Святого священномученика Климента і святого мученика Агатангела
Тропар, гл. 4: Лоза преподобності і пагін страдництва,
цвіт священніший і плід благодатний вірним, всесвященний, вічноквітучим
дарований був ти. То ж як співстрадник мучеників і співпрестольник
священноначальників, моли Христа, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл. 4: Лози чесної був ти пагоном Христовим,
многостраждальний Клименте всехвальний явившись із страждальцями ж
взивав ти: Ти, Христе – мучеників радість світла.
Не день, не два, а двадцять вісім років тривало мучеництво
святого Климентія, якого разом зі святим Агатангелом вибрав Господь, щоб
дав свідчення Його науці, і щоби муки їх і чуда, які над ними творив
Він, навернули багатьох до Христової віри.
Святий Климент народився близько 250 р. у місті Анкирі в Галатії.
Батько його був поганин і помер дуже скоро, а коли святому виповнилося
12 літ, то померла його побожна мати Євфросинія. Сиротою заопікувалася
багата і побожна невіста Софія. Коли Климент мав 20 років, то його, з
огляду на надзвичайне благочестя і глибоке знання Святого Письма і
богословських наук, було висвячено, за Божою волею, на єпископа. А коли
почалося переслідування християн за Диоклетіяна, староста тієї околиці
Домитіян велів привести до себе єпископа і мучити за те, що він не
відступається від Христової віри. Кати шматували його тіло залізними
гаками аж до костей, били його камінням, а потім кинули до в’язниці.
Згодом Домитіян відправив святого Климента до Риму, до Диоклетіяна. Той
наказав прив’язати святого до великого колеса, що було прикріплене на
невеликій відстані від землі. І стали те колесо обертати: коли тіло було
на горі, били по ньому залізними прутами, а коли в долині, то об землю
ламалися його кості і здиралися недавно загоєні рани. І Бог вчинив чудо,
бо колесо враз розсипалося, а святий став на ноги цілком здоровий.
Багато з поган, побачивши це, приходили до в’язниці, де тримали святого,
і приймали з його рук святе хрещення. Усіх їх імператор наказав за це
стяти мечем, окрім юнака Агатангела. Його вкинули до тієї темниці, де
тримали святого.
А коли нові катування – бичування жилами і шматування тіла гаками
– не злякали святого, то Диоклетіян відправив обох мучеників до
Никомидії, до мучителя Максиміяна, і написав листа, де повідомив, що
посилає йому чоловіка незвичайного, якого жодні муки не можуть
присмирити. Максиміян віддав їх в руки ката Агрипина, а той наказав бити
їх різками і жилами, а потім велів кинути їх до диких левів, однак ті
навіть не торкнулися слуг Божих. Тоді розжарили до червона тонкі залізні
прути і стали дірявити ними тіла святих. Цього вже було забагато і для
самим поган, і вони почали кидати каміння в Агрипина, і той мусив утекти
з судилища. За це він наказав поламати мученикам кості, зав’язати обох в
міхи і кинути з високої скелястої гори в море. Однак християни знайшли
їх в морі живими і здоровими, а вони, замість утікати, пішли на базар і
там прославляли Бога й зцілювали багато хворих. Вістка про це дійшла до
Максиміяна. Він наказав схопити їх і відіслати до Анкири, рідного міста
святого Климента, де мучителем був лютий Курикій. Той наказав припікати
їх розпеченими бляхами, а святому Клименту велів накласти на голову
розжарений шолом, однак, це чудо Боже, вогонь той не завдав їм жодної
шкоди. Тоді обох святих мучеників кати відіслали до міста Аміс, коло
Синопії, до Домитія. Той наказав кинути їх у негашене вапно, але
наступного дня їх знайшли здоровими, а два вояки, вражені цим чудом,
увірували в Христа. За це їх закатували, розіп’явши на хресті. Одного
звали Фенгон, а другого – Євкарпій.
Потім святим мученикам вирізали пояси з живого тіла, сильно били,
а під кінець прикували ланцюгами до залізних ліжок, під якими розклали
великий вогонь. Святі на тих ліжках заснули, а коли вогонь згас, їх
знайшли здоровими – вони спокійно собі спали. Домитій тоді знову
відіслав їх до Максиміяна, до Тарсу, а дорогою обидва святі, попри
страждання, були веселі, молилися і зцілювали хворих. Максиміян наказав
кинути їх у величезну розпалену піч, де вони пробули день і ніч, і жоден
волос на їх голові не згорів. Тоді їх закрили у в’язниці і тримали там
чотири роки; потім Максиміян віддав їх у руки одного поганського жерця.
Той наказав бити їх так, щоб тіло відпадало від костей, – однак вони і
далі жили. Взяв їх на муки інший поганин, Максим, той наказав забити в
землю багато гострих гаків, покласти на них святого Климента і бити його
буками, а святому Агатангелу лити на голову розплавлене олово. А святі і
далі жили і молилися Богу, який творив над ними такі чуда. І в черговий
раз їх кинули до в’язниці, де вони навернули багатьох до віри
Христової. Невдовзі мучеників знову відправили до Анкири, де на них
чекав новий мучитель Лукій. Той наказав кинути їх закованих у темний
льох. Через кілька днів привели до нього св. Агатангела, йому до вух
стали прикладати розпечене залізо, припікати йому боки, а він молився і
славив Господа. Під кінець Лукій наказав стяти його мечем. А святому
Климентові наказав щодня давати по 150 ударів буком і сікти голову
ножем. Щодня стіни в’язниці зрошувалися його кров’ю, та наступного дня
святий знову був здоровий.
Перед празником Богоявлення християнам вдалося вивести святого
Климента з в’язниці. Кілька днів він утішався свободою, та коли одного
разу єпископ під час Служби Божої причащав вірних, у церкву вдерся
начальник міста Олександр з вояками і наказав стяти святому голову, а
Найсвятіші Дари погани потоптали ногами. При цьому мученицькою смертю
загинули також два диякони, Харитон і Христофор. Тіла святих Климента,
Агатангела і обох дияконів поховано в цьому ж храмі. Македонець Василій
побудував у Царгороді церкву, де поклав голову святого Климента, яку
хрестоносці опісля перевезли до Франції. Згідно з одними даними, смерть
святого Климента припадає на 309 р., а згідно з іншими – на 312 р. Ім’я
Климент означає “винограду парость”, а Агатангел – “великий ангел”.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар