Святого мученика Маманта
Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Мамант, * у
стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, *
мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і демонів
зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші.
Кондак мученика, глас 3: Жезлом, від Бога тобі даним,
святий,* ти пас людей своїх на пасовиськах життєдайних.* Звірів же
невидимих і невгамовних скинув ти під ноги* тих, що тебе оспівують.* Бо
всі вони мають тебе за ревного заступника в бідах, Маманте.
У Пафлагонській землі жив багатий, славного і дуже знатного роду
християнин на ім’я Теодот. Його жінка називалася Руфина. Коли в тому
краї почали переслідувати християн, то староста наказав ув’язнити
Теодота і відіслав його до Кесарії Кападокійської до правителя Фавста, а
той замкнув слугу Божого у в’язниці аж до суду самого імператора.
Руфина, як добра жінка, добровільно пішла за своїм чоловіком і тут, у
в’язниці, Бог дав їй сина. Однак у день своїх уродин дитина залишилася
сиротою, бо прийшла на світ через кілька годин після смерти батька, і
того ж таки дня померла мати. Вони обоє, як ісповідники Христової віри,
отримали вічну небесну нагороду.
Знайшлася одна благочестива жінка християнка на ім’я Аммія, яка
поховала тіла святих ісповідників, а дитину взяла до себе. Хлопцеві
виповнилося п’ятнадцять років, коли за імператора Авреліяна знову почали
жорстоко переслідувати християн. Тоді навіть дітей, що ходили до школи,
змушували приносити жертви божкам. Мамант ходив до школи, і цей час,
коли християн переслідували, публічно визнавав Христа Спасителя. За це
правитель Кесарії Демокрит казав його ув’язнити, а що хлопець походив зі
славного роду, то мучитель не мав права сам його судити, тому він
відіслав його до імператора, який тоді перебував у Киликії.
Лютий імператор не відав про милосерця, він, не зважаючи на
молодий вік Маманта, наказав його немилосердно бити і палити свічками.
Юнак переніс усе це радісно задля Імени Ісуса Христа, а Той звільнив
його з рук мучителів. Мамант знайшов собі печеру в одній горі серед
пустелі, в Кесарії, і тут посвятив себе самітницькому життю. Його
чесноти були такі великі, що Бог дав йому незвичайну силу приручати
диких звірів, а ті без страху приходили до нього, лизали йому руки, а
дикі кози прибігали до його печери, щоб він їх подоїв. Святий юнак
побудував невеличку каплицю, а слава про його святе життя привела до
нього кількох людей, що, за його прикладом, хотіли посвятити своє життя
служінню Богові. І жили вони у безнастанних молитвах та постах.
Та погани донесли про них Олександрові, правителеві Кападокії, а
той послав вояків, щоб схопити святого Маманта. Вояки не знали святого, і
коли побачили його біля печери, то запитали, чи він не знає, де тут
живе пустельник Мамант? А святий запросив їх до печери, пригостив сиром і
молоком, а потім сказав, що він і є той, кого вони шукають, та пішов з
ними на суд. На судилище збіглося багато поган, аби побачити того, як
вони казали, чарівника, що не боїться диких звірів. Мамант вголос
прославляв Христа Спасителя, і з молитвою на вустах пішов на нові тяжкі
муки. Умираючого його християни перенесли за місто, де в одній з печер
святий мученик віддав Богу свого духа. У тій же печері вірні і поховали
його. Сталося те близько 275 р.
Мощі святого прославилися багатьма чудесними оздоровленнями, а
почитання його пам’яти почалося зразу ж після його смерти. Коли Юліян
Відступник не був ще явним поганином, і ще не обійняв царський трон, то
разом зі своїм братом Галлом (обидва виховувалися в Кападокії, поблизу
Кесарії) вони прикрашали гроби Христових мучеників, а над гробом святого
Маманта задумали звести величну церкву.
Попри перепони, які чинив Юліян, що лиш про людське око вдавав зі
себе християнина, як розповідає про це святий Григорій Богослов, церкву
таки було побудовано. Саме в ній святий Василій виголосив проповідь на
честь святого мученика Маманта. Імператор Лев (457-474) після страшної
пожежі, що тривала, як кажуть, аж шість місяців і знищила весь Царгород,
звів на честь святого мученика Маманта храм. Христова Церква і сьогодні
прославляє святого мученика, який за життя “мав лиш мішок та палицю і
мешкав під голим небом” (св. Василія Великий), та натомість після смерти
він утішається небесною славою.
У той самий день
Святого Йоана Посника, патріярха Царгородського
Тропар преподобного, глас 4: Правилом віри і образом
лагідности, * учителем повздержности * явила Тебе Твоєму стаду всіх
речей істина. * Ради цього придбав Ти смиренням високе, * убогістю –
багате, * отче, священноначальнику Йоане, * Моли Христа Бога, щоб
спаслися душі наші.
Кондак преподобного, глас 3: Божественною посудиною
стриманості,* скарбом благочестя, який неможливо викрасти,* показав ти
себе, Йоане блаженний,* бездоганно прожив життя своє,* збагативши
потребуючих милостинею, отче преподобний.* Моли Христа Бога, щоб дарував
нам велику милість.
Святий Йоан народився у Царгороді в побожній ремісничій родині.
Вже з молодих літ він відзначився надзвичайним благочестям і милосердям
до бідних. Пізніше він запізнався з одним монахом і почав жити на самоті
у таких строгих постах, що його стали називати “Посник”. Висвячений на
священика, він цілковито посвятив себе служінню хворим і бідним. Навіть
коли, за волею народу, він став патріярхом Царгорода, то жодним чином не
змінив свого життя. Цілими днями святий Йоан перебував на молитві, спав
дуже коротко, і то сидячи.
Бог наділив його даром творити чуда і
провіщати майбутнє. Так, згідно з переказом, Господь лиш завдяки його
молитвам зупинив пошесть, що косила кожного десятого мешканця Царгорода.
Одному сліпому святий Йоан Іменем Ісуса повернув зір, а своїми
молитвами прогнав з нього дияволи. Помер святий близько 595 р. Жив він у
такій убогості, що коли після його смерти імператор прийшов поклонитися
його мощам, то побачив, що весь його маєток складався з простого ліжка,
полотняної сорочки і верхньої ряси.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар