Преподобних Отців наших в Синаї і Раїті убитих
Тропар, гл. 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами
по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами
їх у мирі направ життя наше.
Кондак, гл. 2: Від слави світу втекли ви і до тихого
пристановища переставились кров'ю мучеництва і постів трудами увінчані,
тому й явились мучеників і преподобних співгромадянами.
Діялося це в пустелі, поблизу гори Синай, тієї самої, на якій
Мойсей розмовляв з Богом і де отримав скрижалі з десятьма Божими
заповідями. Серед дикої, скелястої пустелі, в обителі на горі Синай та в
іншій обителі, віддаленій двома днями дороги, в пустелі, званій Раїта,
проживало багато монахів відлюдників. Там пустинножителі провадили
ангельське життя, споживали лишень дикі плоди, а хліба не їли зовсім,
упродовж тижня молилися в своїх печерах, а в суботу ввечері сходилися до
спільної церкви, цілу ніч перебували в молитві, а в неділю, після
богослуження і святого причастя, поверталися до своїх печер. Близько 371
р. в один день на обидві обителі напали дикі сарацини й убили в них по
40 слуг Божих. Вела їх спрага золота, вони думали, що монахи мають
великі статки.
У пустелі Раїта наставником монахів був святий
Павло. Коли він довідався, що наближаються сарацини (було то поганське
плем’я, що жило в пустелі над Червоним морем), зібрав усю братію і
запалив їх гарячими словами до великого подвигу, до мученицької смерти.
“Ми кожного дня, – говорив він, – готуємося до смерти. А якщо Господь
Бог хоче нині звільнити нас з кайданів цього бідного життя, то чи маємо
сумувати і плакати? Ні, ми повинні тішитися і дякувати Богу. Тому
віддаймо себе Божій опіці і сміло чекаймо смерти!”
І серед
монахів панувала радість велика, що ось вони гідні будуть постраждати за
Христа, віддати душу за Нього й отримати вінець вічної слави. Сарацини
перелізли через високий мур, що оточував церкву, і першим убили старця
монаха Єремію, бо той не хотів їм показати настоятеля обителі. Тоді
святий Павло сам став перед ними і сказав: “Я той, за кого питаєте.
Золота і достатків у нас нема; усе майно наше – ось ця стара одежу”.
Розлючені погани схопили його і мучили цілу годину, стріляли в нього з
луків, а в кінці розтяли йому голову надвоє. Потім вдерлися до церкви і
вирізали всіх монахів, крім трьох, які чудом спаслися.
Та кара
Божа не довго дала чекати себе. Буря, яка піднялася в часі цього
злодійства, розбила кораблі поган-мучителів, що стояли при березі, а
мешканці поблизького міста Фаран напали на них і всіх вибили до одного.
Потім принесли з домів своїх дорогі одежі, укрили ними тіла св.
мучеників-монахів, і поховали в спільному гробі.
У п’ятому
столітті сарацини знову напали на обитель Синайскої гори. Ці події
описує святий Ніл. Погани вбили тоді багато монахів і їх наставника
Теодула. Так само звався і син святого Ніла, що прийшов з ним на гору
Синай, щоб прийняти монаше життя. Ніл під час нападу сарацин утік з
разом з іншими монахами, і цим врятували собі життя, а сина Теодула
погани забрали в полон і хотіли принести в жертву ден- ниці, котру
уважали за свого божка, та потім передумали і продали його в неволю до
міста Єлюзи. З допомогою мешканців міста Фаран монахів, що потрапили в
поганську неволю, звільнили. Теодула викупив єпископ Єлюзи і відпустив
на волю.
Друге мучеництво святих слуг Божих на горі Синай
відбулося також 14 січня і Церква того дня поминає пам’ять всіх
мучеників, убитих у тих пустелях.
Згідно з грецькими джерелами,
вже за імператора Диоклетіяна, близько 310 р., на горі Синай проживали
відлюдники, тоді-то вперше напали на них сарацини і всіх убили. Так кров
святих мучеників обильно зросила те місце, та попри все кількість
монахів, що тут, серед пустелі, каялися у своїх гріхах або
усамітнювалися в печерах, щоб уберегти себе від нагоди до гріха, зовсім
не зменшилась.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар