Преп. Макарія Великого і преп. Макарія Олександрійського
Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом, * і
чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Макаріє. * Постом,
чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши, * зціляєш недужих і
душі, що з вірою прибігають до Тебе. * Слава Тому, що дав Тобі кріпость,
* слава Тому, що вінчав Тебе, * слава Тому, що діє тобою всім зцілення.
Кондак, гл. 1: Блаженне життя звершивши, з мученицькими
ликами в землі лагідних достойно оселяєшся, богоносний Макаріє і
пустелю, як місто заселивши, благодать прийняв тим від Бога чудес, тому
тебе почитаємо.
Преподобного Макарія Великого
Цей великий святий народився в Єгипті, в селі Птінапар. Батько
його, Авраам, був священиком, мати називалася Сара. А що були вони люди
вбогі, то не могли послати Макарія до високих шкіл, однак батько навчив
його читати Святе Письмо і завжди дякував Богу, що син його вже з
дитинства був прикладом надзвичайного благочестя.
Макарій допомагав родичам у буденній роботі і пас стадо. Так він
виріс. Коли прийшов час, за порадою родичів, він оженився з одною
побожною дівицею, однак жінка його на третій день після вінчання померла
в дівицтві. Зрозумів тоді святий Макарій Божу волю і вирішив цілковито
посвятитися пустинному життю. Невдовзі померли його батьки, тоді він
роздав своє невеличке майно бідним, а сам приєднався до одного побожного
мужа, що мав свою келію поблизу його села. Тут Макарій пізнав, що це
таке посвячене Богу життя. Він роздумував кожного дня довгі години про
смерть, молився, жив на одному хлібі і корінцях. При цьому він плів з
пальмового листя кошики, щоб працювати і заробити собі на хліб щоденний.
Ворог нашого спасіння не полишав його в спокої, тому преподобний
Макарій тяжко боровся зі спокусами, однак з поміччю Божою, у
безнастанних постах і молитві він переміг диявола. Однак серце тягнуло
його вглиб пустелі, де тоді було лише двоє відлюдників, святий Антоній і
святий Павло. І ось швидше, ніж задумав, Макарій полишив свою
дотеперішню келію. Сталося так, що мешканці одного села, через наклеп,
звинуватили святого Макарія в тяжкому гріху проти чистоти і сильно його
побили. Згодом з’ясувалося, що він був зовсім невинний, та коли святий
довідався, що ті люди хочуть прийти і його перепросити, то покинув свою
келію і пішов у Скитську пустелю.
Скитська пустеля була частиною Нитрійської, вона лежить на
границі Ливії і Єгипту – п’ять годин ходу від Нитрійської гори, а та
знову ж таки лежить за дванадцять годин ходу від міста Олександрії. Туди
пішов св. Макарій і був там першим пустинножителем. Звідси, через
десять років самітнього життя, він відвідав святого Антонія, великого
пустинножителя. Місце, де святий проживав, донині називається пустелею
Макарія. А жив він у таких тяжких постах, що Паладій, Кападокійський
єпископ, описуючи його життя, боявся, щоб його слів не потрактував хто
як брехню і перебільшення. “Десять перших літ, – пише він, – святий
Макарій прожив у такій суворості, що хоч був ще молодий, називали його
старим”.
Однак то був саме час, коли та пустеля, подібна до піщаного моря,
така рівна, така однорідна, що шлях в ній можна було визначити лишень
за зірками, стала наповнюватися Божими слугами. Сюди поспішали всі ті,
що хотіли каятися з гріхів свого життя, або ті, що возлюбили Бога понад
усе і зреклися світу, щоб отримати ще більшу нагороду в небі. Тому і
життя св. Макарія не могло затаїтися; чутка і слава про нього поширилася
по всій околиці, і багато учнів стали горнутися до нього. На сороковому
році життя св. Макарія було висвячено на священика. Число пустинників,
що вибрали його собі за провідника, зростало з кожним днем, пустеля
залюднювалася, бо з усіх сторін приходили прочани просити про молитву і
благословення у Божих слуг.
Тож святий Макарій часто втікав від людей у підземні печери і там
днями й ночами молився Богу. А Господь свого вірного слугу благословив і
дав йому силу творити чуда і оздоровляти хворих. Коли єретик Єракит
став заперечувати правду про воскресіння мертвих, святий Макарій, як
доказ цієї правди, воскресив одного монаха, що вже лежав у гробі. Іншого
разу, коли одного чоловіка невинно засудили на смерть, то преподобний
став над гробом убитого і той, покликаний святим дати правдиве
свідчення, з гробу промовив, що не винен у смерті того, за якого його
засудили. Святий Макарій також провістив, що погани спустошать Скит, і
після його смерти так і сталося. Одному учневі святий дав пораду, щоб
той остерігався гріха лакомства, бо Бог вразить його проказою і він
загине. Через п’ятнадцять років той учень на ім’я Йоан, присвоїв собі
чуже добро – і Бог справді сповнив пророцтво Макарія, бо Йоан помер від
прокази і занапастив свою душу.
Одного разу прийшла до святого Макарія вдовиця і з плачем просила
його про поміч. Її чоловік взяв на зберігання велику суму грошей – і
через кілька днів помер, нікому не сказавши, де сховав гроші. Власник
грошей хотів продати вдову і її дітей у неволю, щоб відзискати свою
шкоду. Святий Макарій зрозумів тяжке становище вдовиці. Він довго
молився, а потім пішов до гробу небіжчика і запитав його вголос, де той
сховав гроші. І, за допустом Божим, покійник відповів, сказавши, де
сховав гроші, – так його жінка і діти спаслися від неволі.
За аріянського переслідування, коли аріянин Луцій прогнав
патріярха Петра, наступника святого Атанасія Великого, і з військом
рушив у пустелю, де повбивав багатьох пустинножителів, Макарія, разом з
іншими, було прогнано на один поганський острів. Тут він зцілив
біснувату дочку поганського жерця і навернув усю його родину до
Христової віри. Невдовзі всі погани на тому острові прийняли святу віру.
Через якийсь час преподобний Макарій повернувся назад до Скиту і став
провідником ще більшого числа монахів.
Один з монахів запитав святого Макарія, як треба молитися, а
святий відповів так: “Моліться такими словами: «Господи, як Тобі
подобається і як знаєш, спаси мене!» – а Господь, котрий знає, чого нам
потреба, допоможе!” Багато своїх наук він записав і впродовж довгих
років вони служили тим, що посвятилися в пустелі життю самітника.
Преподобний Макарій провістив день своєї смерти, а помер так свято, як
свято жив. Помер він приблизно 390 р., на дев’яностий рік свого життя, з
яких понад шістдесят прожив у пустелі. Мощі святого Макарія
зберігаються в місті Амальфа, в Італії.
У той самий день
Преподобного Макарія Олександрійського
Жив цей святий у тому ж часі, що й святий Макарій Єгипетський,
лишень віком був молодший. Родом він із Олександрії, торгував овочами і
був поганином, хрещення прийняв у 40 років і пішов у пустелю. Спочатку
був учнем св. Антонія, а потім осів у “Келіях”, поблизу Скиту, де
подвизався св. Макарій Єгипетський. Вони часто зустрічалися, аби спільно
молитися і вести духовні розмови. Життя святого – це один великий піст.
Упродовж семи літ він не споживав вареної страви, а три наступні роки
їв лише хліб, котрий дробив у дзбанок з вузьким горлом і споживав денно
лиш те, що міг крізь те вузьке горло один раз витягнути пригорщею. Спав
стоячи, а якось 20 діб стояв на одному місці, щоб побороти сон. Тіло
його було так висушене, що навіть волосся на бороді не хотіло
відростати.
Почув він, що в Тавенні (частина пустелі в горішній Тиваїді) під
проводом святого Пахомія (його пам’ять вшановуємо 15 травня) живе у
великих постах понад 1400 монахів. Макарій одягнувся у світський одяг і
вирушив у далеку дорогу до того монастиря. Прийшовши до святого Пахомія,
став проситися до його монастиря, але той відмовив, бо сумнівався, що
цей чоловік, про якого нічого не знав, витримає весь тягар життя у
пості. Однак святий Макарій цілий тиждень стояв біля воріт монастиря, і
лиш тоді його було прийнято. А оскільки саме настав Великий піст, то
Макарій вибрав собі один куток і простояв там упродовж посту, не
лягаючи, не сідаючи і не розмовляючи з ніким, і лишень один раз на
тиждень, у неділю, їв трішки капустяного листя. Усі монахи дивувалися з
тої святости, а Господь Бог об’явив святому Пахомію, ким є той
незнайомець. Пахомій узяв Макарія за руку, завів до своєї келії,
подякував за такий святий приклад для монастиря і відпустив його назад у
пустелю.
Та попри своє боговгодне життя, Макарій, навіть уже як священик,
мусив боротися зі спокусами. Злі духи тривожили його, прибирали вигляд
різних чудовиськ, гуртом облягали його печеру, переслідуючи на кожному
кроці. Одного разу диявол хотів спокусити його до гріха гордости і почав
йому нашіптувати, щоб він ішов до Риму і там творив чуда. Преподобний
Макарій ліг у келії, витягнув ноги через поріг і сказав: “Так буду
лежати аж до вечора, а ви, чорти, якщо маєте силу, то витягніть мене, а
якщо не витягнете, то більше не побоюся вашої безсилої спокуси”. Іншого
разу він носив на собі два важкі мішки піску, щоб умертвляти тіло і не
дати спокусам приступити до себе. А якось святий просидів шість місяців
серед боліт і великих надокучливих комарів, які так скусали все його
тіло, що після повернення ніхто не міг його впізнати, бо виглядав як
прокажений.
Одного разу якийсь пустельник дав святому прегарне гроно
винограду. Святий, щоб погамувати почуття смаку, віддав виноград
монахові по-сусідству, а той – ще далі, так те гроно обійшло всі келії і
повернулося назад до святого Макарія. Ось так умертвляли себе слуги
Божі. І наділив Бог преподобного Макарія силою чинити чуда, проганяти
бісів і оздоровляти хворих. Привели до нього священика, котрому хвороба
(а був це рак) роз’їла цілу голову аж до костей. Святий Макарій не хотів
його зцілювати, бо той нещасний, перебуваючи у смертному гріху,
наважився служити Службу Божу, а зцілив його лиш тоді, коли той,
розкаявшись, прирік, що не посміє більше приступити до престолу як
священнослужитель. Один сліпець прийшов до келії святого, але не застав
його. Тоді узяв він пригорщу землі з келії, розробив слиною, помолився,
помазав собі очі і прозрів. А якось левиця принесла до святого мале
сліпе левеня, і преподобний оздоровив його, за що вдячна левиця принесла
йому овечу шкіру, а святий наказав німому звірові, щоб не робив шкоди
бідним людям.
За часів Луція, безбожного олександрійського лжевладики,
преподобний Макарій був на вигнанні разом зі святим Макарієм
Єгипетським. Слід ще додати, що ім’я Макарій означає “щасливий”. Помер
святий близько 396 р., а життя його описав Паладій, який три роки був
його учнем.
У той самий день
Святої дівиці Євфросинії
Свята Євфросинія, або Євфрасія, походила з Никомидії. В часі
переслідувань за Максиміяна її приведено було на суд; спочатку кати дуже
сильно побили святу дівицю, а потім віддали одному поганинові, щоб той
збезчестив її. Була вона тілом дуже гарна, однак ще гарніша чеснотами.
Бог вислухав її молитву і дозволив померти їй дівою. Поганин привів св.
Євфросинію до свого дому, а вона сказала йому, що знає таке зілля, яке
захищає від поранення мечем, і, пішовши на город, нарвала якихось трав,
загорнула ними свою шию і сказала: “Якщо не віриш, то візьми меч, удар
ним по моїй шиї з усієї сили, і пересвідчишся”. Поганин повірив і зробив
так, як вона сказала: голова святої дівиці від удару його меча впала на
землю.
Свята Євфросинія зробила це, без сумніву, за Божим натхненням, бо
інакше було б гріхом накладати на себе руки або когось іншого намовляти
до цього.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар