13.02.2016р. Б. / Блаженніший Святослав: «Святість, свідоцтво і служіння є трьома вимірами справжнього християнства» (+VIDEO)

У п’ятницю, 12 лютого 2016 року, в день празника Трьох Святителів Григорія Богослова, Василія Великого та Івана Золотоустого, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії.

З Главою УГКЦ співслужили владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, владика Борис (Гудзяк), Правлячий архиєрей Єпархії Святого Володимира Великого у Франції, а також чисельні священики Київської архиєпархії та гості семінарії.

У проповіді Блаженніший Святослав зазначив, що вшановуючи трьох великих Отців Церкви – Григорія Богослова, Василія Великого та Івана Золотоустого, ми повинні прислухатись до того, що вони нам говорять: «Григорій Богослов каже, що кожен християнин має бажати стати святим, а це є неможливе без глибокого духовного життя. Тому, що християнин це є той, що віруючи в Бога, є поєднаний з Ним, та живе своє життя не сам, але в Бозі і разом з Богом» – наголосив проповідник. 

За словами Предстоятеля УГКЦ, святий Григорій усе своє життя так глибоко був поєднаний з Пресвятою Трійцею – Отцем, Сином, Духом Святим, що часто повторював своїм учням: «Це є моя Трійця».

Розповідаючи про святого Василія Великого, Глава УГКЦ зауважив, що цей святий показує нам ще одну фундаментальну рису справжнього, істинного християнського життя – свідчення Христового Євангелія: «Василій Великий був, мабуть, одним з найбільш революційних і глибоких учителів Христової Церкви. Свого часу, коли всі мовчали, Василій Великий мав відвагу сказати імператорові правду про те, що він впадає в аріанську єресь. Імператор не звик, – продовжив Предстоятель, – що йому хтось перечить, та ще й викриваючи його неправедні вчинки. Здивований, в присутності всього народу каже: До мене ще так ніхто ніколи не говорив. Василій йому відповів: Тому, що ти ніколи не зустрічав справжнього єпископа. Ця справжність свідчення істини є те, що зробило його великим», – наголосив Блаженніший Святослав.

Далі Глава УГКЦ звернув увагу на постать Івана Золотоустого: «В його особі ми сьогодні чуємо мабуть одне слово – «служіння». Він був одним з найславніших душпастирів свого часу, який намагався усім своїм життям послужити тому суспільству, в якому він жив. Саме через ту свою дияконію (служіння, – прим. ред), як архиєпископ Константинограда, він засвідчив і свою глибину віри в Христову Євангелію».

Проповідник також розповів, що Іван Золотоустий був важко покараний за те, що у своїй проповіді мав сміливість сказати: «Знову біснується Іродіада». За це був на вигнанні у Вірменії, де і помер. Але потім знову повернувся до Константинополя у своїх святих мощах, що стало великою радістю усього християнського світу: «Це усім дало надію на те, що є справжня Церква, не державна, чи якась інституція, але справжня Христова Церква, яка здатна голосити слово Христового Євангелія, не піддаючись на жодні політичні, державні чи інші схеми мислення цього світу», – наголосив Очільник УГКЦ.

«Цих три слова, які сьогодні промовляють три святителі – святість, свідоцтво і служіння, є трьома вимірами одної і тої самої дійсності – справжнього та істинного християнства. Якщо забрати одну із цих дійсностей, тоді неможливо говорити про справжність життя християнина в тих чи інших обставинах», – завершуючи сказав Блаженніший Святослав.

Зазначимо, що під час Божественної Літургії у семінарійній каплиці, Глава УГКЦ також уділив дияконські свячення трьом піддияконам – Роману Ільницькому, Роману Улею, та Павлу Савці.

Нагадаємо також, що напередодні, Єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф (Мілян) уділив нижчі свяченння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

12.02.2016р. Б. / Празник трьох Святителів

Празник трьох Святителів

 * Коротка історія свята
 * Тропар та кондак
 * Празничний Апостол
 * Коментар апостольського читання
 * Євангеліє
 * Проповідь
  

Коротка історія

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане".

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.


Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові.

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога».

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

о. Іван Колтун

Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

Проповідь

«Ви є Світло для світу...» (Мт. 5, 10)

Христові слова «Ви є Світло для світу» відносяться не до самих лише апостолів, але і до всіх послідовників Христа, котрі пішли, йдуть і йтимуть за Христом, щоб тут, на землі, серед людей, виконувати Христову справу — нести людям світло Христової істини, щоб свідчити і говорити про Бога своїми ділами.

Сьогодні церква Христова святкує пам'ять Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. У празничному тропарі трьом святим вона співає: «Апостоли єдиноправнії і Вселенної учителі». Всіх цих трьох святителів Церква прирівнює до апостолів, бо вони голосили і поширювали св. Євангеліє, вони мали такі ж думки, такі ж вдачі і палку ревність про славу Божу, як і апостоли.

Працювали ці три святителі Христові на церковній ниві на початку IV ст. по Різдві Христовім. Вони дійсно були світильниками віри і світили всім людям, щоб їм не блукати в темряві гріха та поганства. Вони і нині світять своїми богословськими і науковими творами, світять прикладом свого життя і змістом Св. Літургії, яку вони уложили, показуючи шлях до спасіння усім людям. Вони все своє життя молилися за довірених їм людей і своїми молитвами багатьох грішників навернули до Бога. А у Св. Письмі написано: «Хто наверне грішника з його блудної дороги, той спасе його душу від смерті і покриє множество гріхів». А св. ап. Яків каже: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Яків 6, 5).

Нині в християнському світі є багато віровизнань, які визнають Ісуса Христа за Бога, але не вірують в молитовне заступництво святих.

Про силу молитви і заступництво святих кожен правдивий християнин знає з власного досвіду і Св. Письма. Апостол Яків, підкреслюючи силу молитви, подає такий приклад: «Пророк Ілля, — каже він, — був простою людиною, але коли молився, то три роки і шість місяців Бог не дав ні однієї краплі дощу на землю. І коли після цього знов молився, небо дало дощ і земля зародила» (Яків 5, 18).

Святе Письмо оповідає нам про силу молитви інших, звичайних людей. Так, римський сотник просить за свого слугу і той стає здоровим. Батько просить за свого нещасного сина, а хананейка — за свою дочку і молитовна просьба їх вислухана Спасителем. Четверо чоловіків приносять до Христа свого розслабленого друга і за їх вірою той отримує оздоровлення. З цих євангельських прикладів бачимо, яку велику силу має молитва. Батька — за сина, матері — за дочку, пана — за слугу, друзів — за товариша.

Особливо велику силу заступництва має молитва спільноти, громади. У книзі Діянь св. Апостолів, в 12 главі, оповідається про те, як цар Ірод, щоб догодити жидам, які ненавиділи християн, стяв мечем голову ап. Якову, а на великі свята спіймав ап. Петра і посадив до темниці та наказав стерегти його, щоб після свят скарати його смертю. У 5 ст. цієї глави сказано: «...як Петра стерегли у в'язниці, Церква молилася за нього Богові. Сталось чудо. Ангел вночі прийшов до в'язниці, скинув ланцюги з рук Петра, і сказав: «Вставай скоро, одягайся, взуйся і йди за мною». Ангел врятував Петра від смерті. Ось яку силу має молитва Церкви і заступництво вірних. Ця невидима духовна сила Божого благословення лікує хворих, гріхи прощає, звільняє із в'язниці, від смерті рятує, керує силами природи.

Святі, хоч і переставилися, але їх душі живуть у Бога. Душі праведників бачать, що робиться тут на землі. Коли Ісус Христос Преобразився, два пророки явилися апостолам з тамтого світу і говорили про те, що має незабаром статися в Єрусалимі. Це вибрані учні чули і бачили на свої очі.

Душі усопших людей бачать, що робиться тут, на землі, а душі святих людей і ангелів ще й допомагають людям на землі. В Новому Завіті засвідчено: «Що Бог посилає ангелів на послуги тим, хто має наслідити спасення» (Євр. 1, 11). Тому нехай ніхто не думає, що зі смертю все закінчується. Тіло вмирає, а душа живе. «Бог наш є Богом живих». У II книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей бачив у видінні, як пророк Єремія і первосвященик Онія продовжували в тяжкий час молитися за свій народ і за святе м. Єрусалим.

Іван Богослов бачив, як ангел заносив молитви святих на золотий жертівник, що стояв перед престолом Всевишнього, бачив як ті молитви святих доходять до Бога.

У Святому Письмі читаємо, яку велику силу має заступництво святих. Бог об'явив Авраамові, що помилує Содом і Гомору заради десятьох праведників. Задля вибраних Бог скоротить дні туги і скорботи при кінці світу.

Тому на підставі Св. Письма Церква слушно просить святих, а особливо сьогодні у свято трьох Святителів Христових, щоб вони своїми молитвами перед Божим престолом виблагали миру для світу і Божого милосердя для душ наших. Бо «молитва праведних має велику силу». Амінь.

о. Степан Кащук
"Сівач", лютий 2002 Ч. 2 (27) рік 4


Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону трьох Святителів.

ЗАВАНТАЖИТИ текст в PDF

11.02.2016р. Б. / ПРО ВІДПУСТИ У СХІДНИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЦЕРКВАХ

І. Обов'язкові норми, які регулють відпусти після ІІ Ватиканського Собору (також у східних католицьких Церквах):

1). Павло VI,  Indulgentiarum doctrina, 1967.

2). Апостольська Пенітенціарія, Enchiridion indulgentiarum quartum editur, 16.07.1999.

ІІ. Допоміжні норми, які допомагають зрозуміти правильне застосування відпустів і поняття “папського благословення” у східних католицьких Церквах:

Caeremoniale episcoporum 14.09.1984. Це є практичний літургійний посібник для єпископів, пресвітерів і церемоніалів (еклезіархів), який пояснює служіння Святих Таїнств і інших треб властивих латинській Церкві.

Для східних католицьких Церков він є корисний лишень в одному випадку, а асаме коли подає значенняі способу уділювання “папського благословення”. Вираз “папське благословення” часто згадується у документі Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur коли в артикулі 7, 2 крім терміну “дієцезіальний єпископ”, тобто єпископ приналежний до латинської Церкви, вживає також термін “єпархіяльний єпископ”, тобто єпископ приналежний до східних католицьких Церков, які мають право уділяти “папське благословення”.

IІІ. Види (класифікація) відпустів:

З 1917 р. по 1983 р. відповідно до Кодексу Канонічного Права 1917 р. (CIC 1917) існували наступні види відпустів:

повний (цілковитий) – це є відпуст через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи;

частковий – це є відпуст через який відбувається частинне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи. Вимога, яка є пов'язана із частковим відпустом це є те, що мають бути вказані відповідні дні під час яких можна отримати відпущення дочасної кари за гріхи;

особистий – тобто відпуст наданий фізичній або моральній особі;

предметний – це є відпуст, який є прикріплений до чогось або до предмету;

мішаний – це є відпуст для отримання якого вимагається певна кількість осіб і наявність чи використання чогось;

місцевий (локальний) – це є відпуст який є наданий певному місцю (наприклад церква).

З 1983 р. відповідно до Кодексу Канонічного Права 1983 р. зменшив види відпустів і обмежив їх до двох: повний і частковий.

Хоча східне церковне право (ККСЦ) не передбачило жодного канону, який би говорив про відпусти, то така нестача зовсім не означає, що східні католицькі християни не можуть користуватись із духовних наслідків, які походять з відпустів [див. Nuntia 10 (1980), 10 Pastor Bonus арт. 58 § 2]. Підтвердження цього є вище згаданий документ Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur, який в арт. 7, 2 вживає терміну “єпархіяльний єпископ”, а в арт. 8 говорить вже про право митрополита надавати в єпархіях митрополії (вживається вираз єпархія) частковий відпуст, натомість в арт. 9 згадуються патріархи і верховні архиєпископи.

ІV. Часова класифікація відпустів: 

Існує довічний відпуст – це є відпуст, який раз наданий діє назавжди і тимчасовий відпуст – наданий виключно на окреслений час.

V. Папське благословення:

Східне церковне законодавство (ККСЦ) крім того що нічого не говорить про відпусти, також зовсім не згадує про можливість східним католицьким єпископам уділяти власним вірним папського благословення. Натомість основний документ, яким регулюються питання відпустів Enchiridion indulgentiarum quartum editur (Інструкція про відпусти) від 16.07.1999 в атрикулах 7-9 говорить про церковну ієрархію східних католицьких Церков, які три рази в рік в установлені ними свята можуть на закінчення Божественної Літургії уділяти папське благословення, яке є поєднане із повним відпустом.

Для кращого зрозуміння способу уділювання папського благословення необхідно звернутись до Caeremoniale episcoporum (від 14.09.1984) на який в арт. 7, 2 посилається  документ Апостольської Пенітенціарії Enchiridion indulgentiarum quartum editur (Інструкція про відпусти). В цьому посібнику в пунктах 1122-1126 подаються літургійні рубрики як саме повинен відбуватись обряд уділювання папського благословення. Ось його основні елементи:

1). уділяє особисто єпископ;

2). відбувається на завершення Божественної Літургію, яку служить Архиєрей або  коли служить пресвітер у присутності Архиєрея, тоді єпископ на завершення Літургії уділяє папського благословення;

3). Архиєрей повинен бути одягнений в усі літургійні ризи.

4). Перед благословенням потрібно пояснити людям (це може зробити Архиєрей, пресвітер, диякон), що замість звичайного архиєрейського благословення єпископ зараз має намір уділити папське благословення разом із повним відпустом;

5). пояснити вірним присутнім на Божественній Літургії, що повний відпуст тобто повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи вони отримують якщо виконали  приписані Церквою вимоги (Enchiridion indulgentiarum, арт. 20 § 1).

Ними є:

(а) позбавлення будь якого прив'язання до будь якого тяжкого чи легкого гріха;

(б) виконати одне діло милосердя. Їх є три види: побожні чи релігійні практики – наприклад відвідати вказаний храм; діла милосердя – наприклад відвідати хворих чи самотніх, призначити певну суму на діла соціального чи релігійного характеру, посвятити свій особистий час на соціальні потреби; діла покути – часткове відречення від споживання (наприклад куріння, алкогольних напоїв), піст, стриматись від споживання м'ясних страв (чи інших страв відповідно до вказівок Синоду єпископів або Єпископської Конференції) або віддати певну суму грошей вбогим.

(в) прийняти Святі Таїнства Покаяння і Євхаристії.

Опрацював  о. Андрій Танасійчук

Джерело:   Воїни Христа Царя