25.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота  8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт.12,30–37:  «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий»

Знаємо, що коли ми доглядаємо рослини на городі, підживлюємо їх, то вони приносять добрі плоди. Якщо б ми щось посіяли весною і цілковито цього не доглядали, то бур’ян заглушив би ці рослини і не дав би принести плід.

Подібно з життям кожного з нас. Дуже важливо пильнувати свою душу, дбати за свій духовний стан. Коли ми будемо пильнувати себе, то неминуче будемо приносити плоди там, куди нас Господь запровадить.

Завжди пам’ятаймо, що не стільки треба змінювати обставини навколо себе, змінювати когось чи щось, як найважливіше змінювати себе. І коли будемо змінювати себе, тоді неминуче, я б сказав навіть не прикладаючи особливих зусиль, ми будемо приносити добрі та приємні плоди Господові!

---

Апостол

Рим.13,1–10:  «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові»

Усі ми створені на образ і подобу Божу, тому усі маємо подібні прагнення: бути люблені іншими та уникати зла. Може, ми маскуємо це наше прагнення, може, не маємо відваги це виразити, але для нас важливо, коли хтось з важливих поважних людей нам приділить увагу, свій час. І за тим криється наше прагнення любові. Ми хочемо чутись похвалені, поцінені, за цим знову ж криється бажання бути любленими.

Тож уміймо любити кожну людину, яку зустрічаємо на нашій життєвій дорозі. Бо коли ми когось любимо, то не лише виявляємо якусь чесноту, бо ж Бог є Любов і даруючи любов ми даруємо Бога кожній людині. Бо насправді ж прагнення любові є прагненням кожної людини за Богом. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця  8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт.17,10–18:  «Роде невірний та розбещений»

Знаємо, що за Христом ходили тисячі народу, але не всі з них отримали зцілення. Не багатьох зцілених зустрічаємо на сторінках Євангелія. Так само і в теперішньому часі. Є багато людей віруючих, є багато тих, хто прагне називатися віруючим. Але чи дійсно ми є віруючими, чи дійсно ми покладаємось на Господа, чи довіряємо Йому, чи в своїх труднощах і проблемах уповаємо на Нього. Чи через нашу віру Господь може діяти в нашому житті?

Задумаймось, чи не такі ж слова може сказати і до нас Господь? О роде невірний! Якщо бачимо, що нам бракує цієї віри і довіри до Господа, то робімо все, щоб в ній зростати.

Віра не приходить в один момент. Щоб безумовно довіряти Богові,  у всьому покладатися на нього, маємо зростати у вірі крок за кроком. Віра – це наші зусилля, наша праця. Намагаймося у будь – яких обставинах нашого життя вчитись все більше покладатися на Господа і довіряти Йому!

---

Апостол

1Кор.11,8–22:  «Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі»

Не раз  ми чули слова, що в дискусії народжується істина. Це так і не так. Бо в дискусії, як би не було, кожен представляє свої переконання і свою правду, тому істина там не може народжуватись. У дискусії може хіба пізнаватись правда. А правда є одна і незмінна.

Господь є правдою і цю правду явив в сотворенні світу і в людському бутті, і цю правду ми маємо відкривати і пізнавати. Саме це для нас завжди важливо в нашому житті та в кожній нашій дискусії.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 8 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт.16,24–28:  «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?»

Ми постійно щось здобуваємо в своєму житті, постійно чогось прагнемо, постійно в щось вкладаємо свої зусилля і старання. Після здобутків одних вершин приходить бажання здобувати наступні, і так до безконечності в нашому житті. Господь про це каже дуже просто: що з того, що здобудете навіть цілий світ, навіть не щось одне чи друге, а цілий світ, якщо занапастите свою власну душу?

Лиш пригляньмося до свого життя, і зауважимо скільки дорогоцінного часу, скільки талантів і зусиль ми вкладаємо в те чи інше. Яке остаточно потім знову лишаємо і хочемо здобути щось інше, а в кінцевому результаті залишимо все тут, нічого не зможемо забрати зі собою після своєї смерті .

Тому важливо застановитись, наскільки ми вкладаємо свій час і таланти, щоби спасати свою душу. Живімо вже тут для Небесного Царства, щоб всі наші зусилля не були марними і ми не занапастили свою душу!

---

Апостол

1Кр.10,28–11,7:  «Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви»

У нашому житті ми бачимо, як часто ми є одними особами зачаровані, а іншими розчаровані, а буває, що в тих, якими були зачаровані, пізніше розчаровуємось. Якщо у нашому житті поведінка і постава інших людей на стільки важливі для нас, то ми можемо навіть відпасти від Церкви, якщо розчаруємось особами, які там присутні. 

Водночас маємо розуміти, що наше життя, наші вчинки і наша поведінка для інших людей теж можуть бути на стільки важливі. Бо нашим життям і нашими вчинками ми або проповідуємо Христа, або не проповідуємо. Нейтрального стану не буває. Іншим ми або вказуємо шлях до Бога, або шлях від Бога. Тож стараймось бути  дороговказами для всіх людей, жити за заповідями Божими і за Євангелієм. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя