ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 5 травня 2016 р.

05.05.2016р. Б. / Преподобного Теодора Сикеота, Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента та преподобного Віталія Монаха

Житіє преподобного отця нашого Теодора Сикеота
 
Тропар Теодора, глас 2: Ти був знаний, як освячений від пелен,* і сповнений благодаті,* чудесами світ просвітив ти,* і відігнав множество демонів,* священнотворче Теодоре,* тому за нас молися Господеві. 

Кондак Теодора, глас 3: Як на вогняну колісницю піднявся ти добрими ділами, Богоносний,* увійшов ти у небесні оселі,* і жив ти мов Ангел з людьми,* і як людина з Ангелами радієш.* Тому виявився ти божественним вмістилищем чудес,* Теодоре преподобний. 

Святий Теодор народився в селі Сикея, в Галатії (провінція в Малій Азії). Його батько називався Косма, а мати Марія. В домі його матері жила бабця (мати Марії) Елпідія, тітка Деспенія, а також старий побожний кухар Стефан. Уже з дитинства Теодор відзначався великим благочестям. Мати хотіла віддати сина до царського двору, де згодом він міг вступити до війська і заслужити високе становище, та що іншого прагнув її молодий син, якого понад усе тягнуло до церкви і до молитви. А прикладом йому був старий Стефан, який вірно служив Богові, строго постив і не пропускав жодного богослуження. Теодор, ще майже дитина, почав утримуватися від страв і вночі ходив за місто до церкви святого Георгія, якого особливо почитав і який упродовж усього життя в чудесний спосіб опікувався преподобним Теодором. 

Коли Теодору виповнилося 14 років, він покинув материнський дім і став жити в печері при церкві святого Георгія, де цілковито віддався молитві і постам. Стара Елпідія і Влатта, його молодша сестра, приносили йому хліб та овочі, однак він усе це залишав перед печерою для бідних перехожих, а сам лиш один раз на день, після заходу сонця, підкріплявся куснем хліба, а у великі свята їв трохи вареної ярини. 

Коли до його печери стали навідуватися люди, він сховався в іншій, нікому невідомій печері, а вхід заклав камінням. Один диякон приносив йому хліб, і так упродовж двох років ніхто не знав, де подівся молодий пустельник. Лиш через два роки диякон, бачачи біль його матері і родичів, відкрив їм місце перебування преподобного Теодора. Усі стали його просити, щоб він повернувся до дому матері, та юнак не хотів уже вертатися у світ і замешкав у своїй першій печері, при церкві святого Георгія. Коли йому виповнилося 18 років, Теодосій, єпископ Анастасіополя, визнав його гідним священства і, попри молодий вік, висвятив його на єрея. 

Теодор уже як священик пішов до Єрусалиму поклонитися святим місцям, а потім відвідав у пустелі монастирі, придивився до життя затворників, і в Хозевитськім монастирі прийняв чернечий постриг. Провівши тут якийсь час, святий повернувся до своєї печери поблизу Сикеї.

Недалеко від нього Елпідія побудувала монастирець і жила там з Влаттою і Деспенією, але невдовзі ці дві невісти померли у великій святості. Разом з преподобним Теодором пустельне життя провадили його два учні, Епіфаній і Філумен. І життя те було так угодне Богу, що Він наділив святого Теодора ласкою і силою творити чуда, а люди так вірили в силу святого, що брали землю з його печери і, змішуючи зі стравою, давали споживати хворим. 

І справді, подвиги святого Теодора були дуже великі. Він велів зробити для себе велику залізну клітку без даху і, наклавши собі на руки, ноги і шию тяжкі кайдани, більшу частину року прожив у тій клітці, майже весь час стоячи на ногах, у дощ, спеку і в найбільші морози. Упродовж усього Великого посту він не їв хліба, і лишень у неділю споживав корінці. Тож молитва його була вгодна Богу і помічна людям. З усіх сторін приходили до нього прокажені, і він їх зцілював. 

Тимчасом у великій святості померла Елпідія, а невдовзі і його матір Марія, яка залишила йому великі статки, та він про них навіть не думав, а цілий тиждень перебув в гарячих молитвах, жертвуючи їх за душу покійної матері. Дуже багато грішників, спостерігаючи його життя, каялися і наверталися на дорогу чесноти. Численні учні горнулися до нього, і він приневолений був побудувати для них монастир, названий Сикеотським, з якого згодом вийшло багато світил св. Церкви. При монастирі він звів церкву святого Михаїла, а пізніше і другу – святих Сергія і Вакха. 

Святий Теодор побував у Єрусалимі і вдруге, тут, на прохання патріярха, він випросив у Господа дощу, бо страшна посуха нищила всі земні плоди і народові загрожував голод. Невдовзі після повернення святого його монастир відвідав воєвода Маврикій. Святий Теодор провістив йому, що він невдовзі стане імператором. Так і сталося, а вдячний імператор наказав кожного року посилати до Сикеотського монастиря 600 мір пшениці для роздачі бідним і прочанам. 

Коли помер Тимотей, єпископ Анастасіополя, на його місце було вибрано святого Теодора. Новий пастир з великою любов’ю управляв своїм духовним стадом. Випало йому ще третій раз відвідати святі місця Єрусалиму, і тоді він вирішив сховатися від світу і вступити до лаври святого Сави. Та коли святий молився, явився йому святий Георгій і велів йому повертатися до Анастасіополя. Упродовж 11 років він був єпископом, та прийшов час, коли дехто став ворогувати проти нього, навіть хотіли його отруїти, однак Бог учинив так, що отрута не нашкодила йому. Тоді він став просити свого митрополита з Анкирії, патріярха Киріяка та імператора Маврикія і вони дозволили йому передати владицтво кому іншому та повернутися до монастиря. 

Двічі святий був у Царгороді, де його приймали з великою почестю, а він чинив багато чуд: повертав сліпим зір, зцілював прокажених і за всіх молився Богу. Преподобний Теодор провістив скору смерть святому патріярхові Томі, а ще нещастя, які мали нависнути над Христовою Церквою. 

Перед смертю явився йому святий Георгій і об’явив, коли прийде час стати йому перед Богом Сотворителем нашим. Святий Теодор сказав братам монахам про день своєї смерти і в глибокій старості помер після Великодніх свят, 22 квітня 612 р. 

У той самий день
Святих апостолів Натанаїла, Луки і Климента
 
Про святого Натанаїла читаємо в Євангелії від Йоана (1, 45-49): “Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» 

Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися». Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів»”. Інші свв. євангелисти не згадують про Натанаїла; після Филипа в списку апостолів завжди ставлять Вартоломея. Деякі церковні письменники вважають, що Натанаїл і Вартоломей це одна і та сама особа – Натанаїл Вар Толомей, тобто Натанаїл син Толомея. На думку святого Августина і святого Григорія Великого, Натанаїл належав до числа 70 учнів. Крім євангелиста Йоана, більше ніхто не згадує про Натанаїла. Та однак свідчення його святости вийшло з уст самого Спасителя. 

Святого Луку (Лукія) не слід плутати зі святим євангелистом Лукою, пам’ять якого вшановуємо 18 жовтня. Про Луку (Лукія) пише апостол Павло: “Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі” (Рим. 16, 21). Був він єпископом Лаодікеї. 

Святий Климент, один з 70 учнів, був єпископом в Сардах. Усі вони своє душпастирство запечатали мученицькою смертю. 

У той самий день
Житіє преподобного Віталія Монаха
 
У місті Газі жив у монастирі благочестивий, вимучений чуванням, молитвою і постом монах, що звався Віталій. А коли йому виповнилося 60 років, пішов він до Олександрії і там працював як звичайний робітник. Ночами молитвами і словом Божим навертав він грішних жінок, які провадили облудне життя. І пішла зла слава про нього; люди почали його обмовляти і оскаржили перед патріярхом Йоаном Милостивим, однак той не йняв віри наклепникам. А тим, які публічно ганьбили Віталія, відповідав: “Що хочете? Ніхто з вас не відповість за мене перед судом Бога!” 

Не раз преподобний Віталій зносив і побої, бо всі були певні, що він великий грішник. Коли ж святий помер, його знайшли клячучого на колінах, а в руках тримав він шматок паперу, на якому було написано: “Мужі Олександрії, не судіть нікого завчасу, а суд же залиште Господу Богу!” 

Коли поширилася вістка про смерть святого Віталія, прийшло велике число тих жінок, яких він вирвав з пут гріха і спровадив на дорогу праведности. Вони плакали і розповідали, як святий цілими ночами перебував з ними на молитві і забороняв їм говорити, що відвідував їх задля їх душевного добра. Тіло його поховав святий патріярх Йоан серед великого плачу зібраного народу, який своїм неправим судом так боляче кривдив преподобного Віталія. Помер він після 609 року. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар