28.11.2015р. Б. / 28 листопада початок Різдвяного посту

28 листопада – початок Рiздвяного посту. Його ще називають Пилипiвкою. Звiдки ця назва? Різдвяний піст – один з чотирьох багатоденних постів церковного року.

Розпочинається він завжди в один час – у день святого апостола Пилипа (Филипа) (15) 28 листопада, та триває сорок днів до самого Різдва – (24 грудня)- 6 січня. Його мета – підготувати віруючих до зустрічі свята Різдва Христового. Звідси його назва – Різдвяний піст. День його початку дав іншу назву – Пилипівка. У тих Помісних Церквах, де його дотримуються упродовж сорока днів, цей піст має ще іншу назву – «Свята Чотиридесятниця». 

А хіба його тривалість не усюди однакова?

Ні, вона не однакова. Відомо, що історія цього посту сягає своїм корінням ще перших віків християнства. Деякі письмові джерела, зокрема літургійні та проповідницькі, згадують про нього ще раніше IV століття. Тоді він тривав усього тиждень перед Богоявленням (Різдвом). Однак згодом, указом Вселенського Патріарха Луки (Хрисоверга), за часів правління імператора Михаїла (1166 р.), цей піст у Православній Церкві було офіційно подовжено до сорока днів. Власне, ті Церкви які канонічно підкорялись Вселенському Патріарху цей указ виконують досі. Усі інші – або цього посту не знають, або дотримуються його по-іншому. Скажімо, Вірменська Апостольська Церква (монофізитська) цей піст знає, але у них він триває лише один тиждень.

З якого часу у християн, узагалі, сформувалися пости?

Піст, як окремий духовний феномен, був відомий людству ще з часів життя перших людей. Заборона споживати плід із дерева пізнання добра та зла в Едемі – духовний прообраз нашого християнського посту, де через приборкання плоті, люди повинні йдуть до власної духовної досконалості. Піст – це неабияка запорука духовного зросту християнина. Можна сміливо стверджувати, що людство завжди знало користь від постування і з найдавніших часів пронесло в собі усвідомлення того, що чесний піст приносить людині неабияку фізичну та духовну користь. Тому, постити потрібно не лише багатим, але й бідним, не лише товстим, але й худим, не лише грішникам, але й праведникам. Відомо, що постились не лише у Новозавітній, але й ще у Старозавітній Церкві. В Християнській Церкві приклад посту подав Спаситель наш Ісус Христос, котрий Сам постив сорок днів і ночей, а по життю був строгий аскет. Цю науку засвоїли найближчі учні Христові – святі Апостоли, та, в свою чергу, передали її своїм наступникам – єпископам, священикам та усім братам і сестрам по вірі. Отже, постили усі та завжди, хоча форма посту могла бути різноманітно. Були одноденні пости, але й були багатоденні. Були більш суворі, але були й ті, під час яких дозволялось певне послаблення. Але такого часу, щоб людство посту не знало взагалі – не було.

Зараз їх є чотири у роцi, а як було колись?

Можна сказати, що формування певного сталого канону для часу посту – це та справа Церкви, котра досі не закінчена, та й напевне, ніколи не закінчиться остаточно. Церква – це живий та динамічний організм, у котрому постійно відбуваються зміни. Хоча часто вони непомітні нашому оку, це зовсім не означає, що їх нема. Як би не було боляче про це говорити вголос, але в нас, у Церкві, непорушним є лише те, що стосується постулатів віри. Все інше, зокрема те, що стосується зовнішнього вираження цієї віри, тобто, всі обряди та традиції, при потребі можуть змінюватися в силу обставин місця, часу та елементарної прагматичної необхідності. Змінам та впливу часу піддаються навіть ті обряди, котрі ми дуже любимо та давно вже до яких звикли. Так, звісно, були часи, коли християни не знали саме про ті періоди посту, про які знаємо ми сьогодні. Або знали, проте мали інші традиції їх додержання. Але це, безумовно, не говорить, що ті християни бути гіршими, аніж ми. Або тим більше, що між нами стоїть величезна прірва і нині вже наші віри принципово різні. В пості, як і в усіх інших обрядах церковних, головне не форма, а зміст. А зміст посту в нас, ще з часів Адама і Єви, залишився незмінним: гріх не те, що Адам вкусив плід, а в тому, що не послухав Бога. Отже, в міру формування церковного календаря, місяцеслова, формувався і звичаний нам порядок багатоденних та одноденних постів.

Серед них, звісно, найголовніші наступні:

1. Великий піст триває 40 днів, на зразок посту Спасителя в пустелі . До нього, зазвичай, ще приєднуються Лазарева субота, Вербна неділя і 6 днів Страсного Тижня. Хоча формально богословського погляду – це вже цілком інший період.

2. Пилипівка, або Різдвяний піст перед Різдвом Христовим. Триває він також 40 днів, починаючи з 27 листопада. Цей піст встановлено Церквою для того, щоб вірні постом достойно приготували себе до зустрічі і святкування свята Різдва Христового.

3. Петрівський, або апостольський піст, триває від понеділка після неділі Всіх Святих (тиждень після Тройці) до дня святих апостолів Петра й Павла 12 липня. Піст встановлений на спомин посту святих апостолів, котрі постили перед всесвітньою проповіддю Євангелії.

4. Спасівка. Піст перед Успінням Богоматері на спогад про те, як Пречиста Діва Марія постом готувалася до блаженної кончини земного життя.

Окрiм чотирьох багатоденних постiв у роцi є одноденнi. Коли вони випадають?

В нашій Церкві сьогодні практикується чотири багатоденні пости, три одноденні і, крім того, піст у середу і п’ятницю (за вийнятком особливих тижнів) протягом усього року. Середа і п’ятниця встановлені в пам’ять про те, що в середу Христос був зраджений, а в п’ятницю розіпятий.

У літній та осінній м’ясоїди (періоди між Петровим і Успенським постами і між постами Успенським і Різдвяним) середа та п’ятниця — дні суворого посту. У зимовий і весняний м’ясоїди (від Різдва до Великого Посту і від Великодня до Трійці) Устав церкви дозволяє в середу і п’ятницю рибу. Риба в середу і п’ятницю дозволяється і коли на ці дні випадають свята Стрітення Господнього, Преображення Господнього, Різдва Богородиці, Введення Богородиціу храм, Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Іоанна Предтечі, апостолів Петра і Павла, апостола Іоана Богослова.

Якщо свята Різдва Христового та Хрещення Господнього випадають на середу чи п’ятницю, то піст у ці дні скасовується. У навечір’я (напередодні, святвечір) Різдва Христового (зазвичай, день строгого посту), якщо воно випало на суботу або неділю, то дозволяється їжа з рослинною олією.

Суцільні седмиці (церковнослов’янською седмицею називається тиждень — дні з понеділка до неділі) означають відсутність посту в середу і п’ятницю. Встановлені Церквою як послаблення перед багатоденним постом, або як відпочинок після нього.

Суцільні седмиці наступні:

1. Святки — з 7 до 18 січня (11 днів), з Різдва до Водохреща.

2. Митаря і фарисея — за два тижні до Великого Посту.

3. Сирна (масляна) — тиждень перед Великим Постом (дозволяється всю седмицю яйця, рибне і молочне, але вже без м’яса).

4. Великодня (Світла) — тиждень після Великодня.

5. Троїцька — тиждень після Трійці (тиждень перед Петровим постом).

Одноденні пости, крім середи і п’ятниці (дні строгого посту, без риби, але дозволяється їжа з рослинною олією):

1. Хрещенський святвечір (навечір’я Богоявлення) 18 січня, день напередодні свята Хрещення Господнього. У цей день (увечері) віруючі споживають освячену в храмах воду – Велику Агіасму,

2. Усікновення чесно глави Іоана Предтечі — 11 вересня. У цей день піст встановлено на духовну згадку про великого пророка Божого та його вбивства Іродом.

3. Воздвиження Хреста Господнього — 27 вересня. Цей день нагадує нам про подію на Голгофі, коли «нашого ради спасіння» постраждав на Хресті Спаситель роду людського. Цей день потрібно проводити в молитві, пості, скорботі про гріхи та в покаянних родумах.

Не дивлячись на те, що наше святе Православ’я на перший погляд неймовірно складна віра, (як у теорії, так і на практиці), дотримуватися посту, насправді, легко та приємно. Про це знає кожен, хто сам ставав на шлях святості. По мірі нашого вдосконалення у зовнішньому благочесті, Господь Сам допомагатиме нам, очищаючи та зміцнюючи внутрішньо. Піст це не просто зміна способу харчування, але зміна грішного життя на святе та непорочне. Піст – це духовні крила, котрими перемагаємо сатанинську присутність та підносимось на Небеса. Через піст Господь говорить з нами, вчить покірності та святості. А в останні часи дотримання посту – обов’язкова умова людству для виходу з тотальної кризи – економічної, моральної, духовної. Святі старці Оптиної пустині саме про мали на увазі, коли казали про нове покоління: «Не хочуть постити добровільно, то будуть постити не добровільно».

Джерела:   http://bogoslov.org/

ОРАНТА

ЗАВАНТАЖИТИ проповідь (від о. Богдана Смука) в PDF 

27.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 26-го тижня

Євангеліє

Лк.16,15–18; 17,1–4:  «Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові»

Коли уважніше приглянутись до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі собі, щиро і відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей – що вони скажуть, нам важливо, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку...

Саме тому у нашому житті ми часто граємо ролі, іноді інші навіть можуть цього не зауважити. Але Євангеліє нам сьогодні каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, не так легко нам змінитися, перестати грати роль. Однак якщо будемо шукати і досвідчувати у своєму серці Бога, щораз більше питати, що Бог хоче від мене, як Бог дивиться на цю ситуацію, то і думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти.

Мусимо собі щиро сказати, що для нас дуже часто важливіша не думка Бога, але думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог завжди є сталий і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, незмінності Божій, то для нас неважлива думка оточуючих: сьогодні вони нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щораз важливішим буде ставати, як це сприйме Бог. 

Життя в правді – це те, що найбільше приносить людині щастя. Життя в правді приносить людині нормальне буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким Бог її створив. 

---

Апостол

1Тим.4,4–8:  «Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші стосунки з Богом ми будуємо на виконанні приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в доброму, чесному житті.

Лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – чесне і добре життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є в середині, ким ми є в реальності. Ми не можемо бути в близьких стосунках з Богом і поводитись, як ті, хто не знає Його. Позаяк Божа дитина покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком.

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. Вміймо вчитись на власних помилках, падіннях і наближаймося щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.11.2015р. Б. / Послання з нагоди проголошення Святого року Божого милосердя в УГКЦ

Дорогі в Христі! Разом з усією Вселенською Церквою входимо в благодатний час особливого Святого року, який, за волею Святішого Отця Франциска, триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року. Цей Рік, який називаємо теж Надзвичайним ювілейним роком, Папа присвятив Божому милосердю. Це час особливих Божих благодатей, пов’язаних із паломництвами до визначних катедральних соборів у всій нашій помісній і Вселенській Церкві, час зцілення ран душі й тіла, повернення до Бога, віднайдення Джерела милосердя. Стоячи на порозі цього Ювілейного року, задумаймося над тим, як нам прийняти Боже милосердя, ним жити і про нього свідчити, щоб ми самі, наші ближні та весь наш народ могли якнайбільше скористати з духовних плодів цього благодатного часу.

Коли Господь забажав об’явити себе людині, познайомити нас із собою і відкрити істину про себе, то Він назвав себе насамперед Богом милосердним. Показуючи Мойсеєві свою славу в синайському явленні, наш Господь так сказав про себе: «Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, могомилостивий та вірний» (Вих. 34, 6). Проте вповні Бог Отець вилив на нас свою милосердну любов у власному Сині, Ісусі Христі. Про це наш Спаситель навчав своїх учнів словами: «Бо так Бог полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Бути християнином означає насамперед повірити в Боже милосердя щодо себе, повірити в Божу любов. Євангелист Іван дуже наголошує на цьому, ділиться з нами своєю вірою і каже: «Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог має до нас» (І Ів. 4, 16).

 Особливим закликом цього Святого року є запрошення прийняти кожному Боже милосердя. Воно подається нам у Церкві Духом Святим – Духом Божої любові. Особисто прийняти і пережити це милосердя можна у Святому Таїнстві Сповіді, або Примирення. На жаль, у багатьох частинах світу це Таїнство майже забуте, про нього мало проповідують, а ще менше до нього приступають. Причин такого сумного стану речей багато, але на перше місце виходить щоразу менше знання і переживання Божої присутності та – як наслідок цього – втрата відчуття гріха. Тому нашим великим бажанням є, щоб вірні нашої Церкви в контексті Року Божого милосердя  наново пізнали, оцінили і більше користали з Джерела милосердя, яке Господь відкрив нам, грішним людям, у Таїнстві Покаяння. Цей заклик скеровую до душпастирів, які мають обов’язок уділяти вірним це Таїнство. Із закликом прийняти Божу любов звертаюся особливо до тих охрещених осіб, які звуть себе християнами, однак рідко сповідаються і тому не мають живого доступу до Божого милосердя.

Особливим завданням кожного, хто переживатиме цей Святий рік, є ділитися Божим милосердям. Нашим гаслом цього Року будуть слова «Милосердні як Отець», що перегукуються із закликом Господа Ісуса до своїх учнів: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Вони нагадують нам, що в дарі милосердя, яке ми самі отримуємо від Господа, водночас вкладений і заклик до милосердя, котрий маємо скеровувати до наших ближніх. Бо в такий спосіб ми не тільки виявимо нашу вдячність Богові за Його милості щодо нас, а й об’явимо ближнім обличчя і присутність милостивого Бога в цьому світі, так часто позначеному людськими стражданнями, самотністю, страхом і безнадією. Українська Греко-Католицька Церква, незалежно від того, на якому континенті Земної кулі проживають її вірні, особливо відчуває в цей святий час болі і страждання мільйонів громадян України, спричинені несправедливою війною супроти нас. Тому нагод чинити милосердя сьогодні маємо доволі.

Закликаю всіх наших вірних пригадати собі вчення Церкви про конкретні діла милосердя щодо душі і щодо тіла ближнього та, проявивши всю креативність любові та вразливість віри, особисто і з громадою втілювати їх у щоденному житті. Милосердя змиває наші гріхи, перемінює наші серця і нас самих наближає до Бога через уподібнення до Нього. Наше милосердя нехай буде скероване передусім до найближчих – членів родини, сусідів, аби двері кожного християнського дому, за словами Папи Франциска, стали «дверима милосердя». Звернімо увагу і на потребуючих членів парафіяльної спільноти, яка є для нас Божою родиною: у ній не повинно бути осіб, які почуваються забутими, покинутими та непоміченими у своїх нуждах. Але, оскільки любов не має меж, ділами милосердя маємо виходити назустріч усім убогим людям, не зважаючи на їх національність, соціальний статус, релігійну приналежність чи політичні вподобання. Нехай усі, зустрівши нас, через наше щире зацікавлення, добре слово і дієву допомогу відчують присутність милосердного Отця.

Окремим нашим обов’язком цього Року є свідчити про Боже милосердя. Свята віра каже нам бачити нагоду здійснювати наше євангельське покликання: свідчити про великі діла Божого милосердя перед усім світом. Наші брати і сестри на рідних землях завжди пам’ятали про це покликання. Згадаймо хоча б те, як вони свідчили Христа перед мучителями і неправедними суддями в лихоліття переслідувань. Тому й сьогодні - коли українські воїни і ті, що підтримують їх фізично й духовно, складають подиву гідне свідчення сили любові перед лицем зовнішньої агресії - усі наші вірні, в Україні і на поселеннях, покликані ставати невтомними благовісниками Божого милосердя, яке так явно і по-Божому великодушно проявилося в історії нашої Церкви й рідного народу. Справді, досвід спасіння в часи переслідувань і сила Божої любові, яка донині оживляє і провадить наш народ, дана нам не лише задля нас самих, а і як знак надії для розгубленого і сповненого тривоги людства. Цей знак, яким є наша історія, говорить більше Божими, ніж людськими словами: «Ті, які звіряються на Господа, - подібні до гори Сіон, що не хитається, що пробуває вічно» (Пс. 125, 1) і «Я співатиму про Твою силу, і веселитимусь уранці Твоїм милосердям; бо Ти став захистом для мене, прибіжищем у скрутну для мене днину. О моя сило! Тобі псалом співатиму, бо Ти, Боже, - мій захист. Мій Бог - моє милосердя!» (Пс. 59, 17-18). Тож не замовчуймо величних Божих діл, діл Господнього милосердя над нами, щоб усі народи, серед яких живемо, пізнали, що Він - наш Бог, наше спасіння, а пізнавши, наблизилися до Нього у своєму серці й у своїх ділах.

У цей Святий рік віддаймо себе і весь світ під Покров Богородиці – Матері Милосердя. «Бог серед нього, воно не похитнеться» (Пс. 46, 6) - ці слова псалмоспівця знаходимо в соборі Святої Софії Премудрості Божої в місті Києві, де б’ється джерело нашої прабатьківської віри. Вони виражають віковічну впевненість нашого народу в могутній Божій опіці над містом і країною завдяки неустанним молитвам нашої Небесної Заступниці - Нерушимої стіни, Київської Оранти.

Наш народ у різних куточках України та світу почитає Богородицю та благає її допомоги в чудотворних іконах. Цього року з особливою любов’ю скеровуватимемо наші думки і паломницькі кроки до княжого міста Ярослав, що неподалік від західного кордону України з Польщею, де на теренах Перемишльсько-Варшавської архиєпархії перебуває наша стародавня чудотворна ікона Богородиці «Двері милосердя». Господь у своєму Провидінні вибрав Пресвяту Діву як «двері», через які Він сам прийшов до людства у своєму єдинородному Сині, воплоченому силою і діянням Святого Духа.

Той же Дух нехай наповнить і наші серця Божою любов’ю і милосердям. Нехай Він перемінить наше життя, зробивши нас знаком присутності й діяння у світі милосердного Отця. Нехай нас цього Року супроводжують своєю опікою Пречиста Діва – Мати милосердя, й усі святі та праведники української землі – вірні свідки Божого милосердя і Божої любові!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького,

25 листопада 2015 року Божого

---

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю, 13 грудня цього року

Джерело:   департамент інформації УГКЦ