Святої славної мучениці Ірини
Тропар, гл. 4: Агниця Твоя, Ісусе, Ірина,* кличе великим
голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з
Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб
і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як
жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її
молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак, глас 4: Дівства благами прикрашена, діво,
стражданням ще кращою стала ти, Ірино, кров'ю своєю обагрянившись, оману
безбожжя низложила єси, тому й прийняла та почесті перемоги з рук
создателя твого.
Або цей, глас 4: Міцно душу вірою озброївши, Ірино, явно
осоромила лукавого єси, і до Христа привела ти множество людей,
блаженна, і, порфиру криваву носячи, з ангелами нині веселишся.
Свята Ірина походила з сербського княжого роду, була вона дочкою
Ликинія і Ликинії з міста Магедона в Македонії. У поганстві вона звалася
Пенелопа. Христову віру свята дівиця прийняла ще в апостольські часи,
охрестив її, згідно з одними джерелами, святий Тимотей, а згідно з
іншими – учень святого Павла Теотим. Своєю терпеливістю вона навернула
батька і матір і вони стали християнами. Її кілька разів судили, вона
витерпіла великі муки і навернула дуже багато поган. Згідно з одними
джерелами, мучитель наказав її стяти мечем; згідно з іншими – вона
померла у печері в Ефесі, цілковито посвятившись своєму небесному
Обручникові Ісусові. Її пам’ять здавна глибоко почитали вірні, в її ім’я
освячували багато церков, як, наприклад, церкву святої Ірини у
Царгороді, над морем.__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
***
Святої мучениці Ірини
У ті часи, коли люди в пітьмі і смертній
тіні ідолопоклонницького нечестя сиділи, почало світло святої віри
через проповідь апостольську сяяти. Був тоді цар на ім’я Ліціній, жив у
граді, названому Магедон. Мав він тезойменну собі царицю Ліцінію,
народив з нею доньку і назвав її Пенелопія. Коли вона почала доходити
віку і була шести літ, стала з лиця така гарна, що багато дівчат красою
перевищувала. Тому збудував батько для неї вежу за градом, далеко, на
окремому гарному місці, що мала покої розмаїті, всілякою красою прибрані
і багатством великим переповнені. У них же були престоли, і трапези, і
свічники, і ліжка, і весь посуд золотокований. І вивів на ту вежу доньку
свою Пенелопію з тринадцятьма гарними служницями, і вніс до неї богів
своїх золотих, щоби оберігали доньку його, і замкнув її там до віку
дорослого і відповідного шлюбу. Приставив же
до неї чесну одну стареньку на ім’я Карія, щоб була їй пестункою, яка
сидітиме і їстиме з нею, старшою буде над служницями. Ще ж приставив і
старця одного, мужа чесного і розумного, на ім’я Апеліян, аби щодня,
приходячи до неї, учив її книг. І перебувала так дівчина шість літ і три
місяці. І вже коли минуло їй 12 літ, надумав батько видати її заміж за
когось зі славних царських синів. Тим часом, коли дівчина сиділа у
своєму покої високо на вежі, залетів голуб зі сходу через вікно у покій,
гілку оливну в дзьобі тримав. її поклавши на трапезі, зразу геть
полетів. Тоді, за якийсь час, залетів орел, що ніс вінець із різних
квітів. І він, поклавши на трапезі вінець, вилетів геть. Потім через
инше вікно залетів ворон, що ніс у дзьобі змію малу, яку поклав на
трапезі і вилетів зразу. Дивилася на те дівчина, разом і пестунка її, і
дивувалися обидві, не розуміючи, що має бути після таких знамень. І коли
Апеліян-учитель у визначений час до них прийшов, розповіли йому, що
бачили.
Апеліян же, потаєний християнин і
ясновидець, розміркувавши, сказав до дівчини: “Почуй, Пенелопіє, донько
царева, і пізнай, що голуб знаменує добру вдачу твою: лагідність,
тихість, цноту дівочу. Гілочка оливна знаменує благодать Божу, яка через
хрещення має тобі податися. Орел же, що високо літає, символізує царя і
переможця, знаменує те, що царювати маєш над пристрастями і піднесешся
богомислієм, переможеш ворогів невидимих, наче поганих птахів. А вінок
квітів знаменує винагороду, що за подвиги свої приймеш від царя Христа в
Небесному його Царстві, де готується для тебе нетлінний вінець вічної
слави. Ворон же зі змією знаменує ворога-диявола, що хоче завдати тобі
скорботи, печалі і гоніння, наче змія люта. Знай тому, о діво, що Цар
великий, який небом і землею володіє, хоче тебе заручити собі за
наречену, і маєш через Нього багато страждань перетерпіти”. Таке
тлумачення чуючи, дівчина складала Апеліянові слова у серці своєму, і
бажанням божественним почало зігріватися її серце. Наступного дня зійшов
до неї на вежу батько її — цар Аіціній — з царицею і боярами. Хотів
бачити її і радити щодо шлюбу. Бачивши, що лице її сяяло красою, наче
промінням сонячного світла, сповнився радости і сказав до неї: “Ось,
люба моя дитино, досягла вже часу шлюбу, скажи-бо мені, котрого царя син
тобі до вподоби, щоб я тебе пошлюбив з ним?” І розповідав їй про
багатьох синів навколишніх царів. Вона ж сказала до нього: “Батьку, дай
мені сім днів, щоб я подумала, і потім сповіщу тобі”. Батько ж повірив
словам її, пішов додому. Тоді Пенелопія підійшла до ідолів і сказала:
“Якщо ви боги, то почуйте мене. Ось батько мій хоче віддати мене мужеві у
шлюб, я ж хотіла б у дівстві перебувати, бо турботи житейські перепоною
є до богослужіння. Скажіть мені: йти мені заміж чи ні?” І мовчали німі
ідоли, бо були бездушні. Зневаживши їх, дівчина обернулася на схід і,
поглянувши на небо, сказала: “Якщо Ти справжній Бог, Той, кого галилейці
проповідують, прошу Тебе, відкрий мені, чи добре мені йти заміж, чи у
дівстві зажди перебувати?” Був же вечір, і задрімала, і бачила у сонному
видінні ангела Божого, що говорив до неї: “Пенелопіє, більше не
зватимешся Пенелопією, але Іриною, бо будеш для багатьох прибіжищем і
мирною пристанню, і через тебе багато тисяч душ людських, навернувшись
до Бога, спасуться. І буде ім’я твоє великим і дивним у вселенній. А те,
що розповів тобі Апеліян-старець про птахів, яких ти бачила, — то
правда, бо Дух Божий говорив устами його. Прийде ж до тебе цієї ночі
чоловік Божий Теотим. Він прийняв від Павла святого, апостола
Христового, учення і пресвітерство і носить його послання. Він дасть
тобі святе хрещення і навчить тебе, що маєш робити”. Те мовивши, ангел
став невидимий. А дівчина, опам’ятавшись, сповнилися великої радости і
чекала приходу пресвітера. І невдовзі прийшов до вежі тої чоловік Божий
Теотим, ангелом ведений і на вежу возведений. Прийняла дівчина його
радісно. І, сівши, учив її, і няньку її, і всіх служниць її, і з
насолодою його слухали. Повчивши ж досить про істинного Бога Ісуса
Христа і про святу в Нього віру, і про таїнства християнські, охрестив
її в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа і нарік їй ім’я замість Пенелопії
Ірина. Також охрестив і няньку Карію, і всіх служниць. И уневістив
Ірину Христові, щоб берегла для Нього своє дівство неосквернене до
кончини своєї. И укріпив її, аби мужньою була в подвизі страдницькому, у
нього ж має увійти за Господа свого Ісуса Христа, істинного Бога,
Жениха Безсмертного. Після достатнього повчання благословив її і тих, що
з нею, і, апостольські послання давши і Божій благодаті поручивши її,
пішов собі. Блаженна ж Ірина зі служницями вдень і вночі славила Бога і
дякувала Йому і з послань апостольських ненастанно навчалася. Взявши ж
богів батьківських золотих, скидала їх через вікно долі по одному,
кажучи до них: “Якщо ви боги, врятуйтеся самі”. Падаючи з такої висоти,
ідоли розбивалися і розсипалися в порох, і насміхалася свята з немочі
їхньої. Раділа ж у Господі своєму Ісусі Христі, істинному Богові.
Коли минуло сім днів, знову батько її і
мати з боярами на вежу до неї зійшли і говорили про шлюб. Вона ж
відповіла їм, кажучи: “Зрозумійте правильно, що я раба Христова, у Нього
вірю, Його полюбила, Царя Небесного вічного, і Йому уневістилася —
Нареченому чистому, нетлінному й безсмертному. Иншого мужа пізнати не
хочу ані иншому богові не поклонюся, нема богів, окрім Нього. Хіба не
бачите загибелі богів ваших, що з вікна на землю впали, не змогли собі
допомогти, — так і вам помічниками будуть. Марна надія ваша, яку на них
маєте, і марний труд ваш і витрати на ідолів: золото-бо і срібло
годиться роздавати потребуючим, жебракам, сиротам і вдовам, ви ж кличете
робітників, виковуєте собі богів бездушних і позбавляєте убогих потреб
їхніх. І стали ви ворогами Богові живому, слугами бісів. Але доки не
перестанете дико поводитися, як же телиця невчена, що в ярмо не
впрягається? Пізнайте Бога живого, зрозумійте, що Він може омертвити й
оживити. Коли ж засяє світло Боже в серцях ваших, тоді втече від вас
диявол, який тягне людей зі світла в пітьму, виводить із загороди Божої у
загибель і переставляє справа наліво. Але ви перші постарайтеся нині
втекти від нього, бо гіркий і лютий той сатана закриває очі сердець
ваших, аби ви не пізнавали правди. До тебе ж найбільше слово моє, о
батьку, щоб пізнав ти Бога, що все словом сотворив. Ти, коли захотів
збудувати мені цю вежу, зібрав на діло людей багато, було то робітників
три тисячі п’ятсот і триста приставників. І заледве за дев’ять місяців
змогли закінчити будівництво. Бог же всіх віків одним своїм словом
створив небо, і сонце, і місяць, і зорі, світло і пітьму, і назвав
світло днем, а пітьму найменував ніччю, і заснував ні на чому ж тягар
землі, і водам звелів текти, щоб служили нам, і деревам різним рости, і
розподілив час, і роки, і місяці, і створив звірів, і худобу на землі, і
птахів у повітрі, а у водах рибу. На кінець створив чоловіка,
пречистими своїми руками глину із землі взявши, і поставив його
господарем вселенної, все підкоривши під ноги його. Те все за шість днів
звершив Бог Словом своїм, що є єдинородним сином Його — Ісусом Христом,
який без матері від Нього народився перед усіма віками, співприсутній
Йому і співпрестольний. Він на закінчення років від Чесної Приснодіви
без батька, дією Святого Духа, воплотився і народився, і з людьми
прожив, і чуд незліченно зробив, сліпих просвітив, прокажених очистив,
розслаблених поставив, мертвих воскресив. Його ж жиди із заздрости
розіп’яли, бо сам так страждати захотів, спасення нашого ради. Але по
смерті і похованні воскрес у третій день, силою Божества свого, і
вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, і зіслав Духа Святого на
святих своїх учнів, і їх послав у вселенну, щоб просвітити затьмарених, і
навернути заблукалих, і врятувати тих, що гинуть, — для всіх-бо
спасення хоче і милість Його до роду людського не закінчиться довіку”.
Коли свята це говорила, всі з насолодою
слухали, і взяли цар і цариця любу свою доньку, у град її відвели.
Вийшли ж назустріч доньці царській всі градські дівчата, у вінцях
ликуючи, і кланялися їй. Весь же люд, на високі вибравшись місця, на
мури і доми, похвали вигукував, хвалячи прекрасну дівчину Пенелопію. І
коли зближалися до царської палати, побачила свята Ірина демона, що
казав їй: “Нічого між тобою і мною спільного нема у граді цьому,
дівчино, іди з нашого міста, бо ніхто з християн тут не живе”. Свята ж
сказала: “Іменем Ісуса Христа наказую тобі, щоб сказав мені, хто ти”.
Він же сказав: “Я — демон, що живе в ідолі Аполлоновім, учитель любодіїв
і перелюбників, помічник волхвів, злодіїв вождь, друг блудників,
насмішник п’яниць, через кровопролиття радію, всілякої неправди і брехні
є наставником і всього зла — батьком. Кажу ж тобі: іди з цього града
нашого, щоб не зрушив я на тебе батька твого, розпаливши його на гнів,
бо уб’є тебе”. Той голос демоновий багато хто чув, самого ж не бачили.
Блаженна діва заборонила йому, кажучи: “Я тобі наказую іменем Ісуса
Христа, щоб ти пішов із цього града”. І затремтів демон і невидимий
став. Після цього диявол розбестив серце цареве і зрушив його на гнів і
лють проти доньки. Прикликавши царицю, той сказав: “Що нам робити, що
донька наша зваблена? Краще б я не будував тієї вежі. Хотівши зберегти
дитину — стратив її і втратив надію свою”. Цариця ж сказала йому так:
“Нерозумні слова ти кажеш. Чим-бо звабилася донька наша? І що лукаве в
ній бачиш?” Сказав цар: “У Христа вірить, а богів відкидає”. Сказала
цариця: “Боги, що не створили неба і землі, нехай загинуть. Дитина ж моя
сподобилася слави царя Христа, який покликав її на життя вічне”. Тоді
розгнівався цар, звелів царицю викинути з палати. І прибігла одна з
рабинь, сповістила те дівчині Ірині. Вона ж, вставши, пішла і стала
перед батьком своїм. І коли побачив її цар, поник долі, мучився гнівом у
серці своєму, дияволом зрушений. І сказала свята Ірина до батька свого:
“Чому сумне лице твоє, о батьку? Царство твоє мирне, війни нема перед
тобою, дитина твоя прийшла до тебе, і звідки печаль на тебе найшла?” Цар
же відповів: “Краще мені було б, якби не родив тебе, дитино. Я-бо задля
тебе зробив діло гарне — вежу пречудову, богів золотих, щоб тебе
стерегли, приставив, трапези, і ложа, і престоли задля тебе золотом
прикрасив, ти ж віддала мені злом за добро”. Вона ж сказала: “Скажи
мені, батьку, що погане тобі зробила?” І сказав цар: “Чи мале те зло, що
Христа Богом називаєш, від богів моїх відвертаєшся?” Сказала свята:
“Нічого не зробила злого, батьку, взираючи на Христа мого, істинного
Бога, і надію на Нього, а не на ідолів твоїх покладаючи”. Цар же грізним
голосом мовив: “Принеси жертву богам, Пенелопіє”. Відповіла свята: “Не
перекручуй, батьку, імени мого, не є-бо я Пенелопія, але Іриною наречена
від ангела у видінні і від пресвітера у святому хрещенні”. Знову сказав
цар із гнівом: “Чужий плоде, а не мій, принеси жертву богам”. Відповіла
Ірина свята: “Не принесу жертви богам, що на гнів тебе зрушують, вони є
плодом вогненного роду, що для еллінів приготований”. Цар же
збентежився від люті сильної і звелів її, зв’язану, вкинути під дикі
коні, щоб ногами її розтоптали. І коли вкинена була дівчина, прийшов і
сам цар до коней, хотівши бачити смерть її. І ось один кінь найдикіший,
вирвавшись з упряжі, кинувся на царя раптом і схопив зубами праву руку
його, і вирвав її з плеча, і самого царя, розтоптавши, забив, і знову
став на місці своєму лагідний, і всі коні, як ягнята, покірні були і не
шкодили святій Ірині. Кінь же, що убив царя, Божим велінням прийняв
голос людський, прославляв святу мученицю, кажучи: “Блаженна ти, голубко
Христова, що розтоптала змія, ти на землі дивна, на небі любов’ю
вшанована будеш, ти будеш зарахована до праведних, світло вічне, й оселя
безсмертного Жениха чекає на тебе — діву мудру і мужню. Бо хоч і жінка
ти тілом, але духом добре воїнство показуєш”. Коли звільнена від пут
була Ірина свята, батька свого мертвого воскресила молитвою і зцілила
руку його — і повірили в Христа цар, і цариця, і цілий дім царевий, і з
людей багато, десь до трьох тисяч. І не за довгий час цар покинув
царство своє, щоб вільно для Христа працювати, й оселився з дружиною
своєю і домашніми у вежі тій, яку ж доньці своїй спорудив. А свята Ірина
залишилася у граді, навчала людей і приводила багатьох до Христа Бога,
перебуваючи ж у домі першого учителя свого старця Апеліяна.
Після цього прийняв царство
Магедонського града инший князь, на ім’я Седекія. Він, довідавшись про
святу Ірину, прикликав Апеліяна-старця і спитав його: “Чи в тебе є
дівчина, донька царська?” Відповів Апеліян: “У мене, царю”. Сказав цар:
“Що вона думає, не знаєш?” Відповів старець: “Думка її, як же і моя і
всіх, хто знає Бога правдивого: щодня постить до вечора, увечері ж
з’їдає малий окраєць хліба і випиває одне горня води. Трапези иншої не
знає, ложа не має, але на голій землі спочиває. Вдень же і вночі
перебуває в молитвах до Бога і в читанні божественних книг
вправляється”. Те почувши, цар здивувався і, пославши єпарха свого,
привів її до себе з пошаною. Прийшовши ж до нього, дівчина сказала:
“Вітаю, царю”. Відповів цар: “Вітаю й тебе, світла дитино”. Сказала
дівчина: “Чому мене прикликав?” Сказав цар: “Сядьмо і порозмовляємо про
мир і любов”. Діва сказала: “Я слухаю Писання Святого, що каже: “У сонмі
суєтному не сяду, із законопереступниками не увійду”. Сказав цар: “Хіба
ми є законопереступники?” Сказала свята: “Кожен еллін, що не знає
істинного Бога і поклоняється ідолам, є законопереступник”. Сказав цар:
“Примушуєш мене, хоч і проти волі моєї, мучити тебе, не жаліти тої, хто
донькою царською є”. Сказала свята Ірина: “Чому ж затримуєшся,
зволікаючи бесідою, починай вже мучити мене, готова-бо я на всі муки за
Бога мого”. Сказав цар: “Покинувши всіляке злослів’я, принеси жертви
богам, дівчино”. Відповіла свята: “Марно бентежишся, царю, заохочуваний
сатаною, знай, що ніяк не послужу бісові, не пожалію тіла свого за
Христа, Господа мого”. Сповнився ж цар люті, радився з єпархом, як би її
заморити. Спершу-бо, яму глибоку викопавши і наповнивши її зміями,
єхиднами, керастами, василісками і всілякими гадюками, вкинув туди святу
діву. Там вона перебувала десять днів жива і здорова; ангел-бо
Господній з нею у яму зійшов і зберіг її неушкодженою, гади ж усі
вимерли. І довідався цар, що жива є мучениця в ямі, здивувався і думав,
що волхвуванням зачарувала й умертвила гадів. Звелів її витягнути з ями,
сів на судищі і сказав до неї: “Принеси жертви богам, які тебе
пошкодували, умертвили зміїв, тебе ж зберегли живою, аби пізнала ти силу
та доброту їхню і поклонилася їм”. Відповіла свята: “О безумче,
зваблений сатаною, якого я розтоптала! Коли дерев’яні чи кам’яні боги
умертвляють зміїв? Але скоро сам вкинений будеш у рів підземного пекла з
богами своїми, яким служиш, і погрузнеш у пітьмі кромішній,
приготованій для тебе з сатаною, де буде плач і скрегіт зубів”. Цар же,
гнівом дихаючи, прикликав дроворуба з пилою залізною і звелів перепиляти
її. І коли, прив’язавши її до дерева, почали пиляти, пила не торкалася
до тіла дівочого і притуплялася, наче до каменя, тоді переламалася
посередині. Принесена ж була друга пила, але й та переламалася, а ті, що
пиляли, самі порізалися уламками пили й повмирали. Тоді третю,
найгострішу і найміцнішу, пилу принесли. І звелів цар перепиляти діву
через стан її. Тому зв’язану поклали на землі знову, і камінь великий
поклали на груди, і почали пилою тіло її святе пиляти, і торкнулася пила
тіла, і потекла кров. Цар же засміявся і сказав до мучениці: “Де Бог
твій? Хай прийде нині і поможе тобі, якщо сила в Ньому”. Коли цар сказав
це, раптом була блискавка, і грім страшний, і збурення повітря, і
повмирали слуги, що пиляли, і втік цар у палату зі страху, і люди
втікати кинулися, і пролився дощ великий, наче потік із градом сильним, і
багато падало мертвих, убитих блискавкою, і громом, і градом. Ангел же
Господній, зійшовши, розкидав каміння з грудей святої, і зцілив рану її,
і здоровою поставив. Те чудо бачивши, люди увірували в Христа — вісім
тисяч. Потім знову цар, біс його під’юджував, узяв святу і радився з
єпархом, як її згубити. Винайшли на неї смерть таку: до колеса млинового
прив’язали її, щоб крутилося колесо і стерло її. І коли пустили воду
під колесо, стала вода наче кам’яна, і ні одна не потекла крапля, і була
свята без шкоди. Цар же викрикав із боярами своїми: “О яка велика сила
чарівниці цієї! Ось перетворила природу води на иншу природу!” Люди ж,
дивлячись на таке чудо, зрушилися на царя і закричали голосами великими,
докоряючи і досаджуючи, і, взявши каміння, кидали на нього і вигнали
його з града. Він же пішов на батьківщину свою, прожив сім днів і помер з
горя, і злости, і сорому.
Після смерти ж Седекія син його Савах,
хотівши помститися за безчестя батька свого, зібрав силу воїнства
велику, десь до ста тисяч, і пішов війною на град Магедон. Почули ж
громадяни, що зближається цар Савах, злякалися дуже і замкнули град. І
сказали святій Ірині: “Через тебе гинемо”. Вона ж веліла їм не боятися,
вийшла проти царя, що надходив, і помолилася до Бога, кажучи: “Ти, що
почув колись раба Твого — пророка Єлисея, почуй і мої молитви, і вразь
невидимо народ цей, що йде знищити град. Осліпи ворогів Твоїх, нехай
зрозуміють, що Ти один Бог”. І зразу почув Господь молитву її — вразив
сліпотою царя і всіх воїнів, що з ним були. Зрозумів же цар, що Ірина
навела сліпоту на нього і воїнів його, послав до неї прохання, кажучи:
“Нині знаю, що непереможна сила Бога твого, прошу тому тебе: помолися до
свого Бога за мене і за воїв моїх, щоб прозрів я і ті, що зі мною”.
Свята ж схилилася на милість, помолилася належно до Владики всіх — і
прозрів цар зі всіма, що з ним. І послав до громадян, мирно кажучи: “Чи
хочете мене мати собі за царя, як же і батька мого мали? Я ж прощаю вам
те, що вчинили безчестя батькові моєму”. Громадяни ж, бачивши силу
цареву велику, вчинили з ним мир і відчинили град. Поклонилися йому і
прийняли його собі за царя. Коли ж цар Савах обняв царство і зміцнів на
ньому, зрушився гнівом на святу Ірину, біс-бо його на те намовляв. І,
прикликавши до себе мученицю, сказав: “Прощаю градові прогрішення, на
тебе ж гніваюся, бо через тебе повстали люди на батька мого гнівним
устремлінням і камінням його побили. Проте, якщо хочеш і ти прощена
бути, вчини волю мою — принеси богам жертви і вільною будеш”. Свята ж
докорила цареві його безумством і зрушила його на гнів. Тому звелів цар
вкинути її до темниці і радився з боярами, як би її мучити. Була ж свята
у темниці сім днів, і явився їй Христос, кажучи: “Не бійся, донько, Я з
тобою, підтримуючи тебе”. Після цього вивів цар мученицю з темниці,
звелів гострі цвяхи залізні вбивати їй у п’яти і покласти їй на плечі
веретище, повне піску, і гнати до названого якогось місця, що лежало від
града десь за п’ять поприщ. Вклали слуги вудила в уста святої, вели її
туди, наче худобину женучи. Свята ж, ідучи, говорила до Бога: “Справді
наче худоба я в Тебе, Господи, і я завжди з Тобою, утримав Ти руку мою
праву, і порадою своєю наставив мене, і зі славою прийняв мене”.
Поглянувши ж праворуч від себе, свята побачила ангелів Господніх, що
йшли з нею, і зраділа дуже. Коли ж була на призначеному місці і слуги
поверталися до міста, тягнучи вудилами мученицю з наругою, і людей
багато за ними йшло, побачила свята перед собою ангела, що бив залізом
землю. І сказала собі: “Ось згуба ворогам Божим має бути”. І коли дійшла
до того місця, раптом розверзлася земля, пожерла слуг катових, що вели
святу, і залишилася свята з пут і вудил звільнена, і спала верета з
піском із плечей її, і цвяхи з ніг її повипадали — і була здорова
ногами, і ходила, славлячи Бога. Довідавшись про те, цар сказав: “Боги,
що розверзли землю, низвели слуг від чарівниці цієї”. Инші ж,
сперечаючись, казали: “Бог живий є зі святою мученицею Іриною”. Инші
насміхалися зі святої діви. І прийшов ангел, що розверз землю, убив
раптовою смертю багатьох невірних, десь до десяти тисяч. А ті, що
залишилися, взивали, кажучи: “Боже Ірини, пожалій нас, віримо-бо в Тебе і
прибігаємо до Тебе”. Й увірувало у той час душ до тридцяти тисяч. Цар
же все одно не вірив — вразив і його ангел Божий, і загинув окаянний цар
із шумом. Свята ж, у граді навчаючи, багато силою Христовою чудодіяла:
не лише-бо зцілювала хворих, очищала прокажених і бісів з людей
виганяла, але й юнака, що помер, за яким гірко плакали батьки,
воскресила молитвою. І привела до Христа до п’яти тисяч люду. Прийшов же
у град, велінням Божим, святий Теотим-пресвітер, який охрестив святу
Ірину. Його побачивши, свята рада була і поклонилася йому. І, взявши
пресвітера того і всіх людей, що повірили в Христа, пішла до вежі, де
жили батько її і мати в безмовності, працюючи для Бога. І там усі, що
повірили в Христа, прийняли хрещення святе.
Перебувала ж свята Ірина у граді
Магедоні, навчаючи і до віри людей приводячи, три роки. Тоді пішла в
инший град, що називався Калінік (чи Каліполь), де був Нумеріян-цар,
родич перших царів — Седекії і Саваха. І коли Нумеріян влаштовував
празник нечистій богині Артеміді і жертви ідолові її приносив, стала
свята Ірина перед лицем його, викрила в нечесті його і визнала Христа,
істинного Бога. Цар же сказав до бояр своїх: “Подібна з лиця і зросту на
батька свого Аіцінія дівчина ця. Але погані діти кривдять батьків
своїх, бо через погану цю доньку добрий батько позбувся царства. Вона ж
винна і в смерті Седекія, брата мого, і сина його Саваха, як же я чув,
умертвила волхвуванням. Справді згубниця царів жінка ця”. І сказав до
святої: “Що скажеш, чарівнице, чи принесеш жертви богам, чи
перебуватимеш далі у згубному своєму мудруванні?” Свята ж,
знаменувавшись хресним знаменням, відповіла: “Я принесу жертву хвали
Богові Вишньому, бісам же твоїм і бездушним їхнім ідолам не принесу
жертви. І тому, що про царів говориш, знай добре, що Бог мій, який
володіє життям і смертю, звелів їм померти, а не я. Бійся й ти Бога
мого, бо короткі твої дні і скоро кончина твоя наздожене тебе”. Цар же,
те чувши, розпалився гнівом, і заскреготав зубами своїми, і заричав, як
лев, і звелів зразу трьох волів розжарити мідних, кажучи: “Якщо в одному
волі силу вогненну волхвуванням здолає, то нехай буде вкинена в другий,
якщо і в другому те ж зробить, то в третій нехай буде вкинена”. І було
так.
Коли були розжарені воли мідні, наче
вугілля гаряче, вкинули святу в одного вола, і молилася в ньому,
промовляючи: “Боже, поспіши на допомогу мені, бо страждаю Імени ради
святого Твого”. І явився їй ангел Господній, наказуючи не боятися і
полум’я остуджуючи. Люди ж нарікали на царя, кажучи: “Даремно стратив
прекрасну юність дівчини”. Коли ж вистигла мідь, виявилася свята живою і
здоровою, анітрохи від вогню шкоди не зазнала. І сказав цар до
прислуги: “Чи не казав я вам, що чарівниця та дівчина. Бачите, що
загасила вогонь. Тому вкиньте її в другого вола”. І вкинули святу.
Вистиг і другий віл. Вкинули її в третього. І зразу той віл третій,
велінням всесильного і всемогутнього Бога, зрушився з місця, наче живий,
і пройшов чверть милі, і знову на своє місце повернувся, і розпався. І
вийшла з нього мучениця свята ціла. Люди ж, бачивши таке чудо, голосно
взивали: “Ти наш Бог, сильний і міцний, що твориш чуда дивні і
преславні!” И увірувало в Христа до десяти тисяч людей. Цар же не лише
перебував у невір’ї, а й ображав Вишнього Бога — і вразив його ангел
Божий невидимо, і розхворівся до смерти. Помираючи, заповів єпархові
своєму Ваводону, щоб Ірину, мучивши всіляко, найлютішою убив смертю. І
відійшов окаянний той цар. А свята перебувала в граді тому декілька
днів, навчаючи людей святої в Христа Господа віри і зцілюючи всілякі
недуги. А пресвітер Теотим, туди-таки прийшовши, охрестив тих, що
повірили.
Єпарх же, бачивши, як весь люд градський
тримаєтся святої Ірини, боявся мучити її там, аби збентеження і бунт
серед людей не вчинилися через неї, тому пішов в инший град, що
називався Константиновим, а мученицю звелів воїнам взяти і зв’язану
вести за собою. Коли прийшов у град той, сів на судищі і, поставивши
перед собою святу, сказав до неї: “Чи знаєш, що владу мені дано над
тобою? Тому підійди до богів наших і принеси їм жертву, щоб я не мучив
тебе лютими муками”. Відповідала свята: “Слухай, єпарху, усі, які можеш
винайти, муки наклади на мене — і побачиш силу Бога мого”. Єпарх же
звелів принести ґрати залізні і покласти на них мученицю, прив’язати її
веригами залізними, обкласти багатьма дровами і запалити. Коли
розгорілося там полум’я, звелів єпарх на мученицю лити єлей, і лій, і
смолу. І так печена була свята довгий час, і світилися ґрати і вериги
залізні, наче вугілля розжарене, а свята була неушкоджена і, наче в росі
холодній, співала, славлячи Бога. Тоді ангел звільнив її від заліза — і
вийшла здорова. Те бачивши, єпарх і ті, що з ним, здивувалися дуже. І,
припадаючи до ніг її, єпарх сказав: “Рабо істинного Бога, молюся тобі,
не згуби мене, як же царів ти згубила, бо й я вірю в Сина Божого і
християнином хочу бути”. І так повірив Ваводон-єпарх і з ним людей
багато.
Привів туди ангел Божий Теотима-пресвітера, і хрестилися від нього всі, що увірували.
Перебувала ж Ірина свята у граді тому
п’ятдесят днів. Коли вийшла звідти, схопили її воїни царя Саворія, який у
Месемврії, граді Тракійському, царював, і до нього привели. Бо той цар
чув про неї і шукав, аби взяти її. І, бачивши святу, сповнився гніву й
убив її мечем. І поховали її за градом. І сказав цар: “Чути було про
страшну силу тої чарівниці. Царів-бо волхвуванням своїм убила, нині ж
чому не могла мене вбити, але я вбив її? І де є помічник її Христос,
чому не вирятував її з рук моїх?” Так невірний цар насміхався із сили
Христової і хвалився як переможець. Але всемогутня сила Божа: чого не
може вдіяти Той, хто в час добровільної своєї від юдеїв ганебної смерти
багато тіл померлих святих воскресив, і увійшов у святий град, і явився
багатьом?” То хіба не може і цю святу з мертвих воскресити, щоб увійшла в
Месеврію і явилася цареві? Справді сильний є Христос, Бог наш, на небі і
на землі і все, що хоче, робить. Тому послав ангела свого і воскресив
її з гробу живу, і сказав до неї ангел Господній: “Хоч і здійснила ти
подвиг страждання твого і годиться тобі вже спочити, бо блаженна ти й
досконала на небесах, проте нехай не хвалиться нечестя і беззаконня,
наче здолало силу Бога нашого. Через те увійди в град, нехай бачать тебе
живу й посоромляться всі насмішники нечестиві, і пізнають, що все може
Бог наш. Не маєш же більше терпіти зла ніякого і ні від кого”. И увійшла
свята у град Месемврію, гілку оливну тримаючи в руках своїх. Коли ж
побачили її громадяни, сповнилися невимовного страху й подиву. І
зійшовся до неї весь люд, великим взиваючи голосом: “Дивний Бог Ірини, і
нема иншого, окрім Нього!” І розказано було про те цареві, що Ірина з
мертвих встала. Він же настрашився дуже і, бачивши її, припав до ніг її,
кажучи: “Нині я зрозумів, що Бога великого маєш. Залишайся тому в граді
нашому, прошу тебе, і зроби нас християнами”. Свята ж залишилася серед
них сімдесят днів, навчаючи про святу віру. І всі повірили в Христа. І
прийшов, Божим велінням, блаженний Теотим-пресвітер, охрестив царя і
всіх людей його. Тоді пішла звідти на батьківщину свою у град Магедон і
побачила, що батько її вже спочив у Господі, і, поплакавши за ним,
молилася до Бога. Перебувала трохи часу з матір’ю своєю, і забрано було
її звідти хмарою й поставлено в Ефесі. І ходила через град, апостольськи
проповідувала Христа, робила чуда зцілення різних недуг, багатьох від
ідолів до Христа навертаючи. Коли ж минуло досить часу, прийшов туди до
неї Богом посланий Апеліян-старець, що був колись учителем її, йому ж
рада була свята. Через декілька днів сказала до людей: “Радійте, браття
мої, і мир Ісуса Христа з вами хай буде, і будьте благі духом,
веселячись у Господі своєму, і міцними будьте у вірі. Я ж відходжу від
вас і дякую вам, що прийняли мене, подорожню. Знайте ж, що кожен, хто
подорожнього приймає, другом стає Небесному Богові”. Казали ж собі
громадяни: “Куди йде ця вчителька наша?” Инші казали: “Може, спочити
хоче в Господі?” Инші промовляли: “Достойна вона перед Богом, і
забереться з очей наших, бо ми грішні”. Наступного дня Ірина свята,
взявши старця Апеліяна і шістьох благоговійних мужів, пішла з ними за
град і, знайшовши в камені гріб новий порожній, у якому ніхто ніколи ж
не був покладений, увійшла в той гріб і сказала до Апеліяна і мужів:
“Закрийте мене твердо зверху каменем, щоб ніхто инший не зміг відкрити
до четвертого дня”. І, цілувавши останнім цілуванням Апеліяна і мужів,
що були з ним, знаменувалася хресним знаменням і лягла. Прикотили мужі
камінь великий зверху гробу і в град повернулися. На четвертий же день
Апеліян з тими самими мужами до гробу прийшов і не знайшов тіла Ірини
святої. І подумав собі, що переклав її Христос Бог у рай, і пішов у
град, проповідуючи те людям. Зійшлося ж багато людей до гробу, і,
бачивши гріб порожній, дивувалися, і, вражені, славили Бога. Таким було
життя і страждання благородної діви Ірини. Такі подвиги невісти
Христової, яка стала на допит спочатку батькові своєму Ліцінію, тоді
Седекії і синові його Саваху, потім Нумеріянові і єпархові Ваводону, на
кінець Саворію. Міста ж, у яких страждала, такі: Магедон, батьківщина
її, Калінік (або Каліполь), Константина і Масемврій у Тракії. Спочила ж у
Господі в Ефесі місяця травня у 5-ий день і, ставши перед Христом,
молиться до Нього за вселенну. Це ж написав Апеліян-старець, славлячи
Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога. Йому ж честь і
поклоніння від усього творіння належить нині, і повсякчас, і навіки
віків. Амінь.
Дмитро Туптало, Житія Святих
Джерело: Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар