Святого рівноапостольного Аверкія, єпископа Єрапольського, чудотворця
Тропар Аверкія, глас 4: Істини проповідником, і чудотворцем
дивним показав ти себе,* батьком для сиріт, бадьорим заступником
духовного стада,* бісів острахом, обороняючи всіх від їхніх напастей,*
заступайся за тих, що взивають до тебе, Аверкіє, отче наш.* Моли Христа
Бога, щоб спас душі наші.
Кондак Аверкія, глас 8: Як священика превеликого, і рівного
Апостолам,* вся Церква вірних вшановує тебе, Аверкіє.* Ти ж її у
молитвах своїх, Блаженний,* зберігай непереможною, і непохитною та
нескверною проти всяких єресей,* як приснопам’ятний.
Святий Аверкій був третім єпископом Єраполя, міста, нині якого й
сліду нема. Коли святий Аверкій став управляти стадом своїм, то більша
частина мешканців міста була в поганстві. Святий владика, що ревно дбав
про славу Божу, одного разу вночі виважив двері до поганської божниці і
потрощив усіх ідолів. Погани, довідавшись про це, хотіли його вбити або
спалити живцем, та він сміливо вийшов до них і став їм голосити слово
Боже, а ще на очах усього натовпу оздоровив трьох біснуватих. Видиме
Боже чудо відкрило поганам очі, вони пізнали правду і наступного дня
святий Аверкій охрестив п’ятсот із них. Згодом він проповідував слово
Боже в Сирії, Киликії, Месопотамії, а, згідно з переданням, ще й у Римі,
за що отримав назву “рівноапостольний”. Науку свою скріпив він
численними чудесними оздоровленнями. Помер святий на сімдесят другому
році життя, близько 167 р. Пізніше його мощі було перенесено до
Царгорода.
У той самий день
Святих сімох отроків, що в Ефесі
Тропар Отроків, глас 8: Благочестя проповідників,* і тих, що
показують воскресіння померлих,* сім стовпів Церкви, отроків
всеблаженних піснями похвалімо.* Бо вони й через багато років нетлінні,
ніби зі сну вставши,* возвістили мертвих воскресіння.
Кондак Отроків, глас 4: Ти, що прославив на землі святих
Твоїх,* перед другим і страшним пришестям Твоїм, Христе,* преславним
воскресінням отроків, показав Ти воскресіння тим, що про нього не
знали,* нетлінні одежі й тіла показав,* і царя упевнив ти, щоб
викликував:* воістину є мертвих воскресіння.
Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн,
імператора-кровопивці Деція (249-251). Потоками лилася християнська
кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасали вогні, на яких
їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно
йшов на смерть заради свого Бога і Спасителя.
Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели
до нього на суд сімох юнаків із найзнаменитіших родин міста –
Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана і Маркела.
Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі
муки та смерть задля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір,
дав їм час подумати до свого повернення, він на кілька днів вирушав у
дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усі семеро юнаків
сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і
готувалися до мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха
купити хліба. Той, прийшовши з міста, сказав їм, що Децій уже повернувся
і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися до Бога, а
після молитви знеможені заснули.
Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід
до печери закидати каміннями, щоб святих мучеників заморити голодом.
Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що були християнами, за
тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день
смерти святих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж
її замурували.
Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство,
свята віра вийшла з катакомб; на місцях, де стояли поганські божниці,
тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгорода сидів
імператор Теодосій II.
Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість
поганства постали єресі; так, з аріянської єресі виникла інша, що
відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом в Ефесі був
Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному
міщанину на ім’я Адолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару
для овець, і велів рубати камінь з гори. А робітники під час праці
відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Брати
прокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А
помолившись, стали радитися, що їм робити, і вирішили скріпити себе
молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийняти вінок
мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що
діється в місті.
Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести; люди, що
ідуть назустріч, якось дивно вдягнені, й усі голосно вітають його
словами: “Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було: інші доми, інші
вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за
ніч в іншу землю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець
хліба, заплатив срібним грошем, а торговці оглядають гріш і дивуються,
бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди, оглядають юнака,
дивно одягненого й нікому невідомого; дивується й він, бо ж ще вчора
знав майже кожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого
знайомого – скрізь чужі люди. Повели юнака до старости міста, дали знати
і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки має старі гроші? А
той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає
його ім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати,
що він не при тямі, інші бачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти
святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. Тоді Ямвлих запитав:
“Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і тих, що
були з ним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог чудесним
способом показує і стверджує тайну воскресіння мертвих; усі поспішили до
печери, і там застали шістьох юнаків, що славили Господа, а ще знайшли
табличку, яку написали Теодор і Руфин.
Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти
силу Божу і поклонився святим мученикам, яких Бог через стільки років
пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припиняли молитися і через
кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церква
вшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор
наказав зробити сім срібних домовин і в них покласти тіла святих. Він
хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вони явилися йому і попросили
лишити їх у печері. Так і зробили.
Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато
церковних письменників згадують про це докладно. Західні письменники
згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімох юнаків, одягнених у тонкі
шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, і
сьогодні показують печеру сімоx сплячих святих.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар