«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас».
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Високопреподобний отче-ігумене, преподобні отці, брати, дорогі в Христі
брати і сестри. Ми знаходимо у Святому Письмі один дуже глибокий і
цікавий символ, який представляє нам присутність нашого Бога серед
людей. І цим символом є символ Божого обличчя. Коли Господь Бог учив
Мойсея та Арона, як потрібно їм благословляти людей, ми про це читаємо у
Книзі Чисел у 6 главі, тоді Господь Бог сказав промовити такі слова:
«Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай поверне своє
обличчя до тебе і змилосердиться над тобою! Нехай засяє своїм обличчям
над тобою і дасть тобі мир!» Отож, тут два рази згадується про Боже
обличчя.
Боже обличчя це ніщо інше, як справді присутність Божої Особи серед
своїх людей і серед свого народу до тої міри, що у старослов’янській
мові слово «лице» може означати «обличчя», а може означати «особу». Коли
Бог є присутній між своїми людьми, тоді людина чується впевненою,
захищеною. Якщо Його обличчя сяє до людини, то тоді її життя стає
радісним, сповненим життя. Пригадайте, як два дні тому небо захмарилося і
довкола була темрява, сповнена снігом, і ми всі сумували. А як сонце
засяяло, то начебто нове життя почалося, нові перспективи відчувалися.
Як сяє Боже обличчя, тоді людина відчуває мир, себто повноту життя. Тому
то ми читаємо в Псалмах про те, що коли душа людини прагне Бога, тоді
людина шукає Божого обличчя. В Псалмах ми читаємо, як паломники, які
йшли до Єрусалиму, щоб у храмі стати перед Божим обличчям, кажуть: «Як
лань прагне до джерел водяних, так моя душа прагне живого Бога. Коли ж
на кінець то я прийду і насищуся оцим Божим обличчям?» Але у Старому
Завіті Боже обличчя лишалося завжди невидимим. Господь Бог сказав до
Мойсея: «Ти не можеш побачити Мого лиця і лишитися живим». Тому що цей
прямий досвід вічного, безконечного Бога так само змінює людину, людина
уподібнюється до того Божого обличчя, яке хоче споглядати. Якщо Бог стає
невидимим, тоді людина, яка бачить це лице, покидає цей видимий світ і
досвідчує щось подібне, як хтось, хто знаходиться на межі життя і
смерті.
«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй
нас». Так ми співаємо щонеділі у другому недільному антифоні, шукаючи
того Божого лиця, бо ми теж з вами є подорожуючим Божим людом, який
шукає Божого миру, Божого спокою і Божого благословення. Але раз і
назавжди Бог-Отець звернув до нас, людей, своє лице. Більше того –
засяяв на нас своїм обличчям і нас благословив у своєму Синові
Єдинородному Ісусі Христі. Про Нього так і каже апостол Павло: «Він є
образ невидимого Бога, печать Його істоти, у Якому спочиває уся повнота
божества». У воплоченні Другої Божої Особи, Ісусі Христі невидимий Отець
став видимим в обличчі людському, обличчі свого Сина. Тому то святі
отці говорили, що у воплоченні Ісус Христос нам об’явив Отця,
«visibilium patrum». В Ісусі ми бачимо невидимого Бога-Отця до тої міри,
що на Тайній Вечері, коли Филип каже: «Учителю, покажи нам Отця і нам
буде досить», — Він каже: «Так довго ти був зі Мною і не знаєш, що Я в
Отці, а Отець в Мені і хто бачив Мене, той бачив Отця». Тому то
пригадуєте, коли засяяло Боже обличчя волоченої Другої Божої Особи,
Ісуса Христа на Таворській горі, тоді апостоли кажуть: «Добре нам тут
бути». Вони відчули повноту того щастя, яке людина може отримати лише
тоді, коли справді повстане перед Божим лицем. Тому апостол Павло каже,
що вічне життя у небі, вічне щастя полягатиме у тому, що ми будемо
споглядати Бога лицем в лице.
«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй
нас». Ми можемо себе спитати, чи ця благодать, ця нагода споглядати
обличчя волоченого Бога Ісуса Христа і відчувати, що Бог реально є
присутній своєю особою серед нас, була привілеєм не багатьох, тільки тих
учнів, які були з Христом і Його бачили своїми очима, чули Його слова.
Ми скажемо: «Ні». Тому що Ісус Христос захотів, щоби здатність
споглядати Боже обличчя і відчувати на собі Його сяйво, ця здатність і
можливість відкрилася усім нам, навіть нам, які живемо сьогодні. Ми
пам’ятаємо два випадки, коли Ісус Христос начебто передає відблиск свого
обличчя людям. Під час Хресної Дороги Вероніка, яка милосердиться над
страждущим Христом, отримує на хустині відбиток Його обличчя. А Ісус
Христос ще перед тим посилає відбиток свого лиця едейському царю Авгару
для того, щоби сповнити його прагнення перебувати у Божій присутності.
Ось тому то повнотою церковного передання, повнотою істинної віри є
передання здатності споглядати Боже обличчя.
Ми сьогодні святкуємо неділю, яка називається Неділею православ’я. Це є
неділя повноти християнської віри. А особливо у цей Рік віри для нас є
так важливо збагнути, що повнотою того скарбу віри є ніщо інше, як
реальна, повна і навіть видима присутність Божої Особи, Бога у Тройці,
Отця і Сина і Святого Духа серед своїх людей. Тому то сьогодні, у цю
неділю ми урочисто будемо вшановувати святі ікони. Тому що саме ікона є
тим моментом, коли ми можемо з вами споглядати Боже обличчя силою
благодаті Святого Духа, споглядати на Боже обличчя у людському лиці, в
якому відкривається нам передсмак оцього вічного щастя і миру.
Справді, коли хтось знаходиться перед освяченою іконою, він відчуває,
що на мене і на вас є звернене Боже обличчя. Те Боже сяйво на нас з вами
спочиває і те прадавнє Архиєрейське благословення, якими Господь Бог
вчив благословити людей Арона і Мойсея, сьогодні звершується на нас.
Боже благословення, мир, спокій і захист є у тому, хто справді здатний
відчути Божу присутність у святій іконі. Ось тому ми перед святими
іконами ставимо лампади, які нам наче звіщають, що ікона – це є таїнство
присутності Особи, бо через ікону зображена Особа є реально присутня
тут між нами. Цей древній святий храм є сповнений святими ликами. Як ми
тут відчуваємо повну, глибоку присутність Божу між нами.
У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо такі слова, які каже Христос до
Натанаїла: «Побачиш небеса відкриті і ангелів, які висходять і сходять
на Сина Чоловічого». Свята ікона якраз і є відкритими небесами. Але
ікона є для нас лише початком духовної дороги, тому що вона наче
преображає, змінює очі того, хто на неї споглядає і вчить бачити
невидиме. Свята ікона є наче віконцем, відкритим у вічність. І тому ми з
вами, які почитаємо святі ікони, почитаємо Божу Особу, яка через них
присутня і впроваджує нас у цей невидимий, небесний, Божий світ. Ми
повинні навчитися бачити глибше ніж те, що є безпосередньо видиме
тілесним очам. Так є важливо, щоби ті, що почитають святі ікони і
розуміють, що в них є присутні святі особи, могли добачити присутність
Божу у кожній людині, бо кожна людина є образом і подобою Божою. Як
дивно, коли хтось почитає святі образи, їх цілує, кладе перед ними святі
поклони, а потім виходить на вулицю і побачить свого брата, свою
сестру, сусіда і вже більше не бачить у ній того образу, який у ній, у
живій особі, залишив Творець. Тому так є важливо нам почитати Бога,
присутнього у всьому сотворінні, але особливо в особі, в особі людини,
яка веде нас до вічності. Один із знатних філософів ХХ століття говорив,
що обличчя людини є вікном у вічність. Як важливо, щоби ми це вікно
знайшли і могли у цю вічність переступити.
«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй
нас». Я хочу всім вам щиро побажати, вам, які розпочали цей
великопосний духовний подвиг, цей шлях до Христового воскресіння, щоб ви
вміло користали з цієї Божої присутності в іконах, а відтак робили крок
за кроком до того Божого обличчя, яке для всіх нас приготоване у
вічності. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Джерело: http://headugcc.info
аудіо http://catholicobserver.org/audio/listen/one/61
Фото www.ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар