ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 21 липня 2015 р.

21.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,6–12:  «…бережіться закваски фарисейської і садукейської»

Сьогодні ми два рази чуємо, що Христос вказує берегтися фарисеїв і садукеїв. Це були представники двох потужних сект, які існували в ті часи, і їхні вірування різнилися. Об’єднувало їх те, що і ці і ті були певні, що посідають у той чи інший спосіб правдиве розуміння правд про Бога, і ця упевненість закривала їхні серця на слова Ісуса.

У нас до тепер є розуміння того, що значить «не бути фарисеєм», тобто не вдавати перед іншими своєї праведності. Господь каже, щоб ми були або «гарячі або холодні», а не «теплі», тобто не хоче, щоб ми будь-що вдавали. Коли маємо радісні пережиття, то треба такими ставати перед Господом і дякувати Йому. Якщо маємо труднощі, біди, невдачі, падіння, проблеми, також ставати перед Богом у цьому, каятись і визнавати, що ми це маємо. Так, як визнає хворий свої хвороби перед лікарем і не вдає що він здоровий.

Саме до цього сьогодні нас взиває Господь, щоб ми не мали цієї фарисейської і садукейської закваски, але щоб ходили в правді перед Богом,  а не ховалися за маскою. Не біймося бути правдивими перед Богом, бо ж Він любить кожного з нас!



Апостол
1Кор.10,5–12: «Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав»

Будь-яке наше сьогоднішнє досягнення чи здобуток у духовному житті – це лише сьогоднішнє, яке ми маємо на цю мить. І потім знову мусимо остерігатися гріха і боротися зі спокусами. Бо кожну мить нашого життя ми маємо вибір. І те добре, що ми зробили вчора, нам не буде запорукою, що ми продовжимо так жити дальше.

Завжди перед нами залишиться вибір. Тому ніколи не будьмо горді з того, що ми здобули і що маємо, а навпаки з усіх сил стараймося не впасти, повторювати свій вибір на користь праведного життя щоденно!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 20 липня 2015 р.

20.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.16,1–6: «…спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба»

Господь постійно промовляє в нашому житті, ми ж дуже спосібні почути Його. Ми як правило шукаємо якихось особливих знаків, спеціальних книжок, надзвичайних людей… Тож бачимо, як колись за часів Христа, що люди очікували чогось особливого від Нього. Так і тепер є з кожним з нас, що кожен з нас очікує якогось особливого знаку.

Не раз ми шукаємо чогось надзвичайного замість того, щоб побачити Бога у звичайних обставинах свого життя. І саме тоді, коли ця звичайність перестане йти нормальним руслом, настане хвороба, смерть когось з близьких, тоді приходить цей знак і ми тоді інакше дивимось на життя.

Стараймося в цій щоденності, буденності нашого життя  зауважити багато знаків, які дає нам Господь, багато знамень, через які Він до нас промовляє. Не шукаймо особливих знаків, бо кожна хвилина нашого життя є знаком Божої любові до нас!



Апостол
1Кор.9,13–18: «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелії»

Коли хтось для себе щось відкриває цінне і важливе, він неминуче хоче тоді ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелії. Саме тому коли ми до кінця ще не відкрили для себе Євангеліє і віру Христову як щось цінне і важливе, то виникає криза проповідування.

Якщо ми зрозуміємо цінність, яку має для нас Добра Звістка, то не зможемо не проповідувати. І тоді, як апостол Павло, ми зможемо сказати, що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангелію.  Саме тому горе нам, якщо ми ще цього не усвідомили, коли цього не застосовуємо у власному житті, ні не ділимось з іншими! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 19 липня 2015 р.

19.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 7-ма після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.9,27–35: «Слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»
              
Можемо собі уявити ситуацію, в якій натовп так обступив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут два сліпці, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення і про помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.

Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимось, і коли відразу не отримуємо, то відступаємо. Є в нас якась проблема, ми сказали Богові, промовили молитву, пішли до церкви чи прочитали псалом і далі замість бути витривалим в своєму проханні зупиняємось.

На прикладі цих сліпців можемо побачити їхню настирливість, наполегливість, впертість в своєму проханні. Часто Бог нам щось не дає відразу, щоб ми самі для себе пересвідчились чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі у цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, прохаймо і благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!



Апостол
Рим.15,1–7: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»

Нам непросто сприймати свої слабості та обмеженості, а де вже слабості інших! Ми завжди хочемо і очікуємо, щоб інші поступали досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші поступали досконало там, де ми самі недосконалі.

Тому пам’ятаймо, що тих немічностей і слабостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні, поважні сторони, але маємо також і свої слабості та обмеження. Вміймо з покорою ці слабкості інших прийняти, і так само інші будуть приймати наші обмеження і слабкості, носити наші немочі. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя