ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 17 березня 2018 р.

17.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.6,9–12:  «Щоб ви не стали недбайливі, а навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці»

Часто в різноманітних обставинах і ситуаціях ми недбайливі та ліниві. Не зважаємо на важливі речі, ігноруємо ті чи інші життєві ситуації. Однак коли собі усвідомимо, що Бог дає це все нам, то краще зрозуміємо, що у кожній ситуації ми можемо жити свято або грішно.

Де є гріх? Де ми не дбаємо, легковажимо, пропускаємо. А де ми дбаємо, турбуємось, то неминуче з часом ми здобуваємо перемогу, осягаємо успіх. І проблема не в обставинах, які оточують нас, не в людях, навіть не в самих собі, бо Бог нас створив такими, як ми є. Проблема в тому, що ми не завжди дбаємо, не завжди турбуємось, щоб жити по-християнськи, жити досконало, свято і праведно. Стараймося все більше дбати, щоб все виконувати якнайкраще, і наше життя дуже швидко переміниться.

***
Мр.7,31-37:  «Вклав йому пальці свої у вуха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика»

Зазвичай бачимо у Євангелії, що Ісус Христос діє своїм словом. Словом, як Бог, промовляє, словом зціляє, виганяє бісів. Однак це Євангеліє описує випадок, який відрізняється від решти, це, як кажемо тепер, інший підхід. Спаситель використовує свої руки, свою слину. Це показано для того, що б зрозуміти, що і в нашому християнському житті Бог дуже часто діє за посередництвом чогось чи когось. 

У сучасному світі Бог дуже рідко діє в особливий спосіб. Він, як правило, діє через людей, обставини, події, ситуації. Тому нам треба розвивати в собі вміння бачити й чути, що за всіма людьми чи ситуаціями є Бог, за всіма подіями виявляти Його присутність, знати, що через все діє Господь, що випадковостей не буває. Уміймо розпізнавати й бачити Бога за всім і зустрічати Його у своєму щоденному житті!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.03.2018р. Б. / Преп. Герасима, що на Йордані; Св. муч. Павла і його сестри Юліянії

Преподобного Герасима, що на Йордані

Тропар, глас 8: В постах – безплотне, у чуваннях – сильне, в спокусах – непереможне і в молитвах – безупинне, у всьому ж – зібране життя провадячи, богоносний отче Герасиме, ангелів здивував єси і бісівські полчища прогнав. Вірних же серця звеселяєш, блаженний, тому й звір впокорився тобі. Ти ж, дерзновення до Бога маючи, моли, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Запалився ти дбанням про вишнє, жорстокість йорданської пустелі понад всі насолоди світу поставив єси. Тому впокорився тобі звір аж до смерті, отче, послушний і жалобний на гробі помер твоїм, якого Бог так прославив, до Нього молячись і нас, отче Герасиме, поминай. 

В пустелі надйорданській за правління Теодосія Молодшого осів був монах, родом з Ликії, на ім’я Герасим. До цього він жив у єгипетський Тиваїді, згодом у святого Євтимія (пам’ять його вшановуємо 20 січня) в пустелі Рува, а потім прийшов над Йордан, поблизу Єрихону, і став духовним отцем 70 монахів, для яких побудував лавру з монастирем для монахів-послушників, які недавно вступили в монастир. 

У ті часи самітницьке життя практикували досвідчені монахи, загартовані в чеснотах і благочесті, а новачки – спільне життя, під керівництвом побожних ігуменів, які утверджували їх у чеснотах. 

Життя святого Герасима в лаврі було дуже суворе. Впродовж п’яти днів монахи перебували на самоті, у своїх пустельних келіях. Там вони молилися і плели кошики. Харчувалися лиш хлібом та овочами, кожен мав лиш один одяг і одне горнятко на воду. В суботу всі сходилися до монастиря, тут спільно служили церковне правило, сповідалися і причащалися, в неділю на спільній трапезі їли теплу страву і знову поверталися до своїх келій. Вогню в келіях не вільно було розкладати. А первовзором для всіх і першим посником був сам преподобний Герасим. Упродовж усього Великого посту він нічого не їв, єдиним його кормом було святе причастя. Святий часто ходив на тривалий час у пустелю разом зі своїм учнем святим Киріяком (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), який вступив до монастиря 467 р. 

Бог нагородив святого Герасима особливими дарами. Так, Він об’явив йому смерть святого Євтимія (473 р.). Преподобний Герасим бачив його душу, яку ангели підносили на небо, і, взявши зі собою Киріяка, пішов на похорон. Оповідають, що якось у пустелі прийшов до нього лев, який поранив лапу гострою терниною. Святий вийняв її з рани, а лев, лагідний, немов ягня, з того часу залишився зі святим Герасимом, який назвав його Йордан. Лев пильнував осла, що пасся поблизу, і носив на спині відра з водою. А коли преподобний Герасим помер, лев упав на його могилі (що була поблизу монастирської церкви) мертвий. Помер святий Герасим 5 березня 475 р., за своє святе життя він отримав нагороду, яку Отець наш небесний приготував усім, які Його люблять. 

__________
У той самий день
Святого мученика Павла і його сестри Юліянії

“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя.

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян.

“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло.

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли.

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже:“За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали:“Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного.

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна;він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем.

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили;потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 16 березня 2018 р.

16.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 16 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 16 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар: 
Мучч. Євтропія, Клеоніка й Василиска

Іс. 29,13-23

13. І сказав Господь: «Через те, що цей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене, і страх його передо мною – то лише вивчена заповідь людська, 14. тому я і далі творитиму з цим народом дивне диво й чудовину, щоб мудрість їхніх мудрих пропала й розуму не стало в їхніх розумників.» 15. Горе тим, що ховають глибоко свої задуми, щоб перед Господом їх затаїти, що чинять свої справи в темряві і говорять: «Хто нас побачить, хто взнає нас?» 16. Яке ж то безглуздя! Хіба гончаря вважатимуть за глину? Чи виріб скаже про того, який його зробив: він мене, мовляв, не зробив? Чи скаже посуд до гончаря: він, мовляв, не розуміє? 17. Хіба не трошки ще, не трошечки, і Ливан перестане бути садом, а сад не будуть вважати за ліс? 18. Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. 19. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля. 20. Бо гнобителя не стане, глузливець ізникне, пропадуть усі, що неправду берегли, 21. що засуджували ближнього словами, що наставляли судді пастку в брамі й правого неправно набік відсували. 22. Тому так говорить Господь, що відкупив Авраама, домові Якова: «Яків не буде більше стидатися, обличчя його більш не червонітиме. 23. Бо він побачить діло рук моїх у себе, він буде святити моє ім’я; Святого Яковового будуть святити, Бога Ізраїлевого жахатись.

Бт. 12,1-7

1. Господь сказав до Аврама: “Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. 2. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. 3. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться.” 4. І пішов Аврам, як сказав йому Господь, пішов і Лот з ним. Було ж Аврамові 75 років, коли він вийшов із Харану. 5. Взяв Аврам Сараї, свою жінку, Лота, свого братанича, і все майно, що набули, і людей, що придбали в Харані, та й рушили в дорогу в Ханаан-край і прийшли в Ханаан-край. 6. Аврам пройшов його аж до місця Сихем, до діброви Море. А жили тоді в тому краї ханааняни. 7. І з’явився Аврамові Господь і сказав: “Потомкам твоїм дам я цю землю!” І спорудив він там жертовник Господеві, що з’явивсь йому.

Прип. 14,15-26

15. Простодушний йме віри кожному слову; | розумний уважає на свої кроки. 16. Мудрий боїться й відвертається від зла, | а дурний зухвалий у своїй самовпевненості. 17. Запальна людина робить дурниці, | розважливий – зносить усе. 18. Простаки наслідують дурноту, | розумні ж увінчаються знанням. 19. Ледачі перед добрими вклоняться, | а безбожні перед праведних дверима. 20. Бідний навіть сусідові нелюбий, | в багатого ж є сила друзів. 21. Грішить той, хто гордує ближнім; | щасливий той, хто жалує вбогих. 22. Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? | Милість і правда тим, хто добро замишляє. 23. Кожна праця приносить користь; | пуста балаканина – голод. 24. Вінець мудрих – їхній хист; | корона дурних – безглуздя. 25. Вірний свідок рятує ДУШІ: | хто дихає брехнею, той – облуда. 26. В Господнім страсі – міцне довір’я людини, | і її діти матимуть притулок.

Джерело:      CREDO