1Сл.2,20–3,8: «Ви – наша слава й наша радість»
Варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці
слова. Насправді, треба бути дуже впевненим у якійсь особі, щоб так
ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми у своєму житті могли б
про когось так сказати? А ще більше чи хтось інший міг би це сказати про
нас?
Саме таке покликання кожного з нас – являти Бога іншим, остаточно
усьому світові. Усім своїм життям вказувати на Бога, бути знаком Божої
присутності для кожної людини. Саме за це Господь і віддав своє життя, та зробив нас здатними свідчити про Нього.
***
Лк.11,29-33: «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»
Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму
житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження
своєї слушності та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх
стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою
присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й
важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити
ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі
Бога.
Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в
нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не
спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в
молитві, чи ні. Часто саме ці складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар