Есе, написане в 1971 році за 7 років до того, як монсеньор Йозеф Ратцінгер став кардиналом
Роздумуючи про Католицьку Церкву, ми можемо порівняти її з місяцем.
Місяць не має свого власного світла. Він отримує світло від сонця, без
якого запанувала б повна темрява.
Місяць сяє, але його світло не належить йому. Місячні зонди і
астронавти побачили, що місяць є ніщо інше як кам'яниста пустка, подібна
до пустелі. Вони бачили скелі і піски, картину, що разюче відрізняється
від того образу, який склався у нас з давніх часів. Місяць сам по собі -
ніщо інше як скелі і піски, але він відбиває світло.
Чи це не точний образ Церкви? Будь-який, хто вивчає її і заглиблюється в
неї, також, як і на Місяці, нічого не відкриє, окрім пустелі, пісків і
скель - людських слабкостей, що нагадують пил, камені, запустіння. Проте
незаперечний той факт, що, навіть якщо вона є ніщо інше як піски і
камені, також, милістю Господньою, вона є Світлом.
Я католик тому, що я вірю, що зараз, як і у минулому, незалежно від
нас, Господь підтримує Церкву, і ми не можемо перебувати біля Нього, не
перебуваючи в Його Церкві. Я належу Католицькій Церкві, бо всупереч
усьому я вірю, що це Його Церква, а не "наша".
Це Церква, яка всупереч всій людській недосконалості, яка існує в ній,
приводить нас до Ісуса Христа. Лише за допомогою Церкви можу я знайти
Його - живого і могутнього, такого, що існує тут і зараз. Без Церкви
образ Христа розсіявся б, пішов би прахом і зник. І що стало б з
людством, позбавленим Христа?
Я знаходжуся в Церкві з тієї ж причини, з якої я є християнином - тому
що людина не може вірувати в ізоляції. Віра можлива в спілкуванні з
іншими віруючими. По самій своїй природі віра є об'єднуючою силою. І
віра ця має бути церковною, інакше це і не віра зовсім. І подібно до
того, як одна людина не вірує в ізоляції, але лише в спілкуванні з
іншими, також не може одна людина прояснити для себе віру одними лише
власними починами або вигадками.
Я залишаюся в Церкві, бо вірую, що віра, яка можлива лише в Церкві, а
не в протистоянні їй, справді необхідна людській істоті і світу.
Я залишаюся в Церкві, бо лише віра, якої навчає Церква, здатна
врятувати людину. Великий ідеал нашого покоління - суспільство, вільне
від тиранів, страждань і несправедливості. На цьому світі страждання
походить не лише від відмінностей в багатстві і владі. Є ті, хто хотів
би змусити нас повірити, що ми можемо проявляти наші людські якості без
володіння собою, без терпимості до оточуючих, не докладаючи зусиль для
подолання труднощів. Нас хочуть переконати в тому, що не обов'язково
жертвувати чимось, щоб вберегти ту злагоду, якої ми досягаємо, також як і
не обов'язково з терпінням відноситися до постійного протиріччя між
тим, що є насправді, і тим, що могло б бути.
Насправді людина може врятуватися лише через Хрест і через сприйняття
своїх особистих страждань і страждань інших таких же людей в світі, що
знаходять визволення в Страстях Господніх. Лише так людина може стати
вільною. Всі інші "пропозиції кращої ціни" можуть закінчитися лише
крахом.
Любов - це не лише безоглядне милування. Єдино можлива дорога змінити
людину в кращу сторону - полюбити її справжньою любов'ю, при цьому
поступово перетворюючи її з того, ким вона є, на того, ким вона може
бути. Саме це і здатна зробити Церква.
Джерела: http://christusimperat.org
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар