Святих мучеників Прокла та Іларія
Тропар, глас 2: Ангели з неба зійшли, здивувашись,*
святі, вашим стражданням,* як ви у плоті невидимого ворога подолали* і
вбили його зброєю хресною.* Моліться й за нас, Прокле й Іларіє,* щоб
перемогли ми ворогів і спасли душі наші.
Кондак, глас 4: Як ранкова зоря, засяяло мучеників Прокла
й Іларія чесне страждання,* осяюючи нас світлом чудес.* Тому й
святкуємо вашу пам’ять* – Христа моліть, щоб спас душі наші.
Обидва святі мученики були родом з міста Калипти, поблизу Анкиру.
Коли в ті околиці прибув імператор Траян, що наказав мучити Христових
ісповідників, то поставили перед ним Прокла, звинувативши його в тому,
що він не хоче приносити жертви божкам. Траян віддав його в руки
жорстокого мучителя Максима. Святий Прокл переніс страшне бичування,
потім його прив’язали до коней і гнали їх так до Калипти. Тут святого
продовжили мучити. Гаками шматували тіло, боки, плечі і живіт припікали
свічками, а під кінець прив’язали до дерева і вбили стрілами. Сталося це
12 липня 106 р.
Коли святого Прокла вели на смерть, то дорогою приступив до нього
юнак на ім’я Іларій, що доводився йому братаничем, і дав святому
мученикові християнський поцілунок. Сторожа схопила Іларія, закувала в
кайдани і наступного дня поставила на суд перед Максимом. Той наказав
святого Іларія жорстоко побити, а потім вивести за місто і там стяти
йому голову. Кати прив’язали до ніг святого юнака мотузку і волокли його
через усе місто аж до місця страти, де він нахилив голову під гострий
меч. Тіла святих мучеників Прокла та Іларія християни благочестиво
поховали.
У той самий день
Преподобного Михаїла Малеїна
Тропар, глас 8: На духовних крилах до споглядання Бога
піднісся ти,* марноту світу залишив, Блаженний.* Зненавидівши тілесні
думки,* мудрість з висот отримав, як жити з Богом,* і всім приклад собою
показав, кажучи:* Добре воно з Богом жити, Михаїле преподобний.
Кондак, глас 2: Тілесний тягар облегшив ти ділами,*
душевну ж легкість окрилив ти просвіченням, Михаїле,* і став ти обителлю
для Тройці.* Споглядаючи її ясно, Блаженний,* молися неустанно за всіх
нас.
У житії преподобного Атанасія Атонського ми розповідали, що
ігумен Кименського монастиря взяв його зі собою і постриг у своїй
обителі на монаха. Тим ігуменом був Михаїл, стрий Никифора Фоки, який
згодом став імператором. Преподобний Михаїл осягнув надзвичайну
досконалість у монашому житті. Кименський монастир містився поблизу
Атону, на горі Малеїн, звідси й пішло його ім’я – преподобний Михаїл
Малеїн. Доживши до глибокої старости, він хотів передати ігуменство
преподобному Атанасію, але той пішов у печери, бо не вважав себе гідним
цього уряду. І так преподобний Михаїл мусив залишатися ігуменом аж до
смерти. Помер побожно близько 963 р.
У той самий день
Святої мучениці Марії Голендухи
Голендуха – перське ім’я, яке свята Марія носила до хрещення.
Жила вона в Персії в часи царя Хозроя I. Молода, з дуже знаменитого
роду, вона вийшла заміж за одного чарівника. Та невдовзі Бог дав їй
ласку пізнати Христову віру і вона прийняла святе хрещення, хоч знала,
що лютий цар немилосердно гнобить і мордує християн. Після хрещення
Марія, таке вона прийняла нове ім’я, провадила святе життя у молитві і
постах. Чоловік, довідавшись, що вона прийняла християнську віру, став
її бити та зневажати, і врешті-решт оскаржив дружину перед царем. Святу
Марію в оковах кинули до в’язниці, де вона промучилася аж вісімнадцять
років.
Наступником Хозроя став Ормисдас. За його правління грецький
посланець при його дворі, на ім’я Аристовул, потай часто навідував святу
мученицю. Він дав їй псалтир, який для святої Марії став джерелом
великої втіхи. Але коли Аристовул від’їхав до Греції, поганські волхви
нагадали цареві, що у в’язниці сидить одна християнка, і цар віддав
Марію у їхні руки. Кожного дня вони виводили святу мученицю на публічне
місце і жорстоко мучили:морили голодом, обпалювали її голову вогнем,
шматували залізом тіло, та Марія все це стійко переносила, а Господь Бог
у тих муках прославив її численними чудами. Таке повільне і страшне
катування тривало аж до смерти царя Ормисдаса.
Коли на престолі сів Хозрой II, якому грецький імператор Маврикій
(582-602) допоміг повернути собі престол, з якого його прогнали
бунтівники, тоді в Персії на якийсь час гоніння християн припинилося.
Марія вийшла на волю із знаками пережитих мук на лиці й усім тілі.
Святий Домитіян, свояк імператора, якого було вислано з посольством до
Персії, дивувався мужності і витривалості святої Марії у Христовій вірі.
Свята Марія пішла до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям,
зупиняючись дорогою в монастирях. Коли вона прийшла до Єраполя
Сирійського, то там занедужала. Мучениця прийняла з рук єпископа Стефана
святі Тайни, розповіла йому про своє життя і, повна заслуг перед Богом,
задля якого так страждала, померла близько 605 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар