В житті людини радість і моменти щастя чергуються з хвилинами поваги і
смутку. Такий об’єктивний порядок життя. Еклезіаст нагадує, що на все є
слушна хвилина під небом: є час плакати і час сміятися, час сумувати і
час танцювати, час мовчати і час говорити (пор. Проп. 3,1-8). Від
сьогодні, Попільної Середи, Церва входить в час, котрий є більше часом
мовчання, ніж говоріння – у Великий Піст.
Цей час призначений для глибшого замислення людини над своєю долею,
сенсом свого життям, над своїми стосунками з Богом і ближніми. В
католицьких храмах у перший день Великого Посту, під час богослужіння,
голови вірних посипаються попелом, що має тисячолітню традицію,
закорінену в релігії Старого Завіту.
В Ізраїлі піст мав перед усім характер покаяння. Людину, щодо якої ми
провинились, можна перепросити, простягнути руку, зрівняти борг. А як
винагородити Богові за вчинений гріх? – роблячи щось, що є зовсім
безкоштовним, що не приносить безпосередньо жодної користі іншим, але
однак нам чогось коштує. Такий піст був пов’язаний цілком логічно із
рядом інших дій: людина посипала голову попелом, не вмивалася, а з одягу
мала на собі лише мішок і т.д. Весь вигляд такої людини та позбавлений
всіляких зовнішніх ознак радості стан мали свідчити про її жаль за
гріхи. Так, наприклад, поводились ніневітяни щодо місії пророка Йони
(Йон. 3,5-10). Так само постив цар Давид після того, як пророк Натан
вказав йому на його гріх (2 Сам. 12,16). Знаний був піст, якого
дотримувалися щороку в свято Йом Кіпур (Лев. 23,26-29).
Піст був також аскетичною практикою. Відмовити собі в їжі та питті,
стримати своє тіло і свої чуття (уникання інтимних стосунків було також
складовою частиною посту) означало поставу залежності перед Господом:
речі цього світу, навіть ті, найбільш елементарні, які служать
підтриманню фізичного життя і продовженню людського роду, мають відносну
вартість перед Творцем.
Господь Ісус показав нам приклад такого посту, перебуваючи сорок днів
на пустелі (пор. Мт. 4,1-11). Знаємо, що для Ісуса Христа не був це піст
покаяння: сенс цього посту прихований в словах: «Не самим лише хлібом
живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих».
Як кожна релігійна практика, яка з індивідуальної і спонтанної стає
обов’язковою, в практиці посту є небезпека попасти в формалізм, коли
дотримування зовнішніх обрядів не йде разом з внутрішнім станом людини.
Пророки звертали на це увагу. Так, в літургії Попільної Середи чуємо на
цю тему Господнє слово, скероване через пророка Йоіла: «Поверніться до
мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше,
а не одежу вашу».
В Євангелії, яке читається у Попільну Середу, Ісус наказує: «Коли ж ви
постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя,
щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже
мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє
обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що
перебуває в тайні» (Мт. 6,16-18).
Не буде перебільшенням сказати, що практика посту сьогодні не в
найліпшому стані, а для багатьох, хто вважає себе християнином, піст
взагалі нічого не означає (сьогодні дуже модно худнути, а різні дієти,
не маючи жодної релігійної мотивації, не заслуговують називатися
постом). Такий стан речей не дивує, адже він є віддзеркаленням цілої
сучасної культури, яка залишає мало місця для Бога – піст же є свідомою
поставою покори людини перед своїм Творцем. Колись Церква детально
регламентувала обмеження, які людина повинна накладати на себе під час
посту, і були вони нелегкими. Сьогодні таких «офіційних» обмежень
залишилось дуже мало, що часом хибно розуміють як відмову Церкви від
практики посту. Просто Церква більше шанує свободу особистого вибору
людини і залишає кожному накласти на себе такі покутні практики, які він
бажає і в спромозі виконати. Добровільно обмежуючи себе не тільки в
їжі, але й у таких – а, може, передусім у таких – речах як телебачення,
інтернет, гучні забави, алкоголь тощо, наслідуємо Ісуса і разом із ним
не лише на словах, але й усією своєю поставою говоримо: хочемо жити не
самим лише хлібом.
Крім посту, Ісус нагадує учням ще дві фундаментальні речі: милостиню і
молитву. Зрозуміло, що в цей час напружених духовних змагань не може
забракнути молитви. Молимось у спільноті, в храмі, під час Служби Божої,
Хресної Дороги, але Богові мила теж молитва приватна, та, що
відбувається «у тайні» (пор. Мт. 6,6), у тиші й зосередженні, коли
людина перебуває з Ним віч-на-віч. Милостиня, тобто безкорисливий акт
доброти, милосердя щодо іншої людини, допомагає побороти егоїзм, чинить
серце вразливим на потреби інших. Якщо прислухаємося до порад Ісуса і
зробимо в щоденному житті трохи більше місця на піст, молитву й
милостиню, то час Великого Посту, який розпочинається, стане часом
благодаті та навернення, часом, коли особистим зусиллям робимо більше
місця для Бога в нашому житті.
о. Володимир Кусьнєж, ecclesia-catholica.org.ua / CREDO
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар