Святих 40 мучеників, замучених у Севастійському озері
Тропар, глас 1: Страстоносці всечеснії, сорок Христових воїнів, непохитні лицарі,* ви, що
перейшли крізь вогонь і воду,* стали співгромадянами ангелів.* З ними же моліться Христові за
тих, що з вірою вас хвалять:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас вінчав,*
слава Тому, що через вас подай всім зцілення.
Кондак, глас 6: Все воїнство світу покинувши,* на небесах ви до Владики прилучилися,
сорок страстотерпців Господніх:* крізь вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли
ви славу з небес і вінців множество.
Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним ворогом імператора Костянтина
Великого. Знаючи, що Костянтин є оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн,
прогнав усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив, заборонив
християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне переслідування вірних. У місті
Севастії, в Малій Вірменії, стояв дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за
правління імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки цього легіону, а
служили в ньому самі християни, під час війни з галами своєю молитвою і відвагою причинилися до
славної перемоги римського війська над ворогом.
Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був поганин Агриколай. А коли наказ
Ліцинія, щоб усі покланялися поганським божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих
вояків того легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться ідолам. Їхній
славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій Великий, Григорій Ниський (його брат),
Єфрем, Гавдентій; про мучеництво вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом
того, як з давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині почитає їх
пам’ять окремою службою.
Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна сила не відлучить їх від Христа
Спасителя, то він наказав цих сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і
пообіцяв свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на суді та співали
псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали свідчення найбільшої відваги й найбільшої
любови до свого Спасителя. Їх знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони
до небесного Отця і просили: “Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди, любови і
справедливости.
Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед вельможею стало 40 славних,
безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства
та ще більші почесті, аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не знав
він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть – це дорога до найбільшої
слави, до найбільшого багатства, до вічної нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки,
всякого щастя і любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану муку.
Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї панували сильні північні вітри.
Мучитель наказав усіх 40 мучеників тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких
було напалено, щоб цим ще більше спокусити святих воїнів.
Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у своїй похвальній бесіді святим
40 мученикам, “на морозі тіло від охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить,
зуби починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль проймає аж до костей,
тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там здається, немов би вогонь усе спалив – і
поволі наступає смерть”. А святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в
ополонки і голосно молилися: “О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з себе цю одежу смертного
тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля
нас ходив обдертий і нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан? Холод
нестерпний, але натомість є вічне небо; за одну ніч страшних мук ми осягнемо щасливу вічність.
Інші умирають через свої злочини, а ми вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові!
Коли ж умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”.
І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над дияволом, щоб не зменшилося це
число сорок, освячене постом Мойсея, Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви.
Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а там, в озері, святі мученики у
нестерпних муках моляться Богу, і щораз тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі
відходити, бо людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне дух, хоч і
диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав перемогу злий дух; один з них, що був
уже так близько до неба і нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до
теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і страх проймає його.
Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там Христос Спаситель возноситься видимо, а Його
ангели кладуть на голови святих мучеників вінці, як сонце ясні.
“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і
стрибнув у воду на місце відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число,
знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч. Вранці, за наказом
мучителя, святих витягнули, вже майже без життя, молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб
відвезти їх на спалення. Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож
кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться божкам. До його бездушного
тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і гірко заплакала. Плач її не через те, що син
перетерпів таку муку, а через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала
його Богові; бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на землі страждання. А сльоза
матері чудо діє; відкрилися очі Мелитона, усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його
вже спішить до Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе його тіло
на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись возстало на вічну славу. І спалено було
їх тіла, щоб сповнилося слово Святого Письма: “…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на
простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та через три дні святі
мученики явилися єпископові Петрові і показали місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ
зі священиками, і ясна зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть
мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо сьогодні. За словами
святого Григорія Ниського, три дні і три ночі стояли вони у воді; святий Василій, однак,
говорить лиш про одну ніч. Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила
його мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті. Також і Кесарія
Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні
домовини, а в Царгороді на честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву.
Імена святих 40 мучеників такі: 1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4) Мелитон, 5) Дометіян, 6)
Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр, 10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент,
14) Іліян, 15) Екдикій, 16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій,
22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27) Євтихій, 28) Євтих, 29)
Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай, 33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій,
37) Ісихій, 38) Гай, 39) Гордіян, 40) Леонтій.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня
впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар