Дорогі брати і сестри,
перш за все я дякую за те, що сказав мені мій Брат Андрій. Дякую, дуже дякую!
Для мене це величезна радість – сьогоднішня зустріч з вами, делегатами
Православних Церков, Східних Православних Церков і церковних Громад
Заходу. Дякую вам за те, що захотіли взяти участь у богослужінні, яке
ознаменувало початок мого служіння Єпископа Риму і Наступника Петра.
Учора вранці, під час Служби Божої, у ваших особах я бачив духовно
присутніми громади, які ви представляєте. У цьому прояві віри мені
видалося, що молитва про єдність між віруючими в Христа звучить ще більш
наполегливо і одночасно я побачив в цьому своєрідний прообраз того
повного здійснення, яке залежить від Божого задуму і нашої щирої
співпраці.
Я починаю своє апостольське служіння в рік, який мій високоповажний
попередник оголосив для Католицької Церкви – з воістину натхненним
прозрінням – Роком Віри. Цією ініціативою, – яку я хочу продовжити і
сподіваюся, що вона стане стимулом для всіх на шляху віри, – він побажав
відзначити 50-річчя початку Другого Ватиканського Собору,
запропонувавши паломництво до того, що для кожного християнина є
головним: до особистих і перетворюючих взаємин з Ісусом Христом, Сином
Божим, Котрий помер і воскрес заради нашого спасіння. Саме в бажанні
звіщати цей непроминаючий скарб і полягає суть соборного послання.
Разом з вами я не можу забути про те, яке значення мав цей Собор для
екуменізму. Мені приємно згадати слова, які Блаженний Іван XXIII, –
п’ятдесяту річницю смерті якого ми будемо незабаром споминати, –
виголосив у своїй пам’ятній промові на відкритті Собору: «Католицька
Церква вважає своїм обов’язком активно діяти заради того, щоб
здійснилася велика таємниця тієї єдності, про яку Ісус Христос палко
молив Небесного Отця напередодні Своєї жертви; вона насолоджується
радісним миром, знаючи, що глибоко з’єднана з Христом у цих молитвах»
(AAS 54 [1962], 793). Так сказав Папа Іван.
Так, дорогі брати і сестри у Христі, почуваймося всі глибоко з’єднаними
з молитвою нашого Спасителя в часі Тайної Вечері, з Його благанням: ut
unum sint, щоб були всі одно. Попросімо Отця Милосердного сподобити нас
жити в повноті тієї віри, що ми отримали в дар у день нашого Хрещення, і
зробити нас здатними вільно, радісно і сміливо свідчити про неї. Це і
буде нашим кращим служінням справі єдності між християнами, – служінням
надії для світу, все ще позначеного роз’єднаністю, чварами і
суперництвом. Що більше ми будемо вірні Його волі в думках, словах і
справах, то більше реально і по суті ми будемо йти до єдності.
Від себе я хочу запевнити, в спадкоємності з моїми Попередниками, у
твердому бажанні йти вперед по шляху екуменічного діалогу, і вже зараз
дякую Папській Раді зі сприяння єдності християн за допомогу, яку вона
продовжить надавати від мого імені в цій благородній справі. Я прошу
вас, дорогі брати і сестри, передати моє сердечне привітання і
запевнення, що пам’ятатиму в Господі Ісусі Церкви і християнські
Громади, які ви тут представляєте, і прошу у вас милості особливої
молитви за мене, аби я міг бути Пастирем по серцю Христовому.
А тепер я звертаюся до вас, шановні представники єврейського народу, з
яким нас пов’язує особливий духовний зв’язок, оскільки, як стверджує
Другий Ватиканський Собор, «Церква Христова визнає, що начала її віри та
обрання виявляються, по спасительній таємниці Божій, вже у Патріархів,
Мойсея і пророків» (Декларація Nostra aetate, 4). Я дякую вам за вашу
присутність і сподіваюся на те, що за допомогою Всевишнього ми зможемо
плідно продовжити той братній діалог, якого бажав Собор (там само) і
коли дійсно здійснився, принісши чимало плодів, особливо в останні
десятиліття.
Я також вітаю і сердечно дякую всім вам, дорогі друзі, що належите до
інших релігійних традицій; насамперед мусульман, – що поклоняєтеся
єдиному, живому і милосердному Богові, і кличете Його в молитві, – і
всіх вас. Я дуже дорожу вашою присутністю: я бачу в ній відчутний знак
волі зростати у взаємній повазі та у співпраці заради спільного блага
людства.
Католицька Церква усвідомлює важливість зміцнення дружби і поваги між
чоловіками і жінками різних релігійних традицій – я хочу повторити це:
зміцнення дружби і поваги між чоловіками і жінками різних релігійних
традицій – про це свідчить також вельми потрібна і важлива робота, яку
здійснює Папська Рада з міжрелігійного діалогу. Вона настільки ж
усвідомлює відповідальність, яку всі ми маємо щодо нашого світу, щодо
всього Творіння, яке ми повинні любити і берегти. І ми можемо зробити
багато для блага найбідніших, найслабших, найбільш страждаючих, щоб
сприяти справедливості, примиренню, щоб творити мир. Але, перш за все,
ми повинні зберігати живою у світі спрагу абсолютного, не дозволяючи,
щоб запанувало одномірне бачення людської особистості, згідно з яким
людина зводиться до того, що вона виробляє і споживає: це одна з
небезпечних пасток для нашого часу.
Ми знаємо, скільки насильства породила в сучасній історії спроба
усунути Бога і божественне з життя людства, і відчуваємо всю цінність
свідчення в нашому суспільстві про першочергову відкритість до
трансцендентного, притаманну людському серцю. У цьому ми відчуваємо
близькість також усіх тих чоловіків і жінок, які, навіть не вважаючи
себе прихильниками якоїсь релігійної традиції, все ж таки, усвідомлюють
себе в пошуку істини, добра і краси – цієї істини, добра і краси Бога, –
і які є нашими цінними союзниками у справі захисту гідності людини, в
творенні мирного співіснування між народами і у дбайливому збереженні
Творіння.
Дорогі друзі, дякую ще раз за вашу присутність. Сердечно і по-братерськи вітаю всіх.
Джерела: popefrancis.org.ua /
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар