30.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 7-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Ів. 21, 15–25: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці!»

 

Здавалося б дивним, що Христос кілька разів перепитує Петра, чи він Його любить. Господь зосереджує на цьому увагу,  бо це є фундаментальним. Бог є любов. Коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог. А коли Бог перебуває між нами, то Він показує нам, де ми.

Коли перебуваємо в любові, коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, Який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми маємо любов. Що значить любов? Любов – це готовність простити, довіряти людині, готовність бути відкритим, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній людині.

Коли маємо в собі любов, Божого Духа, то наше життя цілком інакше складається. Коли Бог перебуває серед нас і є для нас основою життя, все інше набирає правдивого смаку і цінності. Нині Христос звертає увагу на найголовніше: «Чи любиш мене?»

---

Апостол

Ді. 28, 1–44: «Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»

Павло докоряє юдеям про те, що вони, хоч були виховані вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, не були готові це побачити і зрозуміти. І для нас дуже важливо мати добрий слух, мати серце чутливим до Господа, щоб не пропустити Його приходу в наше життя.

Немає ні однієї миті, жодної життєвої ситуації, де би Бог не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Бог не намагався нам сказати щось. Бог завжди нам промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння. Вміймо розпізнавати Божу волю щодо нас, вміймо розпізнавати цю Господню волю щодо інших. Якщо будемо мати бажання, що є найголовніше, поволі в цьому все більше і більше будемо вправлятися.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 7-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Ів.17, 18 – 26: «Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ»

Виглядає, що ми не часто задумуємось про сенс нашого життя, а остаточно про наше буття. Це видно по тому, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби ми заслужили це все, і воно так мало бути. Але забуваємо, що наше життя – не є набір випадковостей, я  є тут і зараз, бо мене послав Бог. Саме Бог хотів, щоб я народився у цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами і талантами.

З одного боку, це свідчить нам, що Бог має певність, що я зможу дати собі раду в цих обставинах, Він довіряє мені й саме в цих обставинах хоче мене бачити Його дитиною. З іншого ж – маємо розуміти, що цей Божий план на наше життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його можемо бути справді щасливими.

Задумаймось, чи ми ходимо в такій довірі до Бога, яку Він має до нас, чи ми приймаємо все, як дар, чи ми хочемо сповнити Божий план в своєму житті?

---

Апостол

Ді. 27, 1–44: «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»

Бачимо, що керівник корабля не послухався Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався штурм і море почалось хвилюватись, корабель, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності, страх і відчай в часі цього шторму опанували людей. І тоді Павло звертається до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення в часі труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом.

Наше найбільше покріплення Тілом і Кров’ю Христа, це покріплення в Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах в часі наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом в нашій молитві, а особливо – приступаючи і споживаючи Його Тіло і Кров. Христос нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.05.2015р. Б. / Папа: є християни, які віддаляють інших від Ісуса, і ті, які допомагають їм наблизитись до Нього

Є християни, які віддаляють інших людей від Ісуса. Причиною може бути егоїзм, оскільки такі християни думають виключно про свій особистий стосунок з Господом, або зісвідчення, бажання особистої користі чи надмірна суворість. А є християни, які уважні на волання людей, які справді мають потребу у Господі Бозі. Це була провідна думка Папи Франциска у проповіді під час Святої Меси у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 28 травня 2015 року.

Вселенський Архиєрей прокоментував євангельський уривок про сліпця, який кричав за Ісусом, просячи оздоровлення, і на адресу якого було скеровано чимало критики зі сторони учнів Спасителя, мовляв, нехай не галасує, хай замовкне. Ця поведінка Христових учнів дозволила Святішому Отцеві виокремити три групи християн. До першої належать ті, які дбають виключно про свій особистий стосунок з Ісусом, що є замкнутим та егоїстичним. Такі учні є глухими на крик інших осіб. Також і сьогодні, такі християни-егоїсти не чують голосу своїх ближніх, які справді потребують Ісуса, які потребують Його спасіння. Потопаючи в егоїзмі, вони живуть виключно для себе, а через це, не здатні почути голос Ісуса Христа.

«Потім, – вів далі Святіший Отець, – є ті, які чують волання, що взиває про допомогу, але бажають змусити його замовкнути». Подібно, як учні відганяли дітей від Учителя, щоб ці Йому не заважали. Вони вважали, що Ісус є їхнім, що Він є для них, а не для усіх. Такі учні віддаляють інших осіб, які справді мають потребу в Ісусі, у Його спасінні. Серед таких є ділки, які перебувають у Церкві, які видаються релігійними, але вони схожі на тих, яких Ісус прогнав із храму, бо вони займалися бізнесом у Божому домі. Вони не бажають чути волання про допомогу ближніх, а віддають перевагу займатися своїми приватними справами, використовуючи при цьому Божий народ та Церкву. До цієї групи належать християни, які не дають доброго свідчення християнського життя. Вони є християнами лише з назви, а так насправді вони зовсім не християни. Якщо людина декларує себе християнином, але живе по-світськи, то відганяє своєю поведінкою інших людей від Ісуса. До того середовища належать теж і ті, які надмірно суворі щодо ближніх. Спаситель таких перестерігав, щоб не накладали надмірних тягарів на інших людей, називаючи їх лицемірами.

Третьою групою є християни, які допомагають іншим людям наблизитись до Спасителя. Вони є послідовними: їхня поведінка, їхня життя відображає їхню віру у Христа. Вони чують волання ближніх, які кличуть про допомогу, про спасіння, і сприяють їхньому наближенню до Месії.

На закінчення Папа Франциск запросив усіх зробити іспит сумління, щоб зрозуміти чи ми належимо до тих, які віддаляють людей від Ісуса, чи ми є тими, які чують волання ближніх про спасіння і допомагають їм зустріти і наблизитись до Нього. 

Джерела:  радіо Ватикан

Воїни Христа Царя