П'ятниця вісімнадцятого тижня
Євангеліє
Лк.4,22–30: «Чи ж він не син Йосифа?»
Бачимо, як було тяжко для родини Ісуса Христа, тих, які Його знали
від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини і підлітка, прийняти Його
як Месію. Коли вони побачили знаки і чуда, які Він робив, не могли його
одразу сприйняти та усвідомити, що це Бог діє.
І так, як родина Христа не була готова сприйняти Його як Того, Хто
покликаний до більшого, так і ми мусимо собі зізнатись в тому, що не
завжди готові сприйняти себе і інших, створених на образ і подобу Божу,
як покликаних для більшого. Святі були саме тими, які повірили, що вони
покликані не просто відбувати життя, але жити божественним життям і
являти Бога.
Так і ми маймо довіру до Бога, що ми зможемо жити життям святим, бо ж Він нас для цього створив.
Апостол
Еф.6,18–24: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»
Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є
молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома,
спільно молимось в храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з
Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є з Богом, чи якийсь час
перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без пам’яті про Бога, то ми
немов би безбожники. Тому Бог закликає нас, щоб ми завжди були з Ним,
пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа.
Кожний з нас переживав цей стан, коли був у Божій присутності. І не
тому, що Бог у той час був присутній, а в інший ні. Він є присутнім у
нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто
переймаємось усім земним. Дуже важливо зупинятись, вслухатися, входити у
Божу присутність. Бог чекає на нас не лише вранці, ввечері чи в храмі, а
завжди. Коли ми будемо пам’ятати про Його повсякчасну присутність, то так завжди перебуватимемо в молитві!
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар