12.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.15,30-33:  «Благаю вас… ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога»

Коли говоримо про допомогу, в нас часто з’являється асоціація, що хтось допоможе нам фізично, або ми комусь допоможемо в тих чи тих матеріальних речах. Але апостол Павло нам говорить про іншу допомогу, про допомогу молитвою. Наскільки часто ми молимось, щоб допомогти іншим. Коли думаємо про допомогу для інших, ми майже завжди думаємо тільки про допомогу зовнішню, матеріальну. 

Апостол вказує на іншу допомогу, про яку ми здебільшого забуваємо, про допомогу нашою молитвою. Можемо молитись за будь-кого з друзів, ворогів, близьких, далеких і тих, які перебувають біля нас, тих, які померли чи живі. Усім можемо допомогти молитвою. Яке велике знаряддя маємо і як рідко його вживаємо!

*** 

Мт.17,24–18,4:  «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне»

Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей. 

Бог ставить нам за приклад дітей, щоб ми порівняли, чи ми так само довіряємо Богові. Чи покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо знають, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка може на них чатувати. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цього в дітей – так само покладатися на Господа. 

Ми ж дуже часто прагнемо все контролювати, планувати. І це справді суттєво й важливо в нашому житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди й повсякчас усього передбачити. Маємо зробити все, що від нас залежить, що в наших силах і змозі, а відтак не боятися покладатися на Бога, довіряти Йому. 

Так, як дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не переймається, куди заведуть її батьки, так і ми не лякаймося віддати своє життя в Божі руки, пам’ятаючи, що Бог запровадить кожного з нас туди, де найкраще.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.08.2017р. Б. / Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними; Святого мученика Йоана, воїна; Святої мучениці Юліти

Святих апостолів Сили, Сильвана і тих, що з ними

Тропар, глас 3: Хор п’ятичисельний апостолів Христових піснями возхвалімо, Силу, Силуана, Крискента, Андроніка з Епенетом, бо вони ідольську оману викрили і, невірних у віру вловивши, моляться неустанно за всіх, які пам’ять їх величають. 

Кондак, глас 4: Галузками явились ви Христового винограду, грона плідні, мудрі, у чеснотах, вино нам спасіння виливаючи, яке приймаючи, радістю сповняємося, святкуючи всечесну вашу пам’ять, в час якої моліться за відпущення гріхів наших, Господні апостоли. 

Святий апостол Сила був одним з 70-ти учнів Христа Спасителя. Вперше про нього згадується в Діяннях апостолів (див. Ді. 15, 22), коли після Собору в Єрусалимі його разом з Юдою відправили супроводжувати святих Павла і Варнаву в дорозі до Антіохії. У цьому місті Сила затримався на довгий час, а потім разом зі святим Павлом вирушив в апостольську подорож. 

Вони пройшли Сирію і Киликію, засновуючи всюди Церкви, і прийшли до Дерби і Лістри, де взяли зі собою святого Тимотея. Уся ця подорож описана в житії святого апостола Павла. У Филиппах Силу і Павла схопили і посікли різками, а потім кинули до в’язниці. Тоді Бог учинив чудо:земля захиталася і всі двері самі відчинилися. Потім обидва апостоли навернули сторожа в’язниці. Вірогідно, що святий Павло призначив його єпископом Коринту ще до подорожі до Риму. Помер святий апостол Сила у глибокій старості природною смертю. 

Про святого Сильвана у своєму Першому посланні згадує апостол Петро, називаючи його “вірним братом” (див. Пт. 5, 12). А в Другому листі до коринтян про Сильвана згадує Павло, що разом з ним і Тимотеєм проповідував у Коринті (див. 2 Кор. 1, 19). Згідно з грецькими джерелами, Сильван (що був єпископом в Солуні) і Сила – дві різні особи, а згідно зі святим Єронімом, Сильван і Сила – це одна особа. 

Святого Крискента згадує апостол Павло у Другому листі до Тимотея, коли його просить, щоб прибув до нього, бо всі близькі йому розійшлися, зокрема Крискент пішов у Галатію (див. 2 Тм. 4, 10). Святий Крискент був єпископом Халкедону. Є згадки, що він проповідував Боже слово і в Галії (тепер це Франція), де заснував християнську громаду в Вієні і настановив єпископом свого учня Захарію. Потім повернувся до Галатії, де в часи цісаря Траяна помер мученицькою смертю. 

Про святого Епенета згадується у Посланні до римлян:“Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа” (Рим. 16, 5), – це означає, що він перший у тих краях повірив у Христа Спасителя. Згодом святий Епенет став єпископом Картагени. 

Пам’ять святих Андроника і Юнії Христова Церква почитає 17 травня.

__________
У той самий день

Святого мученика Йоана, воїна

Було це в часи Юліяна Відступника. Просякла християнською кров’ю земля, в’язниці заповнили святі ісповідники та мученики. За наказом імператора було також ув’язнено сотника Йоана за те, що допомагав християнам, бо ж і сам він був християнином. Його у кайданах повели до Царгорода, а дорогою з ним поводилися дуже жорстоко. В Царгороді його кинули у в’язницю, аж до повернення імператора, який тоді воював з персами. У в’язниці святий Йоан боровся з різними спокусами, що нападали на нього. Йому перед очима поставали розкоші світу, а він молився день і ніч, осіняв себе знаком святого хреста і, поборовши душевного ворога, готувався до мученицької смерти. 

Але не так сталося, як гадалося. Юліян Відступник загинув на полі битви; на його місце став щирий християнин імператор Йовіян, він відкрив брами в’язниць, ісповідники вийшли на волю. Тепер Йоан цілковито віддався самітницькому життю, усе своє майно роздав бідним, а сам у чистоті, в молитві, постах і добрих ділах закінчив своє життя. Перед смертю попросив, щоб поховали його на місці, де хоронять бідних. Волю святого виконали. Згодом, через багато років, тіло святого мученика знайшли нетлінним. Мощі святого Йоана воїна перенесли до Царгорода і поховали в церкві святого Йоана Богослова, а Бог прославив їх численними чудами. 

__________
У той самий день

Святої мучениці Юліти

Житіє святої Юліти, зокрема про її мученицький подвиг, розповідає святий Василій Великий у похвальній бесіді, яку виголосив у роковини її смерти. Була Юліта багатою, знатного роду, чесною і дуже побожною християнкою з Кесарії Кападокійської. Один поганин загарбав частину її майна, а коли дійшло до суду, то оскаржив її в тому, що вона сповідує Христову віру. А тоді християни були позбавлені усіх прав, для них не було суду, а їхні маєтки вільно було грабувати. Суддя пригрозив Юліті, щоб зреклася своєї віри, бо інакше втратить увесь свій маєток і отримає присуд – смерть. Але свята відповіла з гідністю, що пасувала слузі Христа Спасителя. За це її було засуджено на спалення живцем. Присуд свята Юліта прийняла з великою радістю. До плачучих жінок, що були з нею, вона звернулася з гарячим прощальним словом, закликавши їх охоче приймати за Христову віру всі терпіння. І сама ввійшла у призначене для неї багаття. А полум’я, як колись святого Полікарпа, неначе ослоною оточило святу Юліту і не торкнулося її тіла навіть тоді, коли душа мучениці вже полинула до неба. Тіло святої поховано в найкращій церкві міста, а Бог прославив мощі святої мучениці численними чудами. Зокрема, за заступництвом святої Юліти гірка вода у криницях міста перемінилася у солодку. Нехай же їй буде вічна честь і слава. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.08.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,12–20:  «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Всі ми у світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю і «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотно – так само стається зі злом. 

Тому коли чинимо добро, ми являємо Бога для інших. Коли інші роблять щось добре, то також дають нам побачити Господа, якому вони дозволяють діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Господа нашого Ісуса Христа!

*** 

Мт.22,23-33:  «Бог – не мертвих, але Бог живих»

У кожній людині є внутрішня спрага й потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен із нас чинить це по-своєму, в міру свого виховання, становлення. Однак нам складно побачити, що Господь не є Богом далеким, а бере реальну, активну участь у житті кожного з нас. 

Наше життя – це не набір якихось випадковостей. Господь присутній за кожною подією в моєму житті: я не випадково народився в певному народі, у певний історичний час, мав таких батьків – це все дав мені Бог. І тому Бог від нашого народження аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми можемо мати стосунки з живою людиною, вчімося будувати стосунки з живим Богом. 

Тому прожити життя – це не тільки виконувати ті чи інші обов’язки, але жити в Божій присутності, бачити Бога за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя немовби оживе, бо в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР