30.03.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого

Житіє преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого

Тропар, глас 4: Возвисившись до чесноти і ум очистивши, бажане і остаточне осягнув єси. Безстрастям же прикрасивши життя своє і піст особливий прийнявши совістю чистою, в молитвах як безплотний перебуваючи, возсіяв єси у світі як сонце, преблаженний Алексіє. 

Кондак, глас 2: Дім батьків своїх як чужий сприймаючи, оселився ти у ньому як жебрак, і після переставлення вінець слави прийнявши, дивним на землі явився єси, Алексіє, чоловіче Божий, ангелів і людей радосте. 

Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя, вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії, а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій; мати плакала, побивалася молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки. 

Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому. Преподобний Олексій став його так просити: “Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш кого в дорозі, то поверне його до твого дому!” 

Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій, ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву, яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били, обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми.

А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе і на ньому покласти тіло Божого чоловіка. 

Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій. 

А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі. 

Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:     ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.03.2016р. Б. / Жива парафія УГКЦ у Фастові: «фішки» від отця Віталія

До парафії Святого Димитрія УГКЦ в місті Фастів ми приїхали в неділю. Це була перша неділя Великого посту, яку ще називають Неділею православ’я.

Піст і милосердя

У центральній Україні після двохсотрічного забуття Греко-Католицька Церква відроджує своє служіння. Тутешні молоді парафії – щирі й активні. Люди приходять до них не просто так, за традицією, бо всі ходять до церкви, а через якийсь власний досвід, особисті переживання.

Греко-католицький храм у Фастові свого часу переробили з лазні. Люди й досі називають це місце лазнею. Проте і зовні, і всередині будова виглядає як повноцінна церква. Навколо храму чисто й охайно.

Літургія починається о 10.00, а перед тим настоятель храму отець Віталій Марцинюк служить Утреню і сповідає охочих. Настоятелеві допомагає отець Олег Лучка.

До десятої до храму набивається стільки людей – справді як у лазні.

– Сьогодні свята Церква відзначає Неділю православ’я, – промовляє священик під час проповіді, – день перемоги правдивої віри над поганством, над усім тим, що вдиралося в Церкву, аби осквернити її науку. Сьогодні ми особливо вшановуємо ікону...

Священик наголошує на важливості підготовки до Великодня.

– Найкраща підготовка – це сповідь. Заохочую також усіх брати участь у церковних молитвах, читати Святе Письмо, щоб цими маленькими кроками дійти до світлого свята Воскресіння. Піст – особливий час, коли ми маємо звертати увагу не на те, що їмо, а на те, що робимо, як говоримо і як думаємо. Ми повинні дбати, щоб усе в нас було добре, відповідно до Божого закону і Божих заповідей. Але найважливіше – наше милосердя.

Протягом Великого посту, каже отець, парафія приділятиме милосердю особливу увагу. Цього тижня о. Віталій з парафіянами відвідували бідні родини, возили гостинці від громади.

– Ми можемо утримуватися від м’яса, – наголошує він, – а хтось не має шматка хліба. Тому поділімося... Це буде найкращий піст у нашому житті.

Говорячи про ікону, священик просить пам’ятати, що найдосконаліша ікона – людина.

– Ми часто можемо шанувати ікону, а людину ні. Часто можемо до ікони молитися, а своїх рідних зневажати, ненавидіти. Задумаймося над цим...

Парафіяни підносять ікони для освячення. Завершивши Літургію, отець освячує їх та благословляє. У храмі залишається спільнота «Матері в молитві». Моляться про своє…

Отець іде займатися з дітьми – проводить катехизацію.

«У цій Церкві є Бог»

Поки священик розповідає малим парафіянам про значення ікони, ми спілкуємося з дорослими… Що їх сюди привело?

– Тут я знайшла спокій у душі, – розповідає пані Лідія Зозуляк, родом з Київщини. – Завжди виходжу з храму зовсім іншою людиною, зі спокоєм. А людина приходить туди, де добре її душі. Я тут слухаю Боже Слово. Чую про своє, українське… Отці озвучують те, що в мене на серці, вони вміють це гарно висловити…

Тамару Смирнову до храму Святого Димитрія привів син.

– Якось хлопець поїхав у літній табір з отцем, а повернувся звідти зовсім іншою людиною, став спокійний, почав співати. У цій Церкві є Бог. Почувши хоча б раз проповідь отця Віталія, ще раз не можеш не прийти, – ділиться пані Тамара.

Її сина можна назвати вихованцем отця Віталія, адже саме завдяки священикові він став одним із перших студентів Київської духовної семінарії. Загалом отець має трьох місцевих вихованців, які вступили до семінарії.

Доглядати за храмом допомагає отцеві пані Тая – корінна росіянка. Спілкується російською мовою. До Греко-Католицької Церкви прийшла ще в 90-х роках. Відтоді є ревною греко-католичкою.

– Тут я отримала благодать, – ділиться жінка. – Дуже люблю цю Церкву. Тут прибираю, вирощую квіти… Приходжу й кажу: Господи, допоможи мені! І в мене все гарно виходить. Спробувала ходити до інших церков, але там багато політики. Мені це не підходить. А тут мій другий дім. Я тут щодня.

Головне – ділитися з ближніми 

Священик працює з дітьми в сусідній кімнаті. Тут різновікова група – від малечі, яка ледве кілька слів знає, до школярів. Отець Віталій підбирає доступну дітям мову, пригощає їх печивом.

– Але поки що не можна їсти. Спершу розмовляємо, – каже він.

Сьогодні мова йде про друзів: що таке дружба, як важливо не зраджувати друга. І найголовніше – найбільшим нашим другом є Ісус Христос. Діти добре орієнтуються, хто такі апостоли, скільки їх було і що Юда – зрадник… Кожен на аркуші паперу записує імена своїх друзів. Отець Віталій грає на гітарі, діти співають. У священика гарний голос. У Київській духовній семінарії він викладає спів.

«Як шукати маю Бога, де Його знайти. Поможи зустріть Ісуса і з Ним разом йти», – лунають слова пісні.

Хтось із дітей написав лише одне ім’я.

– Нічого, Ісус твій друг! Він найкращий друг, який ніколи не зрадить, – каже священик.

Наприкінці він роздає цукерки, але навчає, що треба ділитися. Тож діти беруть цукерки і для себе, і для мами з татом, і для бабусі з дідусем, і песикові з котиком…

– Так Церква може розоритися, – жартує священик.

«Відкриваємо людям свої обійми»

Після катехизації вирушаємо з отцем Віталієм до Фастівського дитячого будинку. Дорогою розмовляємо, що таке жива парафія.

– У моєму розумінні це така парафія, де є місце для кожної людини. У такій парафії люди почуваються потрібними не лише Церкві, а й Богові. У кожної людини свій шлях до Бога. Ці шляхи можуть бути різними. Але наскільки ми можемо прийняти її в спільноті, настільки та людина відкривається і стає живою. Парафія може бути живою в тому плані, що має богослужіння, спільноти… Це все в нас є. Але також важливо, щоб люди в нас були живими, були свідками живого Бога, пережили зустріч із живим Христом і старалися жити Ним.

– Коли людина приходить до спільноти, що ви робите, аби вона залишилася в ній?

– Відкриваємо їй свої обійми й допомагаємо зрозуміти, що Бог її любить… Кожна людина приходить із чимось своїм. Це певний клубочок життя. Багато людей приходять зранені, їхні душі зболені, і вони потребують якоїсь духовної терапії, яку очікують від Бога. Ми, як християни, намагаємося пригорнути їх до себе і вони залишаються в нашій спільноті.

У більшості людей розуміння храму таке, що можна прийти туди, коли є потреба, помолитися, поставити свічку – і піти. А ми хочемо показати, що Церква – це також спільнота.

– Що ви розумієте під спільнотою?

– Ми розробляємо план на весь рік. Потім намагаємося виконати цей план у тому, аби наша парафія діяла як внутрішньо, так і зовнішньо. Наприклад, цього року ми мали коляду, вертеп у Будинку культури Фастова. Ми повністю представляли життя нашої громади… І багато людей для себе відкрили нашу Церкву.

Недавно їздили до Канева на прощу. Разом із нашими парафіянами поїхали просто місцеві. Дорогою ми проспівали багато пісень: повстанських, про маму… Спілкувалися. Люди відчули дух нашої спільноти і цієї неділі до громади вже прийшло двоє нових людей. Ось незабаром у нашій парафії будуть реколекції. Буде соборування: семеро священиків соборуватимуть. Теж прийдуть нові люди.

Раз на рік ми маємо парафіяльний день. Цей день ми ділимо на дві частини. Одна частина – ми кудись їдемо, на прощу чи просто… Торік, скажімо, їздили до Батурина, а цього року плануємо до Чигирина. Друга частина – ідемо до лісу на своєрідний духовний пікнік. Люди беруть із собою дітей. Співаємо пісень, спілкуємося… І це так гарно виходить. Ми вже робимо таке кілька років поспіль.

Постійно проводимо акції милосердя. Ось цього року відвідували малозабезпечені родини в місті і в районі.

– А як ви їх шукали?

– Ми, як громада, уже десять років співпрацюємо з фастівськими соціальними службами, з Карітасом. До малозабезпечених ми не їдемо з порожніми руками, та водночас намагаємося подати їм Боже Слово.

Кожного літа при парафії проводяться веселі канікули з Богом і літні табори. Я це беру на себе, формую духовну програму. Також беру своїх дітей…

Творчість і духовна їжа

…Заходимо в дитячий будинок. Нині тут усього десять дітей. Раніше було більше, та вже повиростали. Деякі з колишніх вихованців уже ходять до храму зі своїми малими.

Сьогодні в дітей «гурток творчості». Отець зав’язує невимушене спілкування. Крім гостинців, дає дітям трохи духовної їжі: розповідає, що сьогодні за день. Наголошує, що Бог їх любить, що Бог милосердний.

Далі запрошує хлопців пограти в один із днів у футбол. Буде одна команда з парафії, вони - друга. Діти з радістю погоджуються.

Від директора дитячого будинку Віталія Сардака дізнаємося, що отець Віталій тут частий гість. Він нерідко запрошує сиріт на якісь святкування, у дитячі табори…

– Діти привчені до спілкування з Церквою, – каже пан Віталій, – але ми їм не нав’язуємо цього. Вони самі хочуть.

У парафії організовують прощі як для дорослих, так і для дітей, на які також запрошують дітей із сиротинця.

…Отець Віталій очолює молодіжну комісію в Київській архиєпархії. Тож активно працює з молоддю. У результаті його виховання троє хлопців пішли вчитися до семінарії, а дві дівчини… вийшли заміж за майбутніх священиків.

– Про що розмовляєте з молоддю?

– Вони мені самі анонсують, що хочуть почути. Багато цікавляться стосунками між хлопцем і дівчиною: що можна, а що ні. Мені на веселих канікулах завжди потрібна допомога. Я намагався виховати молодих так, щоб вони мені допомагали з дітьми. Посилав їх на курси аніматорів, щоб вони хоч трішки чогось навчилися. Коли діти підростають, то стають помічниками аніматорів.

***

Отець Віталій Марцинюк і на офіційному рівні у Фастові представляє УГКЦ. Бере участь у всіх офіційних заходах міста.

З його ініціативи у Фастові перейменували вулицю на честь Андрея Шептицького. Зараз у місті проходитиме виставка, присвячена Митрополитові.

Священик тут служить уже десять років. За кілька років завоював серед людей авторитет.

Однією з «фішок», що сприяють залученню нових парафіян, отець вважає спільні поїздки.

– Уже багато куди їздили з парафіянами – до Італії, Меджугор’я, Ізраїлю. Я завжди беру в поїздку двадцять відсотків людей з-поза парафії. І багато з тих, хто їздив, скажімо, в Італію, потім прийшли до храму.

Оксана Климончук

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

28.03.2016р. Б. / Щоб змінити країну, кожен має чесно працювати на своєму місці, – Любомир Гузар (+VIDEO)

Зміни в Україні відбуваються повільно, або не відбуваються взагалі через те, що багатьом впливовим особам розвиток та процвітання держави є невигідними. Проте якщо українське громадянство усвідомить власну відповідальність за свою країну та змусить владу працювати, то зміни на краще будуть неминучими.

Таку думку під час ексклюзивного інтерв’ю висловив архієпископ-емерит, кардинал Любомир Гузар спеціально для інформаційно-аналітичного проекту «Погляд на тиждень» (щосуботи о 21:00 на телеканалі ZIK).

Любомир Гузар вважає, що головною проблемою України сьогодні є відсутність волі та бажання щось змінювати.

«Корупція – це є шлях доходу для багатьох людей у вищих ешелонах влади, тому їм не вигідно позбуватися такого явища. Також повільно проходить і реформуванняі судової системи. Оскільки якби суди почали незалежно працювати, то багатьом можновладцям це загрожувало б реальним покаранням та притягненням до відповідальності», – наголосив Любомир Гузар.

Кардинал вважає винними у скрутному становищі не тільки владу, а й самих українців. Адже більшість можуть тільки говорити та нарікати на когось, натомість самі для змін нічого не роблять.

«Своєю працею українці можуть змусити владу працювати чесно. Адже якщо кожен на своєму місці буде чесно виконувати свої обов’язки, то влада на це не зможе не реагувати. Вона відчує, що не втримається в такій системі, де всі громадяни працюють чесно та справедливо», – підкреслив кардинал.

Джерела:   zik.ua

Воїни Христа Царя