П’ятниця 7-го тижня після Воскресіння
Євангеліє
Ів.17, 18 – 26: «Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ»
Виглядає, що ми не часто задумуємось про сенс нашого життя, а
остаточно про наше буття. Це видно по тому, що все, що маємо, сприймаємо
як закономірне, ніби ми заслужили це все, і воно так мало бути. Але
забуваємо, що наше життя – не є набір випадковостей, я є тут і зараз,
бо мене послав Бог. Саме Бог хотів, щоб я народився у цій нації, у цьому
історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем
достатку, з такими, а не іншими дарами і талантами.
З одного боку, це свідчить нам, що Бог має певність, що я зможу дати
собі раду в цих обставинах, Він довіряє мені й саме в цих обставинах
хоче мене бачити Його дитиною. З іншого ж – маємо розуміти, що цей Божий
план на наше життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його
можемо бути справді щасливими.
Задумаймось, чи ми ходимо в такій довірі до Бога, яку Він має
до нас, чи ми приймаємо все, як дар, чи ми хочемо сповнити Божий план в
своєму житті?
Апостол
Ді. 27, 1–44: «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не
їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»
Бачимо, що керівник корабля не послухався Павла і пустився в таку
небезпечну подорож. Почався штурм і море почалось хвилюватись, корабель,
немов би тріска у морі, і не було ніякої певності, страх і відчай в
часі цього шторму опанували людей. І тоді Павло звертається до них, щоб
вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним,
а для нас покріплення в часі труднощів і проблем – це наша зустріч з
Христом.
Наше найбільше покріплення Тілом і Кров’ю Христа, це покріплення в Євхаристії. Тому
в наших труднощах, клопотах і бідах в часі наших штормів, часто
зустрічаймося і покріплюймось Богом в нашій молитві, а особливо –
приступаючи і споживаючи Його Тіло і Кров. Христос нам дає тоді силу і
міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар