Преподобного Єфрема Сирина
Тропар, гл. 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню
управив * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і
був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш. * Моли
Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл. 2: Час судний завжди бачучи, ридав ти гірко,
Єфреме, як любитель безмовності, діяльністю ж був ти учителем діл,
преподобний, тому, отче всесвітній, лінивих заохочуєш до покаяння.
Церква зачисляє святого Єфрема до найславніших пустинножителів і
до найбільших своїх світил і учителів. Народився він близько 338 р. в
Нисибії, в Месопотамії. Батьки його були люди бідні, однак дуже глибокої
віри, за яку багато страждали за часів гонителя Діоклетіана. Святий
Григорій Ніський оповідає, що преподобний Єфрем вже з дитинства
відзначався великим благочестям. Сам святий Єфрем про своїх молодечі
літа пише так: “Від предків моїх хліборобів я навчився пізнавати Христа,
а батьки мої залишили мені в спадок страх Господній. Я бачив сусідів,
що жили дуже побожно. Я чув про багатьох, що постраждали за Христа. Отці
при мені визнавали Ісуса перед судами – я свояк мучеників”.
Його учителем був святий Яків, єпископ Нисибії (пам’ять його
вшановуємо 31 жовтня). З молодих літ звик святий Єфрем до постів, спання
на голій землі, до убожества, так, що ніколи не мав нічого власного,
зате зростав у чеснотах, зокрема у смиренні, милосерді і доброті, а ще
він відзначався надзвичайним знанням Святого Письма. Ще в дитинстві він
бачив видіння: з його язика виросла виноградна лоза, а на ній повно
китиць плодів. Прилітали птахи і ті ягоди їли, а натомість виростали
нові. Було то знаком незвичайних дарів, які малися сповнити у ньому.
У 18 років Єфрем пішов у пустелю, де віддався цілковито молитві і
розважанню про смерть і суд, при згадці про який потоки сліз лилися з
його очей. “Плакати для Єфрема, – пише святий Григорій Ниський, – було
те саме, що для інших вдихати повітря, день і ніч в його очах були
сльози”. Однак не менше було й уповання його на Бога, у всіх ділах і
думках з його серця виривалися слова псалма: “На нього уповає серце
моє!” От що читаємо в його письмах: “Коли вкладаюся я на відпочинок,
любов Твоя до людей, о Господи, приходить мені на думку, і я встаю
посеред ночі, щоб дякувати Тобі. Однак згадка про гріхи мене лякає і я
починаю проливати сльози, готовий навіть упасти духом, якщо б не
поспішили укріпити мене, напівмертвого, розбійник, митар, блудниця,
жінка ханаанянка, самарянка та інші!”
А в іншому місці він пише так: “Одного разу, вставши дуже рано,
возніс я очі на небо, котре, подібне на чисте дзеркало, зі славою
осявало зірками землю. І я з подивом сказав: якщо зірки сяють з такою
славою, то чи не ще більше засяють невимовним світлом Спасителя праведні
і святі, які творять Божу волю; засіяють вони тоді, коли прийде
Господь? Та лиш згадав я про той страшний прихід Господа, як стряслися
мої кості, душа і тіло затрепетали, я заплакав у серці і сказав з тихим
зітханням: яким стану я, грішний, в той страшний час? Як предстану перед
престолом страшного Судді? Як мені стати біля досконалих? Як мені
безплідному ставати в ряди тих, котрі принесли плоди правди? Що мені
робити, коли святі в небесній оселі будуть впізнавати один одного? Хто
мене впізнає? Мученики покажуть свої рани, подвижники покажуть свої
чесноти, а я що покажу, крім лінивства і недбальства?” Якби-то всі
християни так думали!
Згодом, коли слава про його святість рознеслася дуже широко,
одного разу, розважаючи про смерть і суд, він розплакався і сказав до
своїх учнів: “Дуже боюся, браття мої, щоб ті, які нині називають мене
блаженним, колись не сміялися з мене, як побачать мене у вічному вогні. Я
бо знаю свою лінь!” Смирення його було таке велике, що коли хотіли
зробити його єпископом, він навмисне вдавав розумово неповносправного,
щоб лишень мати погорду серед людей.
Пробувши тривалий час у пустелі, вирушив він до міста Едеси, щоб
поклонитися мощам святого апостола Томи (пам’ять його вшановуємо 6
жовтня). Тут сталося таке: навпроти його вікна зупинилася одна грішна
жінка і спитала його, чого йому не вистачає? “Мені бракує цегли і вапна,
щоб замурувати це вікно, аби не дивитися на тебе”, – відповів святий.
В Едесі єпископ висвятив святого Єфрема на диякона, і він почав
проповідувати слово Боже з такою ревністю, що наверталися найбільші
грішники, а віра Христова скріплювалася так, що навіть імператор Юліян
Відступник не наважувався тут переслідувати когось за віру і намовляти
до відступництва. А єретиків поборював він не тільки науками,
виголошеними у церквах, писав він проти них мудрі листи і прекрасні
вірші, якими утверджував Христову віру.
Так на ділі сповнилося його
видіння, яке він мав у дитинстві. Чувши багато про святого Василія,
Єфрем пішов до Кесарії, аби послухати його науку. Одного разу він
побачив у церкві голуба, що сидів під час проповіді святого Василія на
його рамені, і стовп вогненний, що возносився над проповідником, що
означало дар Святого Духа, премудрість, якою відзначався великий пастир
Кесарії. Святий Василій висвятив преподобного Єфрема на священика; той,
однак, в покорі своїй ніколи не наважився правити Службу Божу.
Повернувся святий Єфрем до Едеси, а коли тут настав великий голод,
своїми проповідями зворушив серця багачів так, що ті свої статки
передавали в його руки, щоб він роздав бідним. Коли ж після голоду
настав врожайний рік, то святий Єфрем залишив місто і повернувся до
монастиря, де через місяць помер. Перед смертю він попросив, щоб
поховали його там, де хоронять чужинців, бо грішник не вартий величавого
похорону. Натомість просив про молитви, а тих, котрі мали причинитися
до його похорону, просив, щоб замість цього пам’ятали про бідних. Помер
близько 373 р.
Заслуги преподобного Єфрема вдалося стисло висловити святому
Григорію Ниському в таких словах: “Годиться прославляти того, хто живе в
устах всіх християн, – Єфрема Сирина, того Єфрема, життя якого і науки
сяють на цілий світ”.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар