Переставлення прп. Константина філософа, у монахах Кирила, учителя слов’янського
Тропар, глас 4: Від пелен Ти старанно премудрість сестрою
собі вчинив, богонатхненний,* побачивши пресвітлу, як діву чисту, яку Ти
прийняв і привів,* і нею, наче намистом золотим, свою душу і ум
прикрасив;* Ти показав себе, як другий Кирило, блаженний,* розумом і
іменем мудрий.
Кондак, глас 2: Твердим і богонатхненним ученням
просвічуєш світ, як пресвітлими зорями;* обійшов Ти, як блискавка,
вселенну, Кириле блаженний,* розсіваючи пресвітле Боже Слово,* на
заході, і півночі, і півдні світ просвіщаючи чудесами.
Коли чуємо в церкві старослов’янську мову, знаємо, що це наша
понад тисячолітня спадщина, залишена святими рівноапостольними
просвітителями слов’ян Кирилом і Методієм. Вони дали нам письмо, т. зв.
“кирилицю”, переклали церковні книги на слов’янську мову, просвітили
слов’ян, через своїх учнів вони кинули перше зерно Христової віри і в
нас на Русі, аж по Буг і Стир – так далеко сягала митрополія святого
Методія. Будь же їм честь і слава на небесах і будь їм вічна слава й
почитання серед синів Руської землі, для яких їх спадщина навіки вічні
буде святим скарбом.
Кирило і Методій походили з міста Солуня в Македонії, були вони
синами благочестивого сотника Лева і жінки його Марії. Методій був
старший, а Кирило – молодший. Вирісши, Методій вступив на військову
службу. За розум і за незвичайну відвагу імператор поставив його
воєводою сусідніх слов’янських земель. Так уже влаштувала Божа
Премудрість, щоб майбутньому апостолові слов’ян дати нагоду навчитися
слов’янської мови. Десять років управляв Методій слов’янськими землями, а
потім покинув світ, почесті і статки та пішов на пустельну гору Олімп і
там став монахом.
Іншими дорогами провадив Господь святого Кирила, а властиво
Костянтина, бо ім’я Кирило він прийняв перед смертю, при монашому
постригу. Та ми будемо називати його вже і тепер Кирилом, бо всі
слов’янські землі величають його цим іменем. Коли Кирилові було сім літ,
він мав пречудний сон: йому снилося, що якийсь воєвода зібрав навколо
нього багато прекрасних дівиць, з яких найбільше йому сподобалася одна –
на ім’я Софія. Коли він розповів про це батькам, вони пізнали, що
Господь подасть йому свою премудрість, бо “Софія” – означає премудрість.
Вони віддали Кирила в школу, а він учився так, що невдовзі про нього
почули аж на царському дворі.
Грецькою землею управляла тоді благочестива цариця-вдова Теодора,
бо син її, Михаїл III, був ще малолітнім хлопцем. Його вчителі взяли
Кирила до царської палати, щоб він учився разом з царевичем і своєю
пильністю був для нього прикладом і взірцем. Годі казати, що Кирило
досягав великих успіхів. Та найпильніше він віддавався читанню Святого
Письма і листів святого Григорія Богослова, до якого дуже гаряче молився
кожної днини. Крім того, на царському дворі він подивляв усіх своїм
благочестям, смиренням, добротою та іншими чеснотами.
Всі любили і поважали чесного юнака, і сам учитель, Теоктист
Логофет, полюбив його так дуже, що хотів неодмінно одружити Кирила зі
своєю похресницею. Тоді Кирило втік з Царгорода і в одному пустельному
монастирі прожив шість місяців. При дворі дуже бідкалися, коли він
пропав, і довго шукали, а коли знайшли, то впросили, щоб він повернувся
до Царгорода, де патріярх висвятив його на священика і призначив
хоронителем книг при церкві святої Софії. У Царгороді Кирило почав
навчати; до нього стали горнутися зі всіх сторін учні, а мудрість його
так подивляла всіх, що назвали його філософом, тобто мудрим.
Сусідню з греками землю, що звалася Сирія, захопили сарацини.
Вони зруйнували тут прекрасне місто Аморею, грецьке військо зазнало
поразок у кількох битвах. Сарацини стали гордими зі своєї сили і послали
до грецького імператора послів з такими словами: “Пришли нам такого
мудреця, щоб він міг вести розмову з нами про віру; нехай він
розтлумачить нам, як це ви віруєте в одного Бога, а трьом поклоняєтеся”.
Імператор Михаїл III, порадившись із патріярхом, послав до них
святого Кирила та ще одного ученого – Юрія Асинкрита. Близько 851 р.
вони прибули до міста Самари, над рікою Євфрат. Там їх прийняв
сарацинський князь Амирмушна. В його палаті зібралися поганські мудреці і
були певні, що зможуть висміяти науку святого Кирила. У Самарі під
тяжким гнітом сарацин проживало невелике число християн. Сарацини, щоб
посміятися з Христової віри, розмалювали на зовнішніх стінах
християнських домів дияволів, і запитали Кирила, що це мало б означати.
Святий Кирило відповів: “Бачу дияволів і гадаю, що вони не можуть жити
разом з християнами, тому й утекли надвір. А там, де їх не видно на
зовнішній стіні, вони, без сумніву, живуть разом з господарями в їхніх
домах”. Ця відповідь покрила гордих поган соромом, але робити закиди
проти Христової віри вони не припиняли.
“Магомет, – казали вони, – дав нам закон, і ми всі того закону
ревно дотримуємося. А у вас, християн, кожен вірує і живе так, як йому
подобається; одні у вас православні, інші єретики, одні монахи, а інші
миряни?”
На це святий Кирило відповів: “Ви питаєте мене про дві речі, про
віру і про життя. Я відповім вам окремо на одне і на друге. Бог наш – як
пучина моря, безмірної ширини і глибини. Хто є духом смиренний і
просить допомоги у Нього, той перепливає через те море і знаходить
багатство розуму і спасіння. Та хто умом слабкий, самонадійний і не
шукає небесної допомоги, той подібний до безумного, що хоче переплисти
море на гнилій колоді. Одні з таких гинуть, бо впадають у єресь, інші
ледве спасаються, бо їх постійно жене буря невідомости і сумніву. Тому
так різняться християни у вірі.
А закон у нас той самий, який дав Господь Мойсеєві на горі Синай.
Христос Спаситель прийшов не зруйнувати, а сповнити і удосконалити
закон. Він, щоб возвести нас до досконалости, показав нам образ нового
життя – чистого, до якого веде вузька дорога. А що створив нас вільними,
то хоче, щоб ми самі вибороли собі дорогу до спасіння, зі своєї вільної
волі. Більшість християн вибирає легшу дорогу – дорогу подружнього
життя, а деякі вибирають тяжку дорогу чистоти і убожества. Тому
різняться християни між собою: одні є миряни, а інші – монахи. Якщо нашу
віру і закон можна порівняти з безмежним морем, то ваша віра і закон
подібні до малого потічка, який кожен без великих зусиль перестрибне. У
вашій вірі й у вашому законі нема нічого Божественного – усе людське і
легке. Магомет дозволив вам гнів, убивство та інші гріхи; його закон
задовольняє всі ваші похоті, тому ви й тримаєтеся його. Наш Ісус
Христос, будучи сам Пречистий, хоче, щоби і ми, відкинувши всяку похіть,
жили непорочно і свято, бо до Його царства не ввійде ніщо скверне”.
Потім сарацини запитали святого Кирила: “Як це ви, християни, ділите одного Бога на трьох: на Отця, і Сина, і Святого Духа?”
Святий Кирило навчав їх так: “Бог є один, але в трьох Особах. А
якщо ваш пророк не навчив вас про тайну Пресвятої Тройці, то хай навчить
вас того бодай нерозумне творіння. Погляньте на сонце: бачите на небі
вогненне коло, яке випромінює світло і теплоту. Сонячне коло – це образ
Бога Отця; як коло не має ані початку, ані кінця, так і Бог безначальний
і безконечний.
Промінь світла є образом Божого Сина, як від сонячного кола
народжується промінь і не відділяється від нього, так і від Бога вічно
народжується і ніколи не відділяється Син Божий. Теплота же, яка
виходить як від сонця, так і від променя, – це образ Святого Духа, що
предвічно від Отця і Сина ісходить. А так, як сонячне коло, світло і
теплота не три, а одне сонце, так і три Особи Пресвятої Тройці – це
один, істинний Бог!”
Не знаючи, що на це відповісти, засоромлені сарацини задумали
отруїти святого Кирила, але Господь Бог зберіг його, і він, здоровий,
щасливо вийшов з сарацинської землі і пішов до свого брата святого
Методія на гору Олімп. Тут вони разом постили, молилися і читали святі
книги.
У тому часі прийшли до імператора Михаїла III посли від хазарів,
що жили між Каспійським та Чорним морем, над Доном, і передали слово від
свого кагана (правителя): “Ми з давніхдавен віруємо в одного Бога. Але
ось прийшли до нас жиди і намовляють нас прийняти їх закон. Сарацини
також накидають нам свою віру. Просимо тебе, царю, пришли нам ученого
мужа, нехай він посперечається з жидами і сарацинами. І якщо він
осоромить їх, ми приймемо вашу віру”.
Імператор і патріярх попросили Кирила, щоби він потрудився задля
слави Божої, а святий Кирило, готовий за Христа піти навіть на смерть,
взяв зі собою свого брата святого Методія, і обидва з Царгорода
пустилися в дорогу Чорним морем до Криму і прибули до Херсонесу (поблизу
нинішнього Севастополя). Тут вони затрималися, щоб вивчити хазарську
мову. В цьому місті проживали різні народи: греки, жиди, слов’яни,
хазари, сарацини. Брати затрималися тут надовго, а святий Кирило, крім
хазарської мови, вивчив також жидівську і сарацинську.
Тут, ймовірно, він почав робити переклад святих книг на хазарську
і слов’янську мови. Крім того, вони віднайшли мощі святого Климента,
папи Римського (пам’ять його вшановуємо 25 листопада (8 грудня)). Сюди
його заслав у вигнання за віру Христову нечестивий імператор Траян ще
сімсот літ до того, як до Херсонесу прибули святі Кирило і Методій. Коли
ж святий Климент і тут навертав багатьох до віри Христової, імператор
наказав повісити на шию святому тяжке залізо і кинути його в море, на
дні якого святі мощі пролежали сотні літ. Святі Кирило і Методій з
єпископом Херсонесу й усім духовенством відправилися хресним ходом на
кораблях у море і просили Бога, щоб Він показав їм мощі свого святого
слуги. Вночі усі побачили на одному місці моря незвичайне світло, і там
знайшли мощі святого, які сплили на поверхню. З великими почестями мощі
святого підняли на корабель і поховали у церкві святих Апостолів;
частину тих мощей взяли Кирило і Методій і не розлучалися з ними до того
часу, поки вперше не прибули до Риму.
Дорогою до хазарів святі брати потрапили в неволю до дикого
угорського племени, та Бог звільнив їх, і вони досягли мети своєї
подорожі. Правитель хазар прийняв їх з великою почестю. Подібно, як у
сарацинів, вони мали вести суперечку з жидами, магометанами і хазарами.
Особливо затятими були жиди, бо вони чулися в силі у хазарській землі і
сподівалися навернути хазар у свою віру.
“Скажи нам, – питали вони святого Кирила, – який закон дав
Господь Бог перше: закон Мойсея, якого ми тримаємося, чи ваш –
християнський?”
“Чи не питаєте ви мене про це тому, – випередив їх святий Кирило, – аби потім сказати, що ліпший той закон, який старший?”
“Так! – відповіли жиди. – Щоб показати, що треба підкорятися старшому законові”.
“А чому ж ви самі не чините так, як радите іншим? – запитав їх
святий Кирило. – Та ж ще до закону Мойсея Бог дав закон Ною та
Авраамові. Згідно з вашими словами – ви маєте покинути закон Мойсея і
триматися старшого закону, закону Ноя”.
Жиди стали виправдуватися: “Ми тому тримаємося Мойсеєвого закону,
що всі, які за ним жили, вгодили Богу. І ми надіємося вгодити Йому
згідно з законом, який Він дав нам на Синаї, а ви, християни, самі
видумали собі закон”.
А святий Кирило сказав їм так: “Ось прийдуть дні, – слово
Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не
такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за
руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони
його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який
завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: вкладу
закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом,
вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата
свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від
найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу
їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше” (Єр. 31,31-34).
А потім святий Кирило сказав, що Месія вже прийшов на світ. “Чого
ви ще чекаєте? – питав він жидів. – Та ж усі пророцтва про Месію
сповнилися. Патріярх Яків провістив, що Месія-Христос прийде тоді, коли
скінчиться панування царського роду від Юди. Час той уже давно настав.
Царя ви не маєте, Єрусалим зруйновано, жертви ваші Бог відкинув, ви самі
розсіяні між народами, як це провістив ще святий пророк Малахія: “Не
довподоби ви мені стали, – говорить Господь сил, – і не милі мені
приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами
велике моє ім’я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й
чиста жертва; бо моє ім’я між народами велике, – говорить Господь сил”
(Мал. 1, 10-11).
Засоромлені жиди змушені були відступити, а сам правитель і
багато хазарів прийняли хрещення з рук святих братів. Каган хазар під
страхом кари заборонив поширювати у своїй державі жидівську і
магометанську віри. Святі Кирило і Методій залишили священиків, які
прибули разом з ними, а самі вирішили повернутися до Царгорода. Каган
передав їм листа до грецького імператора, а також по-царськи обдарував
їх, але вони сказали так: “Найбільшим буде для нас даром, якщо ти
випустиш на свободу всіх невільників, братів наших християн”. Тоді князь
випустив на волю 200 греків, що були в полоні, і дозволив їм іти зі
святими братами.
Дорогою святі зупинилися на якийсь час у Херсонесі. Святий Кирило
провістив смерть херсонеського єпископа, якось сказавши йому ввечері:
“Помолися за мене, отче, і благослови мене останнім благословенням, як
отець благословить свого сина”. Всі думали, що святий Кирило наступного
дня вирушить у дорогу, але він сказав, що попросив благословення тому,
що живим єпископа уже не побачить. І справді, вночі єпископ помер.
Поховавши його, святі Кирило і Методій пустилися до Царгорода.
Імператор і патріярх привітали їх як апостолів і хотіли настановити їх
єпископами, але святі брати відмовилися прийняти такий високий уряд.
Святий Методій прийняв ігуменство в монастирі Поліхрон, а святий Кирило
залишився при церкві святих Апостолів.
Потім святі брати зайнялися слов’янами, яких було багато в
грецькій державі. Всі вони були християнами, та не розуміли церковних
книг і богослуження, бо все це правилося грецькою мовою. Тому брати
переклали на слов’янську мову найважливіші книги, а для письма святий
Кирило уклав абетку з 38 букв, і це письмо до нині називається
“кирилицею”. Уклав цю абетку святий близько 862 року. Винайдення
кирилиці і переклад Святого Письма та інших церковних книг стало
початком навернення слов’ян.
Їх місія з навернення слов’ян почалася в Болгарії, де правив тоді
князь Богорис (Борис). Під час війни болгар з греками сестра Бориса
потрапила в полон. Вона прожила в Царгороді 38 років, і коли згодом
повернулася до Болгарії, принесла туди перші зерна християнської віри.
Борис не думав про прийняття християнства. Він попросив імператора
послати святого Методія, якому товаришував святий Кирило. Святий
Методій, якому Господь Бог дав великий малярський талант, намалював на
стіні однієї кімнати таку вражаючу картину страшного суд, що князь Борис
попросив пояснити йому, що означає той образ, а після пояснення був
зворушений до глибини серця. А коли невдовзі в Болгарії настав великий
голод і пошесть, князь пізнав Божу волю і прийняв святе хрещення. Багато
з його бояр пішли за його прикладом, однак більшість народу
збунтувалася і навіть напали на палату. Та князь на чолі маленької
горстки вірних подолав бунтівників і невдовзі весь народ прийняв
Христову віру, до чого найбільше спричинилися книги, перекладені свв.
братами на слов’янську мову, і богослуження, що правилося мовою,
зрозумілою народові.
Святі Кирило і Методій утвердили тут Церкву Христову, висвятили
священиків, заснували школи, а потім вирушили до Єрусалиму, де на них
чекала нова місія: проповідування Божого слова в інших слов’янських
країнах. Там, де зараз нинішня Моравія, частина Чехії, Шлеськ, долішня
Австрія і частина Угорщини (Панонія), тоді розкинулася велика Моравська
держава, в якій правив князь Ростислав. Значна частина Моравії вже була
навернена німецькими священиками, однак народ не розумів латинської
богослужбової мови і залишався далі в поганстві.
Тоді Ростислав, а також словенський князь Святополк і панонський
Коцель попросили імператора Михаїла про проповідників, які б навчали
народ слов’янською мовою. Вибір упав на святих Кирила і Методія, і вони
вирушили до Моравії, куди прибули 863 р. Князь Ростислав, коли почув, що
святі брати наближаються до Велеграду, головного міста Моравії, вийшов
їм назустріч і прийняв їх як апостолів Христової віри, віддавши всю свою
країну під їхню опіку.
А слід згадати, що святий Кирило перед мандрівкою до Моравії був
висвячений на архиєпископа. І хоч які просторі були слов’янські землі,
брати Кирило і Методій всюди проповідували Боже слово, народ приймав
святе хрещення, а слава Божа росла і ширилася по цілому світі.
Святі брати подалися також і до Чехії, де охрестили князя Боживоя
з його родиною і багатьма підданими; вони звели в Празі церкву
Пресвятої Богородиці і церкву святих апостолів Петра і Павла, а також
багато інших церков по всій чеській землі. Всюди засновували школи,
святий Кирило висвячував священиків, а ті правили Службу Божу
слов’янською мовою. Латинські єпископи виступили проти них і звинуватили
у єресі, бо, як казали, Службу Божу можна правити лиш єврейською,
грецькою і латинською мовами, бо цими мовами Пилат написав на хресті
слова Спасителя: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”. Справа потрапила до
Риму, і папа Миколай I (858-867) покликав святих Кирила і Методія до
Риму, тож брати пустилися в дорогу.
Та поки святі добиралися до Риму, папа Миколай I помер, його
наступником став папа Адріян II (867-872). Святі брати стали перед ним і
розповіли йому, що вони робили на слов’янських землях, та передали йому
частину мощей святого Климента і церковні книги, які вони переклали
слов’янською мовою. Папа посвятив ті книги і велів їм правити в Римі
Службу Божу по-слов’янськи, святого Методія настановив єпископом, а тих,
які противилися літургії слов’янською мовою, назвав “пилатниками”, і
заборонив єпископам Заходу непокоїти святих слов’янських апостолів.
У Римі святий Кирило захворів, він уже віддавна мав слабке
здоров’я. Його ложе оточили учні, що разом з ним проповідували на
слов’янських землях і разом з ним страждали. А він узяв за руку брата
свого Методія і сказав: “Брате мій, ми обидва були як дружня пара волів в
одному ярмі. І ось я падаю в борозні, закінчується день мій, ти ж тягни
далі. Знаю, що рад би ти повернутися в монастир на горі Олімп, та не
залишай початого діла, бо в ньому твоє спасіння”.
А потім він поблагословив слов’янські землі, для яких був
апостолом, учителем та просвітителем. 14 лютого 869 р. погас наш світоч,
помер апостол, ім’я якого для нас цінніше понад усі скарби світу. Тепер
він у Бога і молиться, щоб єдність з’єднала дітей слави, для яких він
стільки трудився. Помер він на 42 році життя. Поховали його у церкві
святого Климента, поряд з мощами, які він приніс. Мощі святого Кирила й
до нині спочивають у Римі.
У той самий день
Преподобного Авксентія
Тропар, глас 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом, * і
чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Авксентіє. * Постом,
чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши, * зціляєш недужих і
душі, що з вірою прибігають до Тебе. * Слава Тому, що дав Тобі кріпость,
* слава Тому, що вінчав Тебе, * слава Тому, що діє тобою всім зцілення.
Кондак, глас 3: Насолодившись, богомудрий, повздержністю і
бажання плоті твоєї приструнивши, явився єси, вірою сяючи і як сад
посеред раю процвів ти, Авксентіє отче священний.
Святий Авксентій був родом із Сирії. Пізніше він перебрався до
Царгорода, де близько 440 р. був достойником при дворі імператора
Теодосія Молодшого. Силою свого становища він намагався ревно служити
своєму Спасителеві. Преподобний був найщирішим приятелем святого
Маркіяна, пам’ять якого вшановуємо 10 січня. Він провадив таке
благочестиве життя, що удостоївся дару творити чуда й оздоровляти
хворих.
Та душі, вибраній для Бога, було затісно у цьому світі, тому
святий Авксентій пішов у Витинію, на гору Оксію, де мешкав у маленькій
печері, двері якої завжди були замкнені, і лишень через вузьке віконце
міг він говорити з людьми. А люди горнулися до нього, приводили хворих і
біснуватих, а він казав усім присутнім молитися й оздоровляв хворих – у
великому смиренні святий Авксентій завжди говорив, що є лиш знаряддям в
руках Всевишнього. Зцілював він не тільки тіла, але й душі, упоминав
тих, що грішили, і приводив їх до Господа. Життя його було дуже суворе,
усе тіло його вкривали рани від волосяниці, і він, що оздоровляв інших,
не хотів зцілити себе, таке велике прагнення мав страждати задля Христа.
Під час Четвертого Вселенського собору в Халкедоні (451 р.), разом з
іншими святими отцями, осудив він єресь Євтихія і Несторія. Згідно з
іншими джерелами, преподобного Авксентія було оскаржено перед
імператором Маркіяном, нібито він схиляється до єресі. І цісар наказав
забрати його силоміць із його келії і замкнути в монастирі в Филії, а
потім в монастирі святого Іпатія (його пам’ять вшановуємо 17 червня).
Однак невинність святого виявилася як сонце ясна, і сам імператор
наказав його звільнити і прийняв з великою почестю, попросивши у нього
благословення.
Опісля замешкав святий Авксентій в печері на горі Скопа. Тут він
багато терпів від злих духів, що непокоїли слугу Божого. Багато осіб, за
його прикладом, покинули світ і віддалися пустинному життю. Коло печери
святого постійно проживали кілька самітників. Він духом бачив душу
святого Симеона Стовпника, взяту на небеса, і сказав до братів:
“Благословен Господь Бог! Світило Сходу, Симеон, отець наш помер!”
Невдовзі, близько 460 р., святий віддав свою душу в руки свого Сотворителя. Бог прославив його мощі багатьма чудами.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар