19.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота шістнадцятого тижня 

Євангеліє

Мт.24,34-44:  «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години…»

Перші апостоли та учні Ісуса Христа мали живе сподівання та очікування другого приходу Спасителя. В силу різноманітних історичних обставин, сьогодні ми, зазвичай, дуже мало роздумуємо про цей другий прихід Господній. Як каже сьогоднішнє Євангеліє, ми не знаємо ні дня, ні години, коли це може статися.

Проте в інший спосіб  прихід Ісуса Христа відбувається в житті кожного з нас щомиті. Щомиті Господь входить у наше життя через ті чи інші ситуації, події, обставини, людей… Пригадаймо, як Христос каже: «Що ви зробили одному з ближніх моїх, ви мені зробили». І для нас важливо здобувати досвід зустрічатися з Богом.

На жаль, за роки, місяці, години нашого життя маємо небагато таких зустрічей. Бо ж, здавалося, і ходимо до храму Божого, сповідаємося, причащаємося й мали би зустрітися з Богом. Але чи ця зустріч дійсно відбувається?

Так, як ми очікуємо другого приходу Ісуса Христа, маємо в цьому очікуванні зустрічатися з Господом Богом в кожній події, в кожній обставині, бо ж Бог приходить до нас повсякчас. Та чи готові ми з Ним зустрітися?   

---

Апостол

1Кор.10,23–28:  «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише для другого»

Ці слова ставлять перед нами важливе питання: чого ми шукаємо в своєму житті? Щиро зізнаючись, побачимо, що шукаємо багато чого для себе. Може, й не є ми такі користолюбні, егоцентричні, але критерієм свого життя ми часто ставимо свої здобутки, досягнення, важливість справ, які робимо. Нечасто в своєму житті ми критерієм успішності ставимо служіння Богові та служіння іншим.

Апостол Павло вказує нам на те, щоб ми шукали користі для інших, самі шукали, що можна доброго зробити для ближнього. Для цього намагаймося дивитися на кожну ситуацію з перспективи Божої волі для себе і добра для іншого, тоді Бог щедро винагородить і нас самих. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця шістнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.8,1-10:   «Шкода мені люду»

Так складається у житті, що маємо різні взаємини з людьми: когось дуже любимо, шануємо, з кимось товаришуємо, когось не сприймаємо, а то і ненавидимо, вважаємо ворогом. Але буває, що вороги стають друзями, і навпаки. Часто наші почуття, емоції, пережиття змінюються.

 Позиція ж Господа: від створення світу аж дотепер є незмінною – Він не перестає любити людину. Зі своєї любові Він створив людину, і навіть коли вона відпала через свій гріх, Бог дав Свого Сина Єдинородного, Який викупив людину від неволі гріха. І дотепер Бог дає кожному з нас усе для нашого освячення і спасіння.

Слова Христа у сьогоднішньому Євангелії:  «Шкода мені люду», передають нам велику Божу любов до кожного з нас. І ми маємо бути свідомі цього у будь-якій життєвій ситуації. Адже Бог не перестає любити, Він так само, як тоді, коли творив чудеса і нагодував 4 тисячі людей, не перестає діяти через чудеса і тепер. Бог є сталий у своїй любові до кожного з нас.

---

Апостол

Еф.1,7–17:  «Не перестаю дякувати за вас у моїх молитвах»

Бачимо, як апостол Павло тішиться за ефесян, що вони пізнали Христа. Як він дякує Господеві за те, що відбулося навернення стількох душ. Цей уривок нас вчить найперше радіти за Божі справи на землі, радіти, що вони стаються за нашим посередництвом, що ми можемо бути співучасниками Божих чудес.

Ми більше думаємо про Бога, коли є проблеми, труднощі, клопоти. Але ми рідко дякуємо Богові за те добро, яке ми отримали від Нього. Не кажучи вже про все життя, яке само є великим даром. А якщо розібрати навіть один-єдиний день зі свого життя, хоча би й найгірший, то побачимо, скільки всього Бог нам дає, вже навіть через те, що не допускає гіршого, аніж могло б бути. Коли ввечері стаємо на молитву, подякуємо Богові за все, що Він дав, і дякуймо за те, що Він нам ще готує. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

17.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер шістнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.7,24-30:  «І сказав їй: «За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки»

 Із сьогоднішнього євангельського уривку на перший погляд може видатись жорстокою позиція Ісуса. Він досить різко відповідає жінці, яка з проханням припадає Йому до ніг: «Дай спершу, щоб діти наїлись». Таким чином Господь вказує, що Він прийшов найперше до вибраного народу, а лиш опісля можна говорити про поган.

Настирливість жінки у своєму проханні є прикладом для кожного. Коли ми справді чогось потребуємо, не маємо перейматися наскільки гідні перед Богом стати, наскільки ми заслуговуємо, але бути настирливими у проханні. Адже якщо швидко перестаємо просити чогось, це показує, що нам цього й не дуже треба. Бо ж Господь про це казав дуже просто: «Просіть, і дасться вам!»

 У Літургії ми багато разів кажемо: «Господи помилуй!», повторюючи Богові свої прохання. Тож у випробуваннях, труднощах і потребах не переставаймо уповати і просити Бога про наші потреби.

---

Апостол

Еф.1,1-9:  «Щоб ми стали його синами через Ісуса Христа»

Коли Ісус Христос приймає людську подобу, Він стає нам братом по природі, але й є Богом. Через свою божественну природу Він підносить нас до божественного життя. Ми втратили в собі це через Адама і Єву, але одночасно в особі Ісуса ми приймаємо цю божественну природу, Господь нас нею обдаровує.

Погляньмо, чи щодня ми розуміємо це, чи  живемо лише людськими зацікавленнями, бажаннями і стремліннями. Господь нас зробив своїми синами, наслідниками Царства Небесного. Що більше ми будемо про це пам’ятати і пригадувати, то більше будемо цим жити і відкривати правду про правдиве наше життя. Всі ми покликані через віру в Ісуса Христа, через Хрещення, через Святі Тайни стати учасниками цієї божественної природи! 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя