02.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 3-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Йо.15, 17-16,2:  «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!»

Це вказівка, якщо можемо сказати, заповідь, поручення Господа, щоб ми любили один одного. Бо ж Бог є Любов, як каже Євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо один одного, то ми даємо можливість, щоб Бог перебував між нами. Ми, як правило, в своєму житті очікуємо цієї любові від інших людей, сподіваємося, надіємося, спраглі цієї любові. Ми зауважуємо, що іншим до нас нема справи, що нас не люблять, не цінують. Але ми ніде не знаходимо в Євангелії, щоб Ісус казав: «Очікуйте любові від інших, сподівайтесь, шукайте!» Євангеліє нам каже, щоб МИ любили  інших. Коли ми любимо інших, то не лише ми маємо одну із чеснот, але люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм Бога (бо Бог є Любов). Коли ми дамо їм цього Бога, вони можуть зустрітися з цим Богом і зустрівшись з ним самі дарувати нам любов. Так що, незважаючи, які є інші люди, що вони роблять, як вони до нас відносяться, завжди вміймо жити цією заповіддю Божою, любити ближнього свого і через цю любов давати їм нагоду зустрітися з Богом.

---

Апостол

Ді. 9, 20–31:  «Зараз же почав у синагогах проповідувати Ісуса»

Бачимо сьогодні разючі зміни Савла, який був противником християнства і християн, стаючи Павлом, свідком Христа, не стидається і не боїться проповідувати те, що раніше засуджував. У цьому немає нічого дивно, бо правда визволяє і робить людину вільною від обставин, від думки інших, навіть від свого минулого.

І для нас, щоб у повноті бути тим, ким нас призначив Бог, так само важливо жити в правді, зустрітися з Тим, Хто є Правдою. Лише тоді ми зможемо відкритися на переміни, як це зробив Павло, і без страху і тягарів нести своє служіння! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

01.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 3-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Мт. 10, 32: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небесним»

Можливо, ми хотіли жити так, щоб не мусіти визнавати свою ввіру, свідчити про Господа своїм життя, проповідувати Його іншим, але тоді побачимо, що саме життя, а точніше наш Творець, ставить нас в такі обставини, в яких ми маємо визнати свою віру в Нього.

Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Хреста, а він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це є свідчення мучеників, яке є дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані.

Для більшості християн свідченням має бути не один момент їхнього життя, а кожна хвилина їхніх буднів. Прості ситуації, коли маємо виявити своє прощення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов, милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!

---

Апостол

Ді. 8, 40–9, 19:  «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» 

Савло був ревним у тому, щоб переслідувати християн, «дихаючи погрозами і вбивством», він шукав за Господніми учнями. Ця ревність була в ньому, бо він щиро прагнув служити Богові. І Бог, бачачи його ревність та щирість, з’явився йому і вказав йому на його помилковість і запрошує на правдиву дорогу. Бачимо весь той процес, в якому з ревного Савла стає ревний Павло, місіонер серед багатьох народів, який написав найбільше послань і перетерпів за Христа.

Однак усі добрі плоди ревність Павла дає лише після зустрічі з Христом. Це доказ того, що не знаючи Бога, ми не можемо робити правдивого добра, однак і того, що ніколи літеплість не веде до зустрічі з Ним. Маємо бути відважні та рішучі, щоб шукати Бога і Його правди. Навіть коли стається, що ми помиляємось, Бог ніколи не посоромить, коли ми щиро шукали правди.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

30.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 3-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Йо. 6, 40–44: «Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, Який послав мене, не приведе його»

Звичайно, ми, християни, стараємося жити досконалим християнським життям, виконувати заповіді, втілювати Євангеліє у своє життя. І нам це більше чи менше вдається.

Однак мали б бути свідомі, що жодне наше зусилля та праця самі по собі не дадуть нічого. Не лише покладатися на свої знання, здібності, силу, але уповати на Божу благодать, Божу силу, завдяки якій ми є, ми живемо, ми можемо і маємо все в своєму житті.

Не варто захоплюватися тим, що нам вдається, бо завтра може не вдатись – можемо помилитися, впасти. В той же час – ніколи не маємо знеохочуватись, коли нам щось не вдається, бо в Бозі немає речей неможливих. Каже нам Господь: «Все можливе для того, хто вірує». Тож віруймо, що з Богом і в Бозі все є можливе для кожного з нас!

---

Апостол

Ді. 8, 26 – 39:  «Ангел же Господній промовив до Филипа»

У Діяннях Апостолів не раз можемо зауважити, як послідовно діє Бог кожній ситуації в житті апостолів: він не просто відкриває їм Свою волю, а завжди дає силу її виконувати. Знаємо, що Бог завжди Той Самий: Дух Святий як промовляв до апостолів колись, так і промовляє до нас зараз, але питання в тім, наскільки ми відкриті і готові робити те, що Він нам каже. 

Маємо не забувати, що у стосунках з Богом перешкоди є лише з нашого боку – Бог завжди готовий нам відкривати Себе і Свою волю. Якщо ми переборемо свій страх і будемо йти за голосом Духа Святого, то Бог буде нас вірно вести через усі ситуації. Будьмо ж і ми такими відкритими і вірними, як Він!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя