29.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього! 

Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті. 

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!

*** 

Лк.8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають. 

Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло. 

І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас. 

Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.10.2017р. Б. / Святого мученика Лонгина, сотника

Святого мученика Лонгина сотника

Тропар глас 4: Мученик твій, Господи, Лонгин, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Весело возрадувалася Церква, в пам'яті днесь приснопам'ятного страждальця Лонгина, взиваючи: "Ти моя сила, Христе, і утвердження". 

Святий Лонгин був поганином, родом з Кападокії, і служив сотником у римському війську. Усі його поважали як справедливого чоловіка. Вже в старшому віці він служив у Єрусалимі і був начальником того відділу війська, воїни якого вели Христа Спасителя на Голготу. Він бачив смерть Ісуса і став свідком чуд, які явилися в природі тоді, коли Син Божий “віддав духа”. Коли ж земля затряслася, коли відкрилися гроби і померлі повстали з них, тоді “сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»” (Мт. 27, 54). Також і в Євангелії від святого Марка читаємо: “Бачивши ж сотник, що стояв проти Нього, що так віддав духа, сказав: «Чоловік цей справді був Син Божий»” (Мр. 15, 39). І святий Лука подібно пише: “Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний»” (Лк. 23, 47). 

Про подальше життя сотника Лонгина знаємо з передання. Так побожне передання переказує, що коли один з воїнів копієм пробив бік Христа, то крапля крови впала в очі Лонгина і зцілила їх від хвороби, тому в багатьох краях у святого Лонгина призивають допомоги ті, що слабують на очі. 

Поважне, дуже давнє передання, записане єрусалимським священиком Ісихієм близько 430 р., каже, що сотник Лонгин був на сторожі також при гробі Христа Спасителя і став свідком Його світлого Воскресення. 

Юдеї підкупили сторожу, аби та сказала, що учні вкрали Тіло Христа Спасителя, однак сотник Лонгин і ще два воїни не взяли юдиного гроша і свідчили, що Христос воскрес. Жиди дали хабаря Пилату, аби він убив Лонгина, та Пилат не міг цього зробити, бо Лонгина, завдяки його заслугам та хоробрості, знав навіть сам кесар. Коли ж Лонгин довідався, що юдеї хочуть його смерти, то склав свою гідність і з двома воїнами, які також повірили у Спасителя, пішов до Кападокії, де проповідував Христову віру. Та юдеї напирали на Пилата і не шкодували грошей, тож Пилат написав до Риму, що сотник Лонгин підбурює людей в Кападокії до повстання і голосить їм про нового царя. З Риму прийшов наказ, щоб Лонгина стяти мечем, а з ним і двох воїнів. Пилат послав вояків до Кападокії, і святий Лонгин, хоч міг уникнути смерти, бо воїни його не знали в лице, однак не зробив того і прийняв смерть разом з двома товаришами. Так вони запечатали своє життя смертю за Христа. Воїни взяли голову святого Лонгина до Єрусалиму показати її Пилатові як доказ, що виконали наказ. Пилат велів викинути голову святого мученика за містом на смітник, де її засипали гноєм.

Невдовзі з Кападокії до Єрусалиму прибула одна вдовиця, яка втратила зір. Вона хотіла помолитися в храмі і випросити у Бога оздоровлення. Привів вдовицю її єдиний син, та раптово він тяжко занедужав і помер. А коли бідна вдова оплакувала свого сина, то очима душі побачила світлого воїна, який сказав їй, що є Лонгином сотником, який постраждав за Христову віру, потім, що його голова лежить на смітнику за містом, і велів їй іти та знайти його голову, і тоді вже не буде журитися за сином, бо Бог загладить її біль. Сліпа вдовиця повірила, попросила відвести її на смітник, і там почала руками порпатися в смітті і натрапила на голову. Щойно вона торкнулася її руками, як враз прозріла. Молячись до Бога, вона взяла голову святого, обмила її у себе вдома і намастила дорогою олією. А вночі їй знову явився святий Лонгин і, тримаючи за руку її сина, одягненого в світлі одежі, сказав, щоб не плакала, бо Господь покликав її сина до вічної слави. Щаслива, вдовиця відвезла голову святого Лонгина до Кападокії, у село Сандралис, де спочивали його мощі, і там чесно поховала її. Частина тих мощей, зокрема чесна рука святого Лонгина, зберігається в Римі, у храмі святого Петра. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.3,12–18:  «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ»

Християнство від самих початків було і є не тільки проголошенням Доброї новини, а й явленням віри через самих християн. Як і Мойсей, про якого згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни мають бути відображенням божественної слави. 

Світ, завжди і, певно, особливо саме тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є у кожній людині. Але людина або дає цьому образові виявитись і засяяти, або ж ні. 

Частіше ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше докладати зусиль, щоб Образ Господній, на образ і подобу Якого ми сотворені, віддзеркалював славу нашого Творця.

*** 

Лк.6,1-10:  «Син Чоловічий – Владика і суботи»

У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх, витворюємо певний тип наших стосунків з Богом. 

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими. 

Господь є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР