Спогад про чудо, яке було в Колосах, що в Хонах, від архистратига Михаїла
Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиже, * молимо
тебе завжди ми, недостойні, * щоб ти своїми молитвами огородив нас *
покровом крил духовної твоєї слави, * охороняючи нас, що усильно
припадаємо і кличемо: * Від бід ізбави нас як чиноначальник вишніх сил.
Кондак, глас 2: Архистратиже Божий, служителю божественної
слави, * ангелів начальнику і людей наставнику, * корисного нам проси і
великої милости * як безплотних архистратиг.
У фригійських Колосах, біля Єраполя, тече ріка Ликос. У місцині,
що називається Хони (тобто лійка), та ріка впадає у кам’яну підземну
прірву, далі тече кілька кілометрів під землею, а потім знову виходить
на поверхню і впадає у ріку Меандер. Саме там, де вода впадає у кам’яну
прірву, колись стояв величавий Божий дім, посвячений пам’яті св.
архистратига Михаїла. Церква стояла над чудесним джерелом, яке потекло з
землі завдяки заступництву святого Михаїла, а пізніше, коли в тому краї
Боже слово проповідували євангелист Йоан і святий Филип та навчали
науки Христа Спасителя, то за їх молитвами вода в тому джерелі отримала
чудодійну силу оздоровляти хворих. Зі всіх околиць сходилися сюди люди,
шукаючи допомоги і порятунку. Це джерело повернуло здоров’я дочці одного
грека з Лаодикії, яка була не лишень хвора, але й від народження німа.
Дівчина напилася води з джерела і стала вголос величати Господа:
“Великий є Бог християнський”. Тоді вся її родина прийняла Христову
віру, а батько власним коштом звів тут церкву, присвятивши пам’яті
святого архистратига Михаїла.
Минуло сто, а може й більше років, і тут, при церкві, осів
молодий літами (кажуть, що мав лиш десять років) слуга Божий на ім’я
Архип. Він добровільно виконував обов’язки паламаря храму і прожив при
ньому шістдесят років. Його життя дивувало всіх, бо, при надзвичайному
смиренні та інших чеснотах, він постійно перебував у строгих постах і в
умертвленні тіла. Їжу він споживав зазвичай лиш один раз на тиждень, і
то ярину. Його постіль була вистелена терням. Уся його власність – дві
волосяниці; одну носив на собі, а другою накривався, коли відпочивав.
До церкви приходили численні вірні, щоб випросити у Господа для
себе всякої ласки. Погани задумали знищити цей храм, з тією метою вони
загатили ріку, так, що вода мусила б знайти собі нове русло, і то саме
попід церквою. Тоді вода неодмінно зруйнувала б Божий дім. Та Бог,
учинивши чудо, повернув води ріки проти течії, вода знайшла собі інше
русло, а церква залишилася стояти на славу Пресвятій Тройці і на честь
святого архистратига Михаїла. Тоді погани задумали інший підступ, вони
прокопали глибокий рів і пустили ним воду з двох гірських рік, Ликоса і
Куфа. Святий Архип бачив, як ревно трудилися слуги диявола – та святий
молився й уповав на Господа, що Він не дозволить, аби Його святиня впала
жертвою поганської затятости. Коли погани закінчили свою роботу і
пустили воду в нове русло, тоді Архип побачив те чудо, пам’ять якого
святкуємо нині. Враз перед ним явився в людській постаті святий
архистратиг Михаїл, весь у неземному світлі, і на його знак вода вийшла з
нового русла і понеслась до прірви у скелі, і там зникала. Тоді святий
Михаїл перехрестив те місце, а сам на очах святого Архипа вознісся на
небо. Усі вірні, що зібралися в церкві на молитву, прославляли Господа і
підносили славу Його Імени. Це місце люди стали називати Хони; а до
цього воно називалося Колоси. Святий Архип помер свято при церкві. Не
відомо, коли сталося це чудо, однак це було ще тоді, коли погани мали
силу і владу. Перші описи цієї чудесної події походять восьмого
століття.
У той самий день
Святого мученика Євдоксія
У часи мучителя християн імператора Диоклетіяна поблизу Мелитини,
у Вірменії, жив славний лицар воєвода Євдоксій, ревний християнин.
Жінка його називалася Василина. Бог поблагословив їх діточками, мав
також Євдоксій і щирих приятелів, серед них двоє були найближчі його
серцю, обоє були вірними послідовниками Христа Спасителя, і називалися
вони Зенон та Макарій.
Коли ж почалося жорстоке переслідування християн, то Євдоксій, за
прикладом інших, переховувався з родиною, щоб дочекатися ліпшого часу.
Та погани видали його намісникові того краю, і той послав військо, щоб
Євдоксія схопити і привести на суд до Мелитини. Посеред пустелі воїни
зустріли якогось бідно одягненого чоловіка і питають його:
“Чи ти часом не знаєш Євдоксія?”
“Знаю, – каже чоловік, – зайдіть до мене до хати, пригощайтеся,
що Бог послав, а потім я покажу вам того, кого шукаєте!” Підкріпилися
воїни тим, що було, а тоді чоловік той каже: “Ви шукаєте Євдоксія, тож
знайте – це я!” І став готуватися в дорогу, одягнув свої найкращі
військові обладунки, попрощався з дружиною, дав останню науку дітям,
попросив, щоб вони завжди вірно служили Богу, благословив їх – і ось вже
був готовий вирушати в дорогу.
Заплакала жінка, залебеділи діточки, і навіть у вояків
зворушилися серця, дарма, що тверді. Тоді вони вирішили, що не
забиратимуть його з собою, а скажуть, що не знайшли, а він нехай
сховається краще. Та Євдоксій не хотів на те пристати, бо християнинові
не вільно самому брехати та інших до брехні доводити – хоч би довелося
за правду і голову покласти. Тож пустилися вони в дорогу, а Василина й
обидва приятелі святого слуги Божого пішли за ними.
Намісник привітав Євдоксія дуже чемно і запросив його до себе,
щоб разом, згідно з наказом імператора, принести жертву поганським
божкам. На те святий Євдоксій відповів, що він є християнин і знає лиш
одного Бога, у Пресвятій Тройці єдиного, і лиш Йому він служить.
Намісник тоді сказав, що той, хто не слухає царського наказу, не гідний
бути його воїном. А Євдоксій зняв із себе пояс, як відзнаку своєї
високої влади, і передав його намісникові. За його прикладом пішло
багато інших воїнів, тоді розлючений мучитель наказав покласти святого
Євдоксія на землю і бити жилами, а потім повісити стрімголов і
проколювати гострим залізом. Під кінець велів кинути святого мученика до
в’язниці, а сам доніс про все імператорові. Імператор наказав Євдоксія
віддати на найтяжчі муки, а потім убити.
Святий, як правдивий воїн Христовий, молився вголос і славив
Господа, який дозволив йому терпіти за святу віру. А коли святого
Євдоксія вели на смерть, то він не припиняв молитися, а Зенону, своєму
приятелеві, що поспішав за ним, сказав: “Не плач, бо не розлучить нас
Господь, слугами якого ми є, і в одному човні ми дістанемося до берегів
вічного життя”.
Почувши ці слова, Зинон став голосно прославляти Ісуса Христа, і
розлючений намісник наказав стяти його мечем, так, що святий мученик
Зинон помер ще швидше, як святий Євдоксій. А він сам з молитвою на
вустах нахилив свою голову під меч. Тіло святого мученика Василина
поховала на місці, що звалося Амимна. За це її також було поставлено на
суд, але намісник не хотів судити жінок і відпустив її на волю. Через
кілька днів мученицьку смерть прийняв і другий приятель святого
Євдоксія, Макарій. Сталося те близько 280 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар