20.10.2013р. Б. / Біблійний коментар. Неділя 17-та після П`ятидесятниці

Мт 15,21-28

21Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно». 23Він же не озвався до неї словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами». 24А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля». 25Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». 27А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх». 28Тоді відповів їй Ісус: «О, жінко, велика віра твоя! Хай тобі буде, як бажаєш». І видужала її дочка від тієї години.

Приготування

1. Прочитати уривок Мт 15,21-28
2. Прочитати Мк 7,24-30
3. Зробити аналіз:

• Де відбуваються події?
• Хто є головні герої?
• Визначити сцени відносно подій та героїв.

Контекст: 13,54 – 15,39

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

Нарис

Повідомлення із контексту

По закінченні притч (Мт 13,53) прибуває Ісус у свою Батьківщину, де навчає у їхній синагозі (Мт 13,54). Вже у цьому реченні закладено Матеєм розділ між своїми та їхніми. Ісус прибув до своїх, але свої його не прийняли, подібно до Івана 1,11, так можна узагальнити і думку Матея. Адже, по навчанні у їхній синагозі, ті, що слухали це навчання, стали в опозицію до Ісуса (Мт 13,57). Але не тільки простолюддя не приймало Сина Божого, – його не приймало і керівництво. Прикладом цього стає поведінка Ірода Антипи до Івана Христителя (Мт 14,1-12). Тому Ісус змушений шукати самітні місця, де його знаходять ті, які його шукають, а він, у свою чергу дає, їм поживу (Мт 14,14-21). Є цікава ця лінія, що її пропонує Матей: поки людина знаходиться з Ісусом, вона може насититися хлібом, який дає сам Господь, а коли Ісуса нема поруч, то смертельна небезпека дає про себе знати, і дорога є важкою, бо вітер супротивний (Мт 14,24).

Зображено також і сцену, яка описує прохання про порятунок учня, який знаходиться у небезпеці, та невідкладне виконання цього прохання, як також і науку, яка додається: «Маловіре, чого засумнівався?».

Знову прибуває Ісус у генезаретську землю, де зустрічається з представниками учителів з Єрусалиму, основного міста, міста-символу юдейської віри. І знову суперечка.

Тоді подорож у поганські сторони Тиру та Сидону і віра жінки ханаанянки як перехід до нового позитивного результату: прихід великої кількості народу до Ісуса, та зцілення їх недуг і надання їм поживи.

Читання тексту

21Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську.

Ісус залишає те місце, де фарисеї та книжники поважають Бога лише устами, але серце їх є далеко від нього. Виходить із середовища вибраного народу і йде туди, де проживають люди, яких євреї з погордою називали «собаками», бо вони не належали до «вибраних» у їхньому розумінні цього слова.

22Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно».

Представниця із місцевого народу виходить з тих околиць, де вона проживала. Матей, на відміну від Марка, який представляє її грекинею, називає її ханаанянкою і тим самим підкреслює її приналежність до народу, який проживав у тому краї ще до приходу євреїв. Цей народ заслуговував на покарання через спосіб їхнього життя, який він вів, і тому Господь увів туди євреїв, проганяючи перед ними народи ханаанського краю. Увівши Ізраїль до цього краю, Господь показав йому на прикладі те, що може статися з народом, який забуває Бога, а тоді попередив, щоб і його, Ізраїля, не спіткала ця ж участь (Втор 8, 19-20).  

Тепер зустрічаються двоє: Ісус та жінка ханаанянка. Брак віри заставляє Ісуса вийти з середовища Ізраїлю; натомість віра жінки випроваджує її з середовища ханаанського.

Жінка не ставить запитань до Ісуса, її віра дозволяє їй бачити глибше, тому звертається до нього «Господи» і просить, щоб він змилосердився над її дочкою. Хоча вона не є єврейкою, все ж визнає Ісуса як сина Давида по тілу і як Сина Божого по Духу. Вона вірить, що Син Божий може прогнати біса, тому й звертається до нього з таким проханням.

«Змилуйся надо мною», – просить жінка. У грецькому тексті дієслово вжито у наказовому способі аористу, і тому автор вказує на те, що жінка очікує миттєвої дії. Тобто вона очікує вигнання біса з її дочки вже у той час, коли вона перебуває біля Ісуса, а не протягом довгого проміжку часу. Разом з тим можна бачити тут так званий вхідний наказовий аорист, яким виражається початок іншого способу життя, протилежного до хвилі прохання, тобто проживання з милістю Божою.

23Він же не озвався до неї словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами».

Ісус мовчить на прохання ханаанянки. Чому Матей підкреслює це? Адже у Марка нема й згадки про мовчання, навпаки, Ісус відразу розпочинає вести розмову з жінкою. Є ще й інше, що відрізняє розповідь Матея від розповіді Марка – присутність учнів. Мовчання Ісуса в присутності учнів тепер стає зрозумілим. Ісус хоче, щоб учні прийняли участь у розв’язанні дуже важливого питання: яким повинно бути відношення вибраного народу до інших народів?

Хоча жінка зверталася лише до Ісуса, із слів учнів видно, що прохання жінки вони приймають і на свою адресу. Адже наголошують, що жінка кричить не за тобою, але за нами.

Учні просять, щоб Ісус відпустив жінку, без наголосу на позитивний чи негативний вислід щодо її прохання. Але своїм мовчанням Ісус вже досягнув того, чого хотів – учні висловили своє прохання до нього, яке має відношення до жінки.

24А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля».

Тепер, коли вже й учні приймають участь у тому дійстві, Ісус говорить у спосіб, що може виражати твердження, але також і запитання.

На невизначене прохання учнів Ісус відповідає запитанням для всіх, щоб кожен міг дати відповідь. Грецький текст дозволяє бачити у словах Ісуса запитання: «Чи ж не посланий я лише до загиблих овець дому Ізраїля?» Вживання ουκ (ук) у запитальному реченні в грецькій мові дозволяє бачити, що той, хто ставить це запитання, очікує стверджуючої відповіді.

Ісус ставить запитання до всіх присутніх, серед яких є і його учні. Коли ж поставлено запитання, то очікується на нього відповіді.

25Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!»

Жінка визначається. Вона вклоняється Ісусові в ноги, тобто робить знак поклоніння йому. Саме дієслово виражає поклоніння тому, кого людина вважає вищим за себе: Богу, царю, ідолу (Бут 24,48; Іс 44,13; Мт 2,11; 8,2; 14,33; 28,9). В даному випадку це виражено за допомогою того ж дієслова поклонятися (προσκυνέω проскінео), яке вжито у недоконаному виді минулого часу, тому може означати намагання зробити цю дію, яка виражена дієсловом. Отже, жінка вважала Ісуса вищим за себе. Звертанням вона це знову підкреслює і вже вдруге називає Ісуса Господом.

Тепер жінка просить допомоги для себе. Якої допомоги? З одного боку, можна розуміти цю очікувану допомогу, як продовження в дусі попереднього прохання, тобто про вигнання біса з дочки, а з іншого, – можна вже й бачити прохання про допомогу у намаганні поклонятися Ісусу. Дієслово є у наказовому способі теперішнього часу. Таким чином, наказовий спосіб теперішнього часу має дві можливості:

• виражає, що дія є ще незакінчена (по відношенні до дочки);
• виражає думку, що те, що вже почалося, повинно продовжуватися (поклоніння Ісусу).

26Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».

Тут в українському тексті є додано займенник їй, якого у грецькому тексті нема. Тому слова Ісуса можна знову ж таки розглядати не обов’язково, як такі, що звернені до жінки, але, радше, як такі, що звернені до всіх присутніх. Тим паче, що у вислові знову можна бачити запитання, яке ставить Ісус. Знову ж є тут ουκ (ук), яке вказує на очікування позитивної відповіді («так не личить»).

27А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх».

Третій раз жінка звертається до Ісуса словом Господи. На третій раз вона каже Ісусові «так». Визнавши третій раз Ісуса за Господа, вона дає стверджувальну відповідь на запитання поставлене ним, як цього він і очікував. Жінка, на відміну від учнів, змогла зрозуміти те, чого Господь хотів навчити. Вона погоджується із задумом Божим, який виконує Ісус, але дає також зрозуміти, що її прохання не розбігається з тим Задумом. Любов до своєї дочки та віра в Господа роблять з неї правдиву ученицю. Вона наполегливо просить за спасіння своєї дочки, подібно, як просив Мойсей за свій народ (Вих 32). Любов дозволяє людині поглянути навколо себе іншими очима, вона поєднує людину з Богом, адже Бог є любов, а той, хто любить – народився від Бога (1Ів 4,7-8). Тому ж, хто любить, усе співдіє на добро (Рм 8,28). Після того, як Господь побачив наскільки великою до свого народу була любов Мойсея, який готовий був нести покарання разом з усіма (Вих 32,32), він сказав до нього: «Те, що ти зараз бажаєш, зроблю; бо ти знайшов ласку в очах у мене». Ісус бачить любов та віру цієї жінки і тому говорить до неї, подібно, як говорив до Мойсея:

28Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика віра твоя! Хай тобі буде, як бажаєш». І видужала її дочка від тієї години.

Лише тепер Ісус звертається безпосередньо до жінки, адже є підкреслено αυτη їй. Віра жінки є великою, на відміну від віри учнів, які мають малу віру (Мт 8,26; 14,31). Тому можна порівняти її віру з вірою сотника (Мт 8,10), і тому, мабуть, учні пригадали слова, які Ісус сказав до них (Мт 8,11-12).

Господь прийшов, щоб виконати волю людини, яка любить та має велику віру у його всемогутність та милосердя.

Матеріал для читання: Іс 56,1-8; Рм 15,1-13; Гл 3,6-9

о. Євген Станішевський

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua/