25.02.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,19–23:  «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування»

У наших взаєминах ми завжди свідомо чи несвідомо завдаємо одні одним болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують, підпирають, а потім з часом відкриваємо для себе їхні слабкості, їхні недобрі сторони. Наші друзі іноді стають невірними нашій дружбі. І тоді впускаємо у своє серце розчарування щодо цих осіб. 

Маємо розуміти, що кожна людина уражена гріхом. Ніколи не маємо знеохотитись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого. Навпаки, маємо розвивати в собі здатність виявляти добро до тих людей, які нам прикрі, немилі. 

Завжди легко побачити недоліки інших, вони немов би самі нагору лізуть. Але варто зауважити плюси одні в одних. І ці плюси, ці позитивні сторони розвивати і цими нашими добрими якостями ми всі збагачуватимемося на славу Божу!

*** 

Мт.6,1-13:  «Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

Людина має тіло, душу й духа. У людській, тілесній, сфері ми начебто вміємо собі зарадити, суспільство нас цього навчило. І дуже часто, коли говоримо про людину, то ідентифікуємо її лише з тілом, а на духовне життя звертаємо дуже мало уваги. 

Коли в Євангелії сказано, що людина щось робить, то йдеться про те, що вона нерідко це щось робить так, щоб це виглядало гарно назовні. Ми часто не усвідомлюємо, що наш християнський принцип поведінки, наші добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім виявитися назовні. 

Пам’ятаймо, що найважливішим є те, що носимо в собі. Адже навіть коли ми цього не реалізуємо зовні, коли його ніхто не побачить, то перед Богом все стане явним. Лише тоді наші діла будуть сповнені справжньої доброти, коли найперше будемо дбати про те, щоб подобатися Господеві у всіх своїх думках, переживаннях і планах.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.02.2017р. Б. / Святого Мелетія, архиєпископа Антіохійського; Святої дівиці Марини

Святого отця нашого Мелетія, архиєпископа Антіохійського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Мелетіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 6: Духовної мужності твоєї злякавшись, відступник Македоній утікає, молитовну ж службу звершуючи, раби твої з любов’ю прибігають до тебе, співбесіднику ангелів, мечу вогненний Христа Бога нашого, який всіх безбожних губить. Оспівуємо тебе – світильника, просвітившого всіх. 

Про святого Мелетія святий Григорій Богослов пише так: “Був то найпобожніший єпископ, простий, щирих звичаїв, повний Бога, лагідний, мужній і скромний”. Мелетій – означає “старанний”. Походив він із міста Мелитина в Малій Вірменії. Був єпископом Севастії, згодом Вереї, в Сирії, а 360 р. його покликав імператор Констанцій, за волею зібраних в Антіохії єпископів, на архиєпископа Антіохії. Були це часи, коли аріяни взяли гору над правовірними, і сам імператор схилявся в бік єресі. З-поміж антіохійських правовірних одна частина шукала згоди з аріянами, а друга – не хотіли мати з ними, як єретиками, нічого спільного, гуртувалася навколо священика Павлина, і називала себе павлиянами. Аріяни не виступали проти вибору святого Мелетія, бо думали, що його вдасться намовити до згоди з ними. 

Однак сталося інакше. Святий Мелетій, зайнявши архиєпископський престол, рішуче виступив проти єресі і став найгарячішим оборонцем святої віри. Побачивши це, аріяни, намовили імператора і той заслав святого Мелетія до Вірменії. На його місце архиєпископом вибрано єретика Євзоя. Тепер усі правовірні виступили проти аріян, однак павлияни вибрали своїм єпископом Павлина, а святого Мелетія не прийняли, тому що він був вибраний також і тими, хто спочатку шукав згоди з аріянами. Однак більшість залишилася вірна своєму правдивому пастиреві Мелетію, який далеко від своєї Церкви молився Богові і провадив святе життя, сповнене великих чеснот і добрих діл. 

А коли наступником Констанція став Юліян Відступник, тоді серед інших повернувся із заслання до Антіохії і святий Мелетій. Усі церкви в місті були в руках аріян, лиш одну відступили Павлинові. Тож Мелетій збирав своїх вірних на богослуження за містом у церкві святих Апостолів. Однак не довго тішилися вірні своїм пастирем: Юліян Відступник приїхав до Антіохії, багатьох вірних, зокрема двох священиків Євгенія і Макарія, велів замучити, а святого Мелетія вигнав з Антіохії. 

Та рука живого Бога діткнула Відступника, на війні з персами він загинув, а вмираючи сказав: “Ісусе, Ти переміг!” Наступником його став добрий та вірний Церкві імператор Йовіян, і святий Мелетій (363 р.) знову повернувся до Антіохії, де скликав місцевий собор єпископів, якому утвердив святу віру згідно з рішеннями Першого Вселенського собору в Нікеї (325 р.). 

За імператора Валента, відвертого єретика, почалося нове переслідування св. Церкви, однак сім літ цісар-єретик не турбував святого Мелетія. В той час Мелетій охрестив святого Йоана Золотоустого, котрий перебував при ньому три роки, і возвів його в чин читця. Аж у 370 або 371 році Валент заслав Мелетія на вигнання до Вірменії, поблизу Кападокії, де святий часто спілкувався з Василієм Великим. Після смерти Валента (378 р) імператор Ґраціян повернув святого Мелетія назад в Антіохію, де усі міщани зі сльозами в очах вітали повернення свого архиєпископа. Перші кроки святого Мелетія були спрямовані на приєднання павлиянів, однак йому це не вдалося, хоч архиєпископ з найбільшою любов’ю ставився до Павлина, і не хотів застосовувати щодо нього рішучих заходів, які він, як правдивий антіохійський пастир, міг би використати. Тимчасом начальник Антіохії Сапор відібрав в аріян антіохійські церкви і віддав їх св. Мелетію. У 379 р., через кілька місяців після смерти святого Василія Великого, святий Мелетій зібрав місцевий собор єпископів в Антіохії, на якому було урочисто прийнято навчання Церкви про Пресвяту Тройцю і виклято єресь Аполінарія. Тоді-то також повернувся з пустелі Йоан Золотоустий, і святий Мелетій висвятив його на диякона. 

Імператор Ґраціян передав цісарську владу над східною частиною держави славному і побожному полководцеві Теодосію. Теодосій, прибувши до Царгорода, відібрав в аріян усі церкви і передав їх архиєпископові Димофилеві, а на царгородського патріярха поставив святого Григорія Богослова, про що ми вже читали у житії цього великого святителя. Святий Григорій спонукав імператора Теодосія скликати до Царгорода (381 р.) Вселенський собор. На цей собор з’їхалося 150 владик, серед учасників багато було таких, яких Церква зачислила до лику святих. Прибув сюди і святий Мелетій. 

Імператор Теодосій, хоч не знав до цього святого, його побачив і привітав як син батька. Бо незадовго до того, як він обійняв цісарський престол, у сні побачив, як Антіохійський архиєпископ Мелетій покладає на його голову царський вінець. Сон сповнився, а цісар упізнав, що єпископ, якого бачив у сні, – справді був святий Мелетій. Першим завданням Собору було затвердити на царгородському патріяршому престолі святого Григорія Богослова. Святий Мелетій у своїй гарячій промові підтримав його, а також, як голова Собору урочисто оголосив Царгородській Церкві, що Григорій є її пастирем. З життя святого Григорія, однак, знаємо, що ще під час того Собору він зрікся патріярхату і повернувся до самітницького життя. 

Тут, у Царгороді, святий Мелетій у травні 381 р. занедужав і віддав духа свого в руки Отця небесного. Тіло його було забальзамовано і перевезено до Антіохії. Коли в Царгороді його тіло клали в домовину, весь народ, що зібрався, тяжко ридав. Усі знали, що помер великий святитель Церкви і великий слуга Божий, якого Христос прийняв до лику своїх святих. Багато отців Собору виголошували похвальні бесіди, а найкращим було слово Григорія Ниського, брата святого Василія. В Антіохії мощі святого поховали в церкві святого Вавили (його пам’ять вшановуємо 4 серпня). Жаль по ньому тривав довго, кожного року народ збирався біля його гробу, поминаючи його заслуги. Про це згадує святий Йоан Золотоустий у похвальній бесіді, яку він виголосив на честь святого в п’яту річницю його смерти. 

__________
У той самий день

Святої дівиці Марини

Жив у Витинії побожний чоловік, що звався Євгеній. Коли померла його жінка, залишивши йому дочку, дівицю Марину, Євгеній задумав вступити до монастиря. Тоді дочка стала гаряче просити батька, щоб дозволив їй перебратися на юнака і взяв з собою до святої обителі. Добачаючи в тому Божу волю, Євгеній погодився на це і разом з сином Марином (так він назвав дочку) вступив до монастиря. Юнак відзначався такою побожністю і тяжкими постами, що всі дивувалися з його святого життя, а Бог дав йому дар творити чуда і проганяти біси. 

Сталося так, уже після смерти Євгенія, що одна грішна жінка звинуватила Марина у тяжкому, непристойному гріху. Ігумен, не знаючи, що Марин не чоловік, а дівиця, прогнав його з монастиря, а Марин три роки простояв біля воріт монастиря в тяжкій покуті за невчинений гріх. 

Через три роки інші монахи стали просити ігумена, щоби простив йому, за словами Святого Письма: “Простіть, щоби вам прощено було”. Ігумен прийняв Марина до монастиря, але не вважав його гідним жити з іншими братами, і наказав йому бути останнім з усіх. А Марин з якнайбільшою радістю прийняв це упокорення. Однак через кілька днів Бог покликав його до себе, і лиш тоді, після смерти, виявилося, як невинно постраждала свята Христова дівиця, звинувачена в такому тяжкому гріху. З плачем припав ігумен до ніг святої Марини і просив прощення за те, що через невідомість уважав її великим грішником. Святу дівицю поховали, а на її гробі діялися численні чуда. Безчесну наклепницю, що очорнила святу дівицю, Бог тяжко покарав: в неї вселився диявол, і лиш тоді, коли вона визнала свій блуд і гріх й прийшла до гробу святої Марини, то, за молитвами святої дівиці, отримала звільнення від злого духа. Діялося це близько 480 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.02.2017р. Б. / Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Власіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Священства помазанням і мученицькою кров’ю прикрасився ти, славний Власіє, і сяєш всюди у вишніх ликуючи і нас оглядаєш, які у храм твій прийшли і зовуть безперестанно: «всіх нас збережи». 

З давніх-давен у нас є звичай поручати домашню худобу опіці святому Власію. Святий Власій був лікарем, він цілковито посвятив себе служінню Богові. З часом став він єпископом Севастії, міста, що належало до Кападокії, а опісля до Вірменії Малої. В часи переслідування християн за Диоклетіяна єпископ Власій скріплював вірних Христових у святій вірі, а коли майже всі втекли з міста, він також пішов у пустелю і замешкав у печері біля гори Арґеос. 

Однак вояки, послані ловити диких звірів, в зубах яких мали гинути християни, його знайшли там, а дізнавшись, що він християнин, закували в кайдани і відвели до мучителя Агриколая (було це вже за імператора Ліцинія). 

Святий Власій охоче йшов з ними, бо, як казав напередодні, йому тричі явився Ісус Христос і закликав його принести Йому жертву за звичаєм свого священства. Дорогою горнулися до нього хворі, а він їх оздоровляв – і людей, і домашню скотину. Одна невіста з плачем принесла до нього дитину, яка вдавилася риб’ячою кісткою і вже вмирала. Святий єпископ помолився і дитина стала здорова, а ще Господь наділив слугу свого Власія особливим даром, що всі хворі на горло призивають його і донині, сподіваючись на поміч. Коли святого Власія привели до мучителя, то святий сміливо визнав Христа і переніс усі катування: бичування, палення свічками, здирання шкіри з живого тіла та інші муки. Потім його кинули до в’язниці. За ним ішло семеро побожних невіст, збираючи краплі крови, що стікали з його ран, і помазувалися ними. Коли ж за це їх привели на суд, то вони навіть чути не хотіли про цісарську ласку, не злякалися мук і перетерпіли все, що лишень жорстокі кати могли видумати. Крім інших мук, їх кинули у вогонь, однак він навіть не діткнувся їх одежі. Одна з них мала двох синів, котрі просили, щоб і їх кинули у вогонь, та мучитель наказав замкнути їх у в’язниці, де страждав святий Власій. Усіх сімох жінок лютий поганин наказав убити мечем, так ряди святих мучениць поповнило сім нових вінців вічної слави. 

Потім привели святого Власія на нові муки. Кинули його в глибоке озеро, але він сухою ногою ходив по воді і, сівши посеред озера, як на землі, прославляв Господа і взивав до поган, щоб те саме зробили в ім’я своїх божищ. Кинулося за ним до води 68 воїнів – всі до одного пішли на дно і загинули. А святий вийшов на берег, став перед мучителем і сказав: “Покайся і віруй в Ісуса!” Мучитель наказав його стяти мечем, а разом з ним і двох хлопчиків, мати яких, одна з сімох мучениць, випросила в Бога для них побідоносний вінець слави. Було це близько 316 р.

Уже здавна на Київській Русі почитали святого Власія як покровителя домашньої худоби, і коли якась хвороба падає на худобу, то призивають його на допомогу. Звичай той сягає дуже давніх часів, зразу ж після смерти святого мученика. Побожне передання розповідає, що коли святого вели на суд, то якась жінка з плачем прибігла і, припавши до його ніг, жалілася, що вовк украв її останнє порося. Святий Власій утішив її і сказав: “Іди спокійно додому, вовк поверне тобі твоє порося!” І справді, коли жінка прийшла додому, то застала порося здорове коло хати. Довідавшись наступного дня, що святого Власія після катувань кинули до в’язниці, вона те порося заколола і частину м’яса у мисці передала святому мученикові. Він прийняв щиру жертву бідної жінки і попросив, щоб вона кожного року згадувала його пам’ять, а Бог буде їй на худібці благословити. З того часу прийнявся, поширився, а з часом і прийшов на Русь побожний звичай віддавати худібку під опіку св. Власія. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР