16.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,28–4,3:  «Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання»

На перший погляд, нас може здивувати, як самої віри було достатньо для того, щоб Авраам виправдався. Однак бачимо, те свідчення і доказ віри, які дав Богові Авраам, визначальне в усій історії спасення. Авраам не мав прикладів інших осіб, не мав спільноти, яка б його підтримувала, лише слухав Бога й вірив Йому. І доказами віри Богові були якраз його вчинки. 

Наше життя показує, якою є наша віра. Якщо наша віра в Бога глибока, і ми уповаємо на Господа, покладаємося на Нього, це неминуче виявляється в нашому житті. Якщо наша віра слабенька, то таким є і наше життя. Тому будуймо фундамент свого життя на вірі. 

Якщо він буде міцним, то й уся будівля, яку збудуємо згодом у випробуваннях і клопотах, вистоїть!

***

Мт.7,24–8,4:  «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі»

Як часто у своєму житті ми знаємо, як би мало бути, але живемо інакше. Ми свідомі того, як мали б поводитися, але поводимося по-іншому; розуміємо, як треба відповісти, але так не говоримо; знаємо, що віра без діл мертва, але залишаємося на рівні «слухачів закону», далеких від його виконання. 

Мусимо усвідомити, що бути християнином – це не однохвилинна процедура, це не самі таїнства Хрещення і Миропомазання, також на Першій Сповіді християнство не закінчується – це постійне зростання в Христі. 

Важливо, щоб ми не лише здобували знання про Бога і правду про себе, а й застосовували їх у нашому житті. Адже слово, яке Бог нам промовляє в молитві, у читанні Святого Письма, живе і діяльне, його слід відразу втілювати у своє життя. Бог може промовити також своє слово через різні засоби комунікації: інтернет, газету, радіо. Вслухаймось у слова, які Бог сіє в наші серця, і робімо все, щоб вони оживали в нашому житті. Бо лише коли так будемо діяти, збудуємо добру основу, збудуємо свій дім на скелі. І коли настануть життєві клопоти, ми зможемо встояти на скелі, якою є Бог!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.06.2018р. Б. / Св. муч. Лукиліяна і тих, що з ним, та св. муч. Лукіяна Тарсянина

Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 1: До вогню наблизившись, жодним чином не опалився ти, Лукиліане, страждальче мужній, росу бо придбав єси Божу, яка охолоджує, тому радуючись звершив єси подвиги надприродні з младенцями святими, з якими і нас поминай. 

Святий Лукиліян жив у Никомидії за імператора Авреліяна. Був він поганським жерцем, та, пізнавши віру Христа Спасителя, навернувся, прийняв хрещення і став навертати інших. Святий не злякався навіть тоді, коли стали переслідувати християн. Мучителі схопили його і привели на суд до старости Силвана. Той намагався намовити Лукиліяна до відступництва, та коли вмовляння не допомогли, наказав жорстоко побити мученика, а потім підвісити стрімголов і піддавати всяким тортурам. Під кінець велів кинути слугу Божого до в’язниці, де сиділи чотири юнаки-християни: Клавдій, Іпатій, Павло і Діонисій. Святий Лукиліян перебував з ними у молитві, скріплюючи їхню віру і серця, так, що вони були готові прийняти найтяжчі муки за Христа Спасителя. 

В Никомидії тоді жила одна благочестива дівиця на ім’я Павла, котра своє дівицтво посвятила Богу, маєток роздала вбогим, а сама відвідувала ув’язнених за віру християн, обмивала їх рани, підтримувала на дусі і ховала тіла замучених. Через кілька днів Силван велів привести Лукиліяна і чотирьох юнаків до себе, а вони йшли, голосно славлячи Христа Спасителя. Староста наказав кинути їх у розпалену піч. Однак сила Божа більша, ніж влада мучителя; Господь опустив росу небесну і вогонь погас, а святі, неушкоджені, прославляли Ім’я Боже. Тоді розлючений староста засудив їх на смерть і наказав доставити до Візантії, щоб там виконати присуд. Дорогою їм товаришувала свята Павла, а коли чотирьох юнаків – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія – стяли мечем, а святий Лукиліян помер на хресті, до якого його прибили цвяхами, тоді свята Павла поховала чесно їх тіла і повернулася до Никомидії. 

Та невдовзі і вона сама стала перед судом Силвана. Її жорстоко бичували, а коли свята у муках славила Христа Спасителя, за це олов’яними кулями їй вибили зуби. Мучитель наказав кинути мученицю до розпаленої печі, але Господь Бог знову погасив вогонь. Врешті-решт Силван наказав доправити святу Павлу до Візантії і на тому ж місці, де було розіп’ято святого Лукиліяна, святу дівицю стяли мечем. Сталося це близько 278 р. 

У цей день також вшановуємо пам’ять святого Лукіяна Тарсянина. Про його життя майже нічого не відомо, лиш те, що він був замучений за Христову віру. Коли, де і як це сталося, ми не знаємо, та знаємо те, що нема більшої заслуги, як душу свою віддати за святу віру. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.06.2018р. Б. / Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Тропар, гл. 8: Слів твоїх розумних благодать і навчань таїнственних висота, божественного сходження драбиною є для нас, духовну бо придбав єси трубу, якою повчання божественні проповідував єси, тому й оселився ти на місці багатому, звіра відігнав пращею словес твоїх, Никифоре блаженний, моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав тим, які почитають всечесну пам’ять твою. 

Кондак, гл. 4: Вінець перемоги, Никифоре, з небес істинно прийнявши від Бога, спасай, тих, які вірою почитають тебе, як священноначальника Христового і учителя. 

Святий Никифор народився в Царгороді близько 758 р. Його батько Теодор був високим урядником при дворі імператора Костянтина Копронима. А коли той злощасний цар став жорстоко переслідувати всіх вірних за почитання святих ікон, то батько Никифора був одним з перших, хто потерпів за Христову віру. Його тортурували, бичували і кинули до в’язниці в місті Молині, а потім заслали до Нікеї, де він шість літ страждав у вигнанні і там помер як справжній ісповідник віри. Дружина його, і мати Никифора на ім’я Євдокія, ділила всі страждання свого чоловіка, а після його смерти повернулася до Царгорода. Никифор закінчив найвищі школи і дивував усіх своєю мудрістю, глибоким знанням наук, красномовністю, великим даром до музики, та насамперед глибокими чеснотами, благочестям і чистотою. Інакше й не могло бути, у добрих і побожних батьків дитина завжди буде мила Богу і людям. Мати святого Никифора, коли син став патріярхом, пішла в монастир і там у благочесті померла, щаслива з того, що чоловік її прийняв смерть ісповідника, а син у найвищому духовному достоїнстві сяяв усіма чеснотами як вірний пастир довіреного йому стада. 

Та повернімося до святого Никифора. Молодий літами, за правління імператора Лева IV, сина Копронима, він став царським дорадником. Святий Никифор був присутній на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.) як секретар імператора Костянтина й Ірини, і хоч він ще не прийняв таїнства священства, його глибоке знання Святого Письма і богослов’я дивувала всіх Отців Собору. Пізніше, не бажаючи перебувати в середовищі грішного двірського життя, він відмовився від усіх почестей і подався до Тракії, де став мешкати в печері, біля якої побудував монастирець і церкву, та весь віддався молитві, постам і читанню святих книг. Таке життя Никифор провадив аж до смерти святого патріярха Тарасія. Коли цей великий світильник Христової Церкви помер, тоді, за волею тодішнього імператора Никифора (802-811) та духовенства, святого Никифора було обрано (806 р.) патріярхом. Він прийняв чин священства і єпископство й перебрав патріярший престол як спадкоємець святого Тарасія і як ревний, дбайливий Христовий пастир та оборонець святої віри.

Першим його ділом було своїми науками спонукати народ до благочестивого життя, бо внаслідок численних єресей ослабла попередня святість і чистота звичаїв. На це він витратив перші роки свого душпастирства, аж до 813 р., коли на царському престолі сів Лев Вірменин і почав переслідувати Христову Церкву за почитання ікон. Знайшлися лжеєпископи і лжесвященики, що підтримали безбожного імператора. Патріярх Никифор сміливо виступив в обороні святої віри. Він призвав до себе пастирів, що ревно відстоювали Христову віру: Еміліяна з Кизика, Євтимія з Сарди, Йосифа з Солуня, Євдоксія, єпископа Амореї, Теофілакта з Никомидії, а також багатьох ігуменів, зокрема Теодора Студита, і всі вирішили безстрашно відстоювати правдиву віру. Увечері вони пішли до переповненої народом церкви, щоб відслужити всенічну, яка в ті часи і справді тривала цілу ніч. Імператор послав до церкви своїх посланців, щоб патріярх вранці з’явився в його палаті як звинувачений у тому, що бунтує народ проти царської волі. Вранці, після богослуження, патріярх Никифор промовив до народу, закликав усіх до витривання у Христовій вірі і після цього, разом з усіма єпископами, став перед імператором. Святий Никифор сказав, що радше всі загинуть, а не дадуть зневажити віри. Таж іконоборську єресь засудили й викляли Отці Сьомого Вселенського собору, і горе тому, хто запроваджує цю єресь серед вірних. Розлючений імператор став називати почитання святих ікон ідолопоклонством, та єпископи, присутні при цьому, сміливо довели йому, що вірні православні не є ідолопоклонниками, це він – єретик. Тоді цар наказав усіх їх ув’язнити і заслати у вигнання, і лиш святого Никифора відвести до його палати, однак поставити біля нього сторожу. 

Але й після цього святий патріярх не припиняв закликати вірних до витривання у Христовій вірі, тож імператор скликав до Царгорода зборище своїх прихильників-єретиків, а ті скинули святого Никифора з патріяршого престолу. Імператор засудив його на вигнання. Святий Никифор був такий слабкий, що сам не в змозі був підвестися з ложа, відтак воїни, вдершись опівночі до палати, на руках його винесли надвір, посадили на віз і повезли до моря, звідси кораблем доправили його на острів Проконис, у монастир святого Теодора. Сталося це 13 березня 815 р., на дев’ятому році його патріяршого правління. Безбожний Лев поставив на його місце патріярхом єретика Теодота. Коли 820 р., в саме навечір’я Різдва Христового, Лева убили, причому у церкві, імператором став Михаїл ІІ. Святий Никифор написав до нового імператора послання, в якому благав його стати в обороні правдивої віри, та Михаїл зовсім не дбав про добро Христової Церкви. У вигнанні святий Никифор прожив 13 років. За той час він написав багато повчальних послань. У нестатках, у хворобах, та в повному посвяченні Богові, 2 червня 828 р. святий ісповідник помер. Його останні слова були: “Благословен Господь, що нас не видав на здобич їм у зуби. Душа наша спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися” (Пс. 124(123), 6-7). 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР