28.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,20–3,8:  «Ви – наша слава й наша радість»

Варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці слова. Насправді, треба бути дуже впевненим у якійсь особі, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми у своєму житті могли б про когось так сказати? А ще більше чи хтось інший міг би це сказати про нас?

Саме таке покликання кожного з нас – являти Бога іншим, остаточно усьому світові. Усім своїм життям вказувати на Бога, бути знаком Божої присутності для кожної людини. Саме за це Господь і віддав своє життя, та зробив нас здатними свідчити про Нього.

*** 

Лк.11,29-33:  «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»

Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї слушності та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі Бога. 

Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в молитві, чи ні. Часто саме ці складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.11.2016р. Б. / Святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона й Авіва, диякона

Святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона й Авіва, диякона

Тропар, глас 5: Чудеса святих твоїх мучеників* – стіну непоборну нам дарував, Христе Боже.* Їх молитвами поганські зборища розжени,* Царства скіпетри укріпи,* як єдиний благий і чоловіколюбець. 

Кондак, глас 2: З висоти благодать прийнявши, мудрі,* стоїте з тими, що у спокусах, всехвальні.* Тому й отроковицю від смерті гіркої визволили, святі.* Ви бо воістину Едеси слава і радість для світу. 

Діялося те за імператорів, мучителів християн, Диоклетіяна і Максиміяна. Поблизу міста Едеси на самоті, в молитвах і постах жили два мужі, Гурій і Самон. Вони приводили до Христа Спасителя багатьох поган, і чутка про них дійшла до старости міста Едеси Антонія (Антоніна), який наказав обох слуг Божих ув’язнити. Разом з ними перед судом поставили багато інших християн, яких староста наказав бичувати і відпустити на волю, а святих Гурія і Самона велів кинути до в’язниці, і тримати там аж до приїзду намісника того краю Музонія. А коли той приїхав, тоді слуг Божих передали на муки. їх повісили на дереві за одну руку, а до ніг прив’язали важкий камінь. У таких жорстоких муках святі мученики висіли п’ять довгих годин. Потім ноги святих мучеників забили в колоди і кинули до темної в’язниці, де тримали їх понад місяць. А 10 листопада їх віддали на нові муки. Святий Гурій був такий слабкий, що не міг сам навіть стояти, бо ноги погнили від тяжкої колоди. Його залишили у в’язниці. Святого Самона прив’язали стрімголов за одну ногу до високого дерева, а все його тіло обвішали такими тягарями, що всі члени повиходили із своїх суглобів.

Через п’ять днів, ще до світанку святих принесли до мучителя, а той пообіцяв їм, що випустить їх на свободу, якщо зречуться Христа Спасителя. Та, осоромлений, він наказав їх негайно ж, коли все місто ще спало, стяти мечем. Мученицьку смерть святі Гурій та Самон прийняли 15 листопада 304 р. їх тіла християни чесно поховали.

Минуло років п’ятнадцять, і ось злобний Ліциній почав останнє з ряду переслідування християн. В Едесі начальником був Лисаній, він доніс імператорові, що в місті проживає диякон Авив, який багатьох навертає до Христової віри. Ліциній наказав ув’язнити слугу Божого. Святий Авив сам здався в руки воїнів, які шукали його. Після тяжких мук, під час яких залізними гаками шматували його тіло, мучитель наказав спалити святого живцем. Тоді святий Авив попрощався з матір’ю і вірними та з молитвою на вустах ступив у вогонь. Мученицьку смерть він прийняв 15 листопада 320р. Його мощі поховали поряд з мощами святих мучеників Гурія і Самона, а над їхньою спільною могилою згодом було зведено величну церкву.

За посередництвом Святих мучеників Гурія, Самона та Авіва моляться за сімейне благополуччя, за добрі стосунки, мир та спокій у родині.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.11.2016р. Б. / Святого і всехвального апостола Филипа, одного з дванадцяти

Святого і всехвального апостола Филипа, одного з дванадцяти

Тропар, глас 3: Прикрашується вселенна, Етіопія ликує,* наче вінцем красується, через тебе просвітившись,* світло торжествує пам’ять твою, богогласний Филипе.* Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія.* Тому сміливо простягається етіопська рука до Бога;* Його моли дарувати нам велику милість.

Кондак, глас 8: Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх* вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип.* Його молитвами від ворогів пребеззаконних* Церкву Твою і всякий град Твій, Богородиці ради, збережи,* Многомилостивий. 

Святий апостол Филип (не слід плутати його зі святим Филипом дияконом – див. 24 (11) жовтня) походив з міста Витсаїди в Галилеї. Він був жонатий і, як стверджують найстаріші церковні письменники, мав кілька дочок, яких виховав у страсі Божому. “Але журба про хліб насущний і домашні турботи, – як пише святий Йоан Золотоустий, – не перешкоджали йому в читанні Святого Письма. І він молився гаряче в чеканні приходу Месії”.

Був він одним з перших, яких покликав Христос Спаситель. Ось як описує це євангелист Йоан. “Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися»” (Йо. 1, 43-46).

А через рік, коли Христос “покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю” (Мр. 3, 13- 14), то серед тих дванадцятьох апостолів знаходимо і Филипа. Коли Христос навчав п’ятитисячний натовп народу біля Тиверіядського озера і хотів усіх присутніх там нагодувати, то щоб при цій нагоді укріпити віру апостола Филипа, “каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити” (Йо. 6, 5-6). Святий Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб, а за хвилю бачить, як Христос Спаситель чудесним способом помножує п’ять хлібів і дві риби та чує, як люди “заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ»” (Йо. 6, 14).

На Тайній вечері, коли Христос став навчати учнів, що Він є дорога, і правда, і життя, і що ніхто не прийде до Отця, як тільки через Нього, тоді “Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені?»” (Йо. 14, 8-10). Цими словами Спаситель утвердив в апостолові Филипі та в інших апостолах віру в те, що є Він єдиносущний Отцю, “що я в Отці, й Отець у мені” (Йо. 14, 11).

Після Зішестя Святого Духа апостол Филип спочатку навчав у Витсаїді, своєму рідному місті, а з Галилеї пішов проповідувати до Еллади, Партії та Аравії. В Африці навчав в Етіопії, Опісля морем прибув до Азоту, а відтак до Єраполя, що в Сирії. Там він навернув багато поган, а одного з новонавернених на ім’я Іра поставив єпископом. Тут, як і всюди, він утверджував свою проповідь численними чудами. Перейшовши через Сирію, Азію горішню, Ливію і Мисію, він зійшовся зі святим Вартоломеєм (див. 24 (11) червня) і в супроводі своєї сестри святої Маріямни (див. 2 березня (17 лютого)) прибув до міста Єраполя в Фригії. Давній церковний історик Никифор (Калліст Ксантопул) розповідає, що в Єраполі погани почитали як божка змію, яку апостоли убили списом, а потім навернули багато поган, а серед них і жінку воєводи міста Никанора. За це їх схопили і поставили перед судом. Суд виніс вирок святих апостолів розіп’яти. Святому Филипові пробили обидві п’яти ніг, просунули через них мотузку і повісили головою вниз. Та враз землю почало трясти, перелякані погани звільнили святого Вартоломея і відпустили його на волю. А святий Филип помер мученицькою смертю і до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.

Тіло святого апостола Филипа поховали святий Вартоломей і свята Маріямна. Його мощі згодом перенесли до Риму (1204 р.), а частина їх упокоїлася в Царгороді, у церкві Пресвятої Богородиці. На честь святого апостола було зведено дві церкви. Мощі святого Филипа є у Флоренції, Парижі, Празі і Трирі. Згідно з одними джерелами, апостол Филип постраждав 54 р., а згідно з іншими – 90 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР