Слово Митрополита Львівськогона П’ятницю четвертого тижня Великого Посту
Бут 12,1-12.
У читанні із книги Буття ми почули про звернення Бога до Аврама, людини
немолодого віку та певного набутого досвіду життя. Аврам був сином
Тераха, який походив із родоводу Сима, сина Ноя, що вціліли від потопу.
Пройшли століття, мабуть, вірний Господові народ згадував про потоп, як
наслідок викликаного покарання на людський рід за гріх та незчисленні
беззаконня, що їх чинили майже усі, незважаючи на Господню терпеливість
(пор. Бут 7,4).
Аврам почув голос Бога, здогадуємося, що вперше, не сумнівався у
зверненні Всевишнього до нього. Господь благословив його, обіцяв вивести
із нього великий народ, а разом із тим наказав йому вийти із землі та
дому батька, й прямувати в інший край.
Тоді не було потягів, не було автомашин чи іншого механічного
транспорту, а вантажили майно на ослів чи верблюдів й так прямували у
незнаний край. Не відомо, у який спосіб Господь вказував дорогу
Аврамові.? В діброві Море з’явився Господь Аврамові й повідомив
праведника, що не йому, а його потомками віддасть цю землю. А праведник
із вдячності споруджував Богові жертовники. Цей, глибокої віри чоловік,
простував на південь, а Господь випробовував його, бо їх застав голод у
краю, куди він прибув.
Бог у свій спосіб виховує людину, а не так, як би вона бажала, лише на
кшталт свого Провидіння. Аврам був людиною сильної віри, сліпо мандрував
земними стежками, цілковито віддаючись у руки Господні. Це – трудне
випробовування й велика чеснота, коли людина усе своє життя, всі
прикрощі та терпіння, успіхи, промахи, невигоди та вдачі вирішує з
Господом. Хоч можливо його не чує, не бачить, перебуває у пітьмі
незнання, хвилюється непевністю, однак, не відступає від цього, що усю
свою надію поклала в Божі руки. Таких мужніх людей знайдемо небагато, їх
обмаль серед священнослужителів, ченців та черниць, а тим більше серед
мирян, бо люди часто покладають свою надію на могутніх цього світу, на
досвід, знання, гроші, майно тощо. А Мудрець стверджує: «… хто
покладається на Господа, той щасливий» (Прип 16,20). Святий пророк Ісая,
який багато натерпівся, яким нехтували навіть свої, давав такі знаменні
поради людям: «… Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя
пісня, він - моє спасіння!» (Іс 12,2).
Так далеко у служінні та довірі до Бога заходили особи віддані йому, що
уважали себе щасливими, мимо гірких випробувань, терпіння,
переслідувань, бо у цьому бачили вічне спасіння, Господню мудрість, його
промисел та його святу волю. Іов терпів страшну хворобу тіла, яке
розкладалося на його очах, черепком стругав його, але віддався в руки
Бога і не програв. Господь винагородив йому всю матеріальну страту, а ще
більшими духовними дарами збагатив його душу.
Давид по своїй необачності допустився беззаконня перед Богом, але
згодом чинив покуту, карав себе, прощав ближнім, які йому кляли та
викрикували всякі образливі слова. Був царем, Божим помазаником, усе
простив Семеєві, хоч воїни царя були готові стяти кривдникові голову.
Цар тепер стояв духовно вище, бо відізвався: «… Що мені й вам сини
Церуї? Якщо проклинає, бо Господь сказав йому: Проклинай Давида, - то
хто може йому сказати: чому ти так робиш?» (2Сам 16,10). Велика була у
царя любов до Господа та до ближніх! Не палав ненавистю та помстою! Ні!
Прощав, пам’ятаючи це, що й Господь простив йому великі прогрішення.
Одного разу цар Давид необдумано вчинив перепис свого війська, що було
проти волі Бога. Каявся і Господь послав до нього пророка, який
запропонував цареві вибрати покарання за вчинений промах. «Давид
відповів Гадові: Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки
Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!»
(2Цар 24,14).
Покладаймо всю нашу надію в руки доброго й милосердного Господа, бо
він: «Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи» (2Кр 1,3).
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
12 квітня 2013 р.Б. Aрхикатедральний Собор Святого Юра
Джерела: http://www.ugcc.lviv.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар