкоди, то він Іменем Божим заборонив їм сюди приходити і німе сотворіння послухало слів святого. Якось ядовита гадюка вчепилася йому в ногу. Тоді святий Лука відірвав її від ноги і сказав: “Ми обоє сотворіння Господа і без Його волі одне одному нічого не вдіємо”. І здоровий повернувся до своєї хатини. 

Бог дозволив йому прийняти тут образ великого монашого постригу, який йому вділили два мандрівні монахи. Преподобний Лука відвів їх до берега моря, а коли стали біля води, дві риби самі вискочили з моря і впали до ніг монахів. Так Господь допоміг своєму слузі, який журився, що не має чим пригостити дорогих гостей. 

І дав йому Господь силу творити чуда, провіщати майбутнє і виявляти те, що люди приховували. Одного разу святий Лука сказав до свого учня: “Ось іде до нас чоловік з великим тягарем”. Після тих слів святий пішов у пустелю і молився там упродовж семи днів. Щойно він відійшов, як появився незнайомець і чекав святого, аж доки той не повернувся. Коли святий Лука повернувся, побачив чужого чоловіка і спитав: “Чого ти прийшов сюди? Чи довго ще приховуватимеш гріх убивства, якого ти допустився?” Чужинець, почувши це, впав до ніг святого і визнав свою страшну вину, бо він справді вбив чоловіка. Молитвами святого зворушилося і розкаялося серце грішника, і преподобний Лука, наказавши йому покутувати усе життя, відіслав його до священика сповідатися. 

Через сім років святий Лука покинув свою хатину і поплив кораблем до Коринту, де впродовж 10 літ прислуговував одному стовпникові, що проживав на стовпі у Патрах. Після цього святий Лука повернувся до своєї старої хатини на Йоановій горі. Одного разу у високого імператорського урядника в Коринті вкрали багато золота, яке він віз до царської казни в Царгороді. Урядника замкнули у в’язниці, та, за молитвами святого Луки, з’ясувалася його невинність. Святий Лука сам прибув до Коринту, і там несподівано сказав до одного службовця: “Навіщо ти вкрав і закопав царське золото? Іди й негайно принеси крадене добро, якщо хочеш бути помилуваний!” Злочинець упав до ніг святого і визнав свій гріх, а невинного урядника відпустили на волю. 

А коли Господь наділив святого Луку силою зцілювати хворих і зі всіх сторін стали приходити до нього люди, то він знову покинув свою хатину і зі своїм учнем Германом осів у безлюдному місці, що звалося Калавіє. Тут трудом своїх рук вони утримували себе впродовж трьох років. Згодом, коли погани захопили ті околиці, вони перебралися на безводний острів Ампиль, де також прожили близько трьох років. Потім святий Лука подався на місце, що звалося Сотиріє, і там, зібравши біля себе кількох учнів, заснував маленький монастирець, при якому один благочестивий чоловік на ім’я Криніт, побудував церкву. Сім літ святий Лука тут молився, постив, навчав монахів, творив чуда. А по цьому Господь об’явив йому день його смерти. Він, не кажучи про це нікому, відвідав у пустелі всіх братів-монахів, помолився з ними і благословив їх. Коли повернувся до свого монастиря, за тиждень до смерти занедужав. 

Він заповів, щоб після смерти його тіло кинули в дебрі на корм диким звірам, але потім, з Божого веління, змінив свою останню волю і сказав поховати себе на тому місці, де вмре. 7 лютого, при заході сонця, святий возніс свої руки вгору і після слів: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”, – його чиста душа пішла до неба. Сталося це близько 945 р. Над його гробом було побудовано церкву. А Бог прославив мощі святого, бо з них стало текти благовонне миро, яке оздоровляло хворих і прокажених, сліпим повертало зір, а біснуватих звільняло від влади злого духа. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.02.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.8,8–9,2:  «Страва не зближує нас до Бога»

Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться. 

Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників. 

Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.

*** 

Мт.25,31-46:  «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили»

Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо. 

Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа. Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.02.2017р. Б. / М’ясопусна Неділя; Преподобного Вукола, єпископа Смирнського

М’ясопусна Неділя

Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М'ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю. 

Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: "Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам". — А М'ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: "Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливости й кари". 

День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду. 

Що таке "м'ясопуст"?

 

Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М'ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М'ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м'ясо. Звідси й назва цієї неділі — м'ясопуст, що значить відпущення, покинення м'яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго. 

Богослужба М'ясопусної неділі

М'ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя. 

Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: "Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав'ячих Тебе, єдиний многомилостивий". "Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили". 

Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: "Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл" (Четверта пісня). 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд" 

__________
У той самий день

Житіє преподобного отця нашого Вукола, єпископа Смирнського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Вуколе.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Священства світлом сяючи, просвітив ти людей, святителю, і темряву ідольську знищивши, світанком же зцілень мряку розоривши, перейшов ти до сяйва незаходимого, молячись, Вуколе преблаженний, за нас, тебе вірно почитаючих.

Святий Вукол був учнем євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирнської Церкви. Згідно з деякими церковними письменниками, саме його стосуються ці слова святого Йоана: “І до ангела Церкви в Смирні напиши: Ось що говорить перший і останній, хто був мертвий, і є живий: Знаю твоє горе і вбогість, а втім ти багатий, – і обмови від тих, що звуть себе юдеями, а не є ними, але – зборище сатани. Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя” (Од. 2, 8-10). Святий Вукол, згідно з переданням, висвятив на священика святого Полікарпа (його пам’ять вшановуємо 23 лютого), а перед смертю призначив його своїм спадкоємцем на єпископство. Однак напевно не можна цього стверджувати, бо, згідно зі святим Єронімом, Полікарпа на єпископство поставив сам святий Йоан. При гробі преподобного Вукола діялися численні чуда. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР