Житіє во святих отця нашого та ісповідника Мартина, папи Римського
Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя
учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв богонатхненна
прикрасо, Мартине премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко
духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Церква
вшановує нині пам’ять великого ісповідника і святого мученика папу
Мартина, життя і страждання якого є немов би дорогим бісером серед усіх
страждань, що Церква Христова впродовж багатьох століть мусила
перетерпіти. А якщо, читаючи це житіє, ми мимоволі відчуємо, що на наші
очі навертаються сльози, нехай ці сльози стануть гарячою молитвою до
святого Мартина, щоб за його заступництвом Церква Христова зажила
спокійним життям, а кров її вірних щоб не лилася по всіх усюдах, так, як
лилася вона віками. Та нехай на все буде воля Отця небесного.
Кондак Мартинові, глас 4: Священними ісповіданнями
прикрасився і завершив життя як мученик, на небеса піднявся ти, Мартине
мудрий, і вінцем нев’янучим від Бога був ти вінчаний. Тому святу твою
пам’ять звершуємо, кличучи: пом’яни нас, Священноблаженний, стоячи перед
Христом.
Святий Мартин народився в місті Тоді, в Тосканії (Італія). Його
батько називався Фабрикій. Молодий Мартин відзначався великими
здібностями, всі провіщали йому прекрасне майбутнє, та він шукав
найбільшої мудрости, шукав Ісуса і прагнув лиш Йому служити. Він подався
до Риму і тут став дияконом, а потім священиком. Він двічі був папським
нунцієм (послом) при імператорському дворі в Царгороді. А коли помер
папа Теодор I (642-649), його наступником одноголосно вибрано святого
Мартина.
На Сході вже тривалий час ширилася єресь монотелітів, тобто тих,
які вчили, що в Ісусі Христі була лишень одна воля і одна дія (енергія).
Прибічником єретиків був імператор Конста, проклятий Юда-зрадник святої
Церкви, їх прихильником був також безбожний Царгородський патріярх
Павло. В житії святого ісповідника Максима (21 січня) ми вже описували
тяжкі часи переслідувань, які пережила тоді Христова Церква. Папа
Мартин, за порадою святого Максима, скликав до Риму помісний собор, на
який прибули 150 єпископів. Собор кинув анатему на Павла і всіх
єретиків.
Розлючений імператор Конста вислав до Риму свого полководця
Олімпа, щоб той ув’язнив святого Мартина або вбив, якщо б йому це
вдалося, бо знав, що народ усією душею обстоював папу, доброта і
святість життя якого прихилила до нього серця всіх вірних. Олімп прибув
до Риму, однак зрозумів, що схопити святого Мартина йому не вдасться.
Тоді він підкупив одного молодого безбожника, щоб той підступно вбив
святого. Була це ніч Христового Різдва. Святий Мартин в церкві, при
престолі, молився до новонародженого Дитяти, щоб Божий мир осяяв увесь
світ. У цей час безбожний убивця потай, з ножем у руках, наблизився до
святого, йому байдуже було те, що діялося в храмі, його не стримало й
те, що його жертва – намісник Христа, видимий глава Христової Церкви.
Та, однак, є ще Бог і Його тверда рука. Бо коли убивця-душогубець
ось-ось уже мав сповнити страшний злочин, як нараз сліпота спала на
його очі. Він осліп. Переляканий Олімп, боячись, щоб народ його не
пошматував, утік з Риму, а невдовзі загинув на Сицилії у війні з
сарацинами. Але імператор Конста конче хотів досягти свого; замість
Олімпа він вислав до Італії іншого посіпаку, Теодора Каліопу, і дав йому
до помочі свого слугу, Теодора Пелюруса, чоловіка, готового на
будь-який злочин. Використовуючи зраду, підступи і військову силу вони
ув’язнили святого Мартина. Народ хотів відбити свого пастиря, та папа
сам спротивився цьому. Він так гаряче бажав страждати за Христа! Багато
хто з духовенства хотіли їхати з ним, але і цього також він не дозволив,
лишень шість осіб залишилося з ним. У червні 652 р. святого посадили на
корабель і повезли на Сицилію, потім возили по різних островах, а
дорогою зневажали його і обходилися з найвищим достойником святої
Церкви, як з найостаннішим злочинцем. На острові Наксос його тримали під
сторожею цілий рік.
Звідти святого повезли до Царгорода, де його мали звинуватити в
бунті проти імператора і в змові з ворогами держави. Дорогою святого
слугу слуг Божих мучили вже просто по-звірячому, а прибувши до
Царгорода, зразу ж кинули до темної в’язниці, де немилосердно знущалися з
нього, хоч він був уже так ослаб, що сам не міг і кроку ступити. Аж 93
дні страждав там святий Мартин, і щойно після того поставили його перед
судом суддів запроданців. До суду його мусили занести, бо сам уже не мав
сили йти. Викликали підкуплених свідків, вояків, і веліли їм присягати.
Тоді папа став просити суддів: “Іменем Божим молю вас, не дозвольте їм
присягати, нехай кажуть, що хочуть, та без присяги, а ви робіть зі мною,
що хочете, але фальшивою присягою не дозвольте їм погубити свої душі!”
Та безбожні лжесудді стали кричати: “Ми знаємо, що робимо, таж ми
християни!”
“Дав би Бог, щоб так було!” – відповів святий Мартин.
Після того святого винесли на подвір’я, сторожа оточила його, а
сам імператор спостерігав, як безбожні і дикі воїни били і зневажали
слугу Божого, і то так жорстоко, що аж народ став хвилюватися. З нього
здерли весь одяг, крім свити, котру геть чисто пошматували. Пояс і шию
його закували в грубі кайдани і побитого й опльованого кинули до
в’язниці, де сиділи найбільші злочинці, злодії та вбивці, а волокли його
так, що своєю кров’ю він зросив усі сходи.
Наступного дня імператор відвідав лжепатріярха Павла, що саме
лежав на смертній постелі. Дарма, що єретик, а таки злякався він гніву
Божого і просив імператора, щоб той уже не переслідував святого Мартина.
Та не зміг він зворушити серця злобного святотатника. Через чотири
місяці папу заслано було до Херсону, куди прибув він 13 травня 655 р.
Тут страждав він від холоду і голоду. У Римі всі наче забули про нього.
Тяжко там велося святому, якщо він писав з Херсону так: “Я дякую Богу,
що в премудрості своїй дозволяє мені страждати. У цій стороні така
нужда, що люди говорять про хліб, але не бачать його. Живемо серед
поган, які не мають жодного, навіть природного милосердя. І допомоги
нема ніякої. Мене дивує, що всі так залишилися без жодного почуття до
мене, що всі мене забули, що їм байдуже живу я чи ні. Однак я за всіх
молюся Богові, щоб Він усіх вас тримав у святій вірі. Про моє нужденне і
грішне тіло подбає Господь, як буде Йому вгодно. Я надіюся на Його
милосердя, що вже невдовзі закінчу це життя, а Він дасть мені ласку
завжди чинити Його волю!”
Так страждав за правду Христовий намісник. Але Бог уже готував
йому вічну нагороду – його страждання вже скоро мали закінчитися. 16
вересня 655 р. він помер, забутий усіма, перенісши тяжкі страждання, та
за це не позбавлений Божої ласки. Тіло його поховано в Херсоні, а Бог
прославив святі мощі численними чудами. Опісля їх перевезено до
Царгорода, потім до Риму, де спочивають до нині в церкві Сан Мартіно ді
Монті.
У той самий день
Житія святих мучеників литовських Антонія, Йоана, Євстатія
Тропар мучеників, глас 4: Ви відкинули земні почесті і
славу, хоробрі й чесні страждальці, мужньо перетерпіли муки заради віри,
видавши себе на смерть за життя всіх Владиці. Тому й Христос преславно
огорнув вас з небес хмарами, і почестями й вінцями від престолу слави
вінчав. Тому стоячи перед ангелами, моліться, щоб спаслися душі наші.
Кондак мученикам, глас 3: Батьківську оману покинувши,
святі Мученики, Ви щиро прийшли до Христа, і були сміливими аж до
смерті. Тому й воістину отримали почесті перемоги, неустанно молячи за
всіх Владику.
З південних сторін, де під погідним східним небом проживало
стільки мучеників, ісповідників і слуг Божих, перенесімося на хвилю під
холодніше північне підсоння, в Литву, до міста Вільна, де з 1341 р. по
1377 р. правив син Гедиміна, Ольґерд, володар більшої частини руських
земель. Був це час, коли наша нещаслива Русь втратила вже і волю, і
долю, і славу предків. Чужинці завоювали наші землі, а нам залишилися
сльози, могили і сумна згадка, що крамоли і незгоди з’їли нашу славу, і
жеруть нас донині...
Ольґерд був поганином, а радше сказати відступником від
християнської віри, до котрої, однак, пізніше повернувся, а перед смертю
прийняв монаший постриг. У час, коли душа його перебувала в темряві
блуду відступництва, було замучено трьох святих, яких нині поминаємо.
Антоній і Йоан були рідні брати, обидва прийняли у Вільні святе хрещення
з рук священика Нестора, русина. Коли ж вони не підкорилися волі
Ольґерда і в пісний день не хотіли їсти м’яса, за це Ольґерд наказав їх
кинути до в’язниці, де їх тримали цілий рік. Йоан підкорився спокусі і
зрікся віри Христової, а Ольґерд, будучи певний, що так само вчинить і
Антоній, випустив обох на волю і знову повернув до кола своїх
достойників. Та Антоній і далі явно визнавав, що задля княжої ласки не
переступить Божого закону. І за це його знову кинули у в’язницю. А
Йоанові совість не давала спокою, тож і він став перед князем і,
розкаюючись у своєму гріху, визнав Ісуса. Й обидва брати знову разом
страждали у в’язниці. Їхнє кількалітнє страждання було увінчане
мученицькою смертю. 14 січня 1347 р. на дубі повісили святого Антонія, а
згодом, 24 квітня, на тому ж дубі було повішено і святого Йоана.
Їх смерть навернула до Христової віри святого Євстатія, молодого
достойника з двору Ольґерда. Він прилюдно визнав Христа, не послухав
княжого наказу, не зламав посту і за це перетерпів нечувані муки. За
наказом князя його жорстоко побили, йому поламали кості, відрізали ніс і
вуха, здерли шкіру з його голови, а під кінець повісили на тому ж дубі,
на якому постраждали святі мученики Йоан і Антоній. Через кілька років
князь не чинив уже християнам жодних перепон; він навіть дозволив їм
зрізати той дуб, а треба знати, що у литовців дуб був деревом,
посвяченим їх богам. На тому місці християни звели церкву на честь
Пресвятої Тройці, і в ній поховали мощі всіх трьох святих мучеників.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар